Це не тільки для дітей: чи зможе новий директор театру ляльок зробити його цікавим для волинян

27 Червня 2023, 14:41
Вадим Хаїнський РЕПОРТАЖ 2662
Вадим Хаїнський

Він керував дитячою театр-студією «Бешкетники», а тепер йому довірили очолити обласний театр ляльок. Вадима Хаїнського призначили виконувачем обов’язків директора-художнього керівника ще зовсім недавно, а він вже встиг трішки оновити репертуар, додати барв у старі сірі коридори та відкрити вечірню сцену. Бо вважає, що театр ляльок не має бути лише дитячим простором і хоче зняти ці радянські кліше. Хоча він ще сумує за своїми вихованцями-бешкетниками і зберігає їх малюнки в шухляді робочого столу. 

Район.Культура стало цікаво, що це за людина і чи зможе він справді змінити старий театр, консервативний репертуар і працівників, які звикли до попереднього директора, що керував цим театром ляльок майже пів століття.

Зустрічаємося з Вадимом Хаїнським перед закриттям театрального сезону. На вулиці до мене підходить молодий чоловік з вкладеною зачіскою та акторською посмішкою. Помітно поставленою дикцією та з твердим українським «ч» каже: афіша ще старого зразка, планують робити сучасні, друковані. 

Читайте також: Лускунчик – це класика про справжність

Заходимо у вестибюль: старі запилені афіші на стінах, каса, рипучі театральні двері. 

Старі афіші, розвішені у вестибюлі

Та директор відразу повертає до стіни ліворуч. Там висять дитячі малюнки, які перемогли у конкурсі, який організували у театрі до Дня захисту дітей. Каже, що раніше й тут все було у старих афішах, як у музеї. Тепер інакше.

«Для чого робити музей? Якби були ще малюнки, ми би тут завісили усе ними. Це такий простір, куди глядачі приходять купують квитки кожного дня. Можуть побачити ці роботи, діти самі будуть спонукатися дитячої творчості: щось малювати, творити. І це водночас пропагування театру, і ми показуємо їх цінність, що діти ходять до нас, їхню працю. Треба такі речі влаштовувати частіше. Постійно!» – наголошує керівник.

Повз проходить адміністраторка, соромлячись, ховається в кабінет. Питаю: як сприймає його колектив.

«Дуже добре ставлення. Коли я був заступником директора, плюс – новою людиною, яка прийшла, то трішки були непорозуміння. А вже коли мене поставили директором, прийшли з облради, представили мене офіційно, то ставлення – чудове. Є люди, які мене підтримують. Це дуже надихає і змушує триматися і вірити в себе. Інколи падають руки і здається, що не здатен ні на що. Але така підтримка і віра допомагає», – ділиться Вадим.

Зізнається: чим далі, тим важче. «Тим більше все відкриваєш і розумієш, наскільки ти всього не знаєш і не розумієш. Цінуєш людей, які фахові біля тебе. Та й статус в.о. каже, мабуть, на руку».  Адже за освітою Хаїнський – режисер драматичного театру, викладач, тож навчається нині на магістратурі на кафедрі менеджменту та управління.

«Я не маю такого керівного досвіду, Півтора року і в мене вже буде диплом, що я – менеджер», – пояснює Вадим. 

Хоч Хаїнський багато років керував театральною студією, каже, що це не можна порівняти із керівництвом цілого театру.

Дитячий малюнок, де намальований Вадим Хаїнський на фоні театру

«Я стараюсь маленькими кроками щось робити, щось змінювати. Я знаю, що це вплине на майбутнє».

Підходимо до каси, поруч висить червнева афіша та анонс про закриття театрального сезону.

«У липні працівники підуть у відпустку. В літній час мало глядачів приходять в театр. Зараз пів залу людей вже приходить. Раніше був період, що взагалі не йшли. Значить треба щось робити. Ось зробили листівочки з програмою. Кожна людина собі її взяла, поклала десь вдома, або причепила на холодильник і вона бачить розклад на місяць. А якщо люди не йдуть, то чому їм не дати ту листівку. Ось зараз вже більше. Вже є результат».

Хаїнський показує в афіші вечірні вистави, якими віднедавна доповнили репертуар

Поява вечірньої сцени – дуже важливий крок для зняття радянського кліше про те, що театр ляльок – тільки для дітей. Новий директор прагне показати, що у репертуарі таких театрів – не лише дитячі постановки, а й дорослі. Правда зізнається, що з вечірнім репертуаром поки складніше.

«Немає фотографій, немає афіш. Треба зробити репетицію, виставити ляльки, сфотографувати, зробити афішу і тоді запускати рекламу. По трошки будемо залучати глядача і дорослі теж підуть».

Вадим Хаїнський прагне зробити простір, який спонукатиме до творчості, показуватиме мистецтво. 

«Треба поламати цей шаблон, що театр – тільки для дітей. Це такий радянський шлейф, який ще досі тягнеться. Це очевидно, що приходять діти з батьками, і це театр для сімейного дозвілля. І ось буде новий сезон, ми хочемо його зробити під лозунгом: «Театр ляльок – місце для сімейного дозвілля, відпочинку». Тут діти щось відкриють для себе, і дорослі щось знайдуть для себе», – пояснює директор.

Те, що у старих стінах театральної будівлі уже піклуються про простір – помітно. У центральному холі стоять свіжі дерев’яні інсталяції у формі тварин. Вадим каже, що ідеєю було створити різні забавлянки для найменших відвідувачів, аби їм було чим себе зайняти перед виставою.  І вийшла така собі творча варіація «бізібордів». 

Дитяча інсталяція-бізіборд

Дитяча інсталяція-бізіборд

«Це така річ класна. Це ж своїми руками все майстрували та виліплювали наші художниці. Це й хороший задум для бебі-театру. Приходять дітки, граються, забавляються, знайомляться зі звірами. Таким чином найменші відвідувачі знайомляться з театром», – пояснює Хаїнський.

Він каже, що у багатьох театрах вистави для найменших вже відживають себе, адже це викликає багато клопоту, та й з економічної точки зору не зовсім вигідно. Але все ж хоче спробувати, адже такого у цьому театрі ще й не було.

«Я працюю над цим, думаю. Ось був семінар по роботі саме з дітьми раннього віку, то почерпнув багато цікавого. Зрештою у нас тут море фоє, тільки треба облаштувати простір. Обгородити, постелити якийсь квадратик  для малюків і так далі», – розмірковує директор.

Читайте також: Поки лунає дитячий сміх – ми потрібні, – як живе Волинський театр ляльок під час війни

На думку нового керівника, театр має бути різний. Та якщо для дорослих вистав вони хоча би мають драматургію, то для найменших потрібно усе створювати з нуля. А це потребує часу. Також зізнається, що хотів би й відкрити студію при театрі, але йому не хочеться повторювати «Бешкетники». Хоче по-іншому. 

«Поки не знаю. Студія – це теж рух, та й кошти. Але це діти, яких ти виховуєш, а в майбутньому можуть до нас прийти на роботу. Я розумію, що у нас мало фахівців, особливо лялькарів, ляльководів. Тому нам треба самим їх виховувати, прищеплювати любов до цього мистецького напрямку. Ми вже почали робити дні відкритих дверей, залучати студентів з коледжу культури. Дай Боже, хтось зацікавиться, полюбить театр і прийде працювати».

Читайте також: «Бешкетники» – це не просто діти, а велика родина

Малюнки учнів Луцької художньої школи

Йдемо далі театром. Наступна зала нагадує дитинство – все як 30 років тому. Та все ж барв і тут додають малюнки на мольбертах. Це роботи учнів Луцької художньої школи.  Казковий простір створює й невелике квадратне віконце, про яке відразу із трепетом розповідає Вадим. За маленьким склом – цілий мінітеатр.

«Зараз запропонував таку інсталяцію наш художник-лялькар Сергій  Гарлінський. Воно світиться, блимає. Імітує шторм. Це такий куточок творчості. А діти, вони ж постійно сюди зазирають. Вони все розглядають, фантазують собі», – розповідає Вадим Хаїнський.

Каже, що щомісяця намагається змінювати цю інсталяцію на нову, аби дітям щоразу було цікаво повертатися у театр і зазирнути у це віконце. 

«Я хочу, щоб воно було оригінальне. В нас є чудові майстри, художники, які можуть це робити. Щоб воно крутилось, механізувалось. Куточок, який зачаровує, постійно дивує і заставляє фантазувати».

Ще один куточок, який прагне «оживити» новий керівник – старий Вертеп.

Читайте також: У Музеї Корсаків показали Різдвяне вертепне дійство

Вертеп у театральному холі

«Стоїть Вертеп. Хто знає, що це? Ніхто не знає його цінності та історії. Треба щось зробити, хоча би табличку з підписом, що це український вертеп…зробимо! Але це зробимо, мабуть, аж на наступний рік. Може зробимо відео, як він працює. Але в ідеалі, щоб цей театр оживав на Різдво. І щоб це було раз на рік. От він цілий рік стоїть і чекає, коли його оживлять. Я не знаю, чи це вдасться, але дуже хочеться. Я мрію про це», – пояснює Хаїнський.

Трішки проходимо сходами і тут – художня майстерня. 

Саме тут створюють образи, декорації, узгоджують макети, ескізи, шиють вбрання для ляльок.

Майбутні персонажі вистав

Тут вирує творче життя. Заходимо і ніхто не реагує на нашу появу, адже звикли до регулярних екскурсій за лаштунки театру. Всі зайняті своїми процесами. 

Читайте також: «Так що ж там за ширмою?», – луцька акторка про театр ляльок

Лялькарка створює нового персонажа до наступної вистави.

Лялькарка створює нового персонажа до наступної вистави.

Закрійниця Ольга Іванівна хоче замінити одяг для відьмочки, лише каже: старий вже зносився. Тож робить точну копію попереднього вбрання. 

Ольга Іванівна

Несподівано стаємо й свідками процесу творення майбутніх декорацій. 

Художниця-постановниця Олеся Іщук демонструє макет майбутньої декорації та узгоджує деталі з колегами
 

Серед усього театрального мотлоху та безладу у педантичності стоїть колекційна фігурка Піноккіо. Виявляється – це прототип самого Вадима Хаїнського.

 «Цього Піноккіо мені подарувала подруга, як тільки прийшов  в театр. Мені сказали, що це я. Він впав, ми його тут в майстерні підрихтували, підфарбували, зробили йому підставку. І я вирішив, що він буде жити тут, тут його місце», – ділиться керівник. 

Заходимо до костюмерної. Там зустрічає реквізиторка Раїса Іванівна. 

Раїса Іванівна

Серед заповнених рядів старого одягу можна знайти й нові костюми. 

Вадим Хаїнський показує нове вбрання для вистави про Золотоволоску

Для нової вистави «Ріпка» актори мають по два комплекти одягу: лляне автентичне, та сучасні толстовки. Вадим каже, що головний акцент все одно йде на ляльки, тому одяг тут є другорядним. У толстовках зручно працювати на виїздах.

Читайте також: У Волинському театрі ляльок вперше показали виставу «Ріпка, або казка на городі»

«Ніби одна вистава, але в різному вбранні навіть по-іншому сприймається», – зауважує директор.

У кімнатці, де лежить реквізит, як і всюди – творчий безлад. Вадим каже, що хотів би й тут зробити організований простір.

«Зробити додаткові полички, чи гребінки, щоб розкласти все. Мені так уявляється, що це все розкладене по боках на поличках, а посередині столик для нарад, чи для читок. Хочеться працювати у такому просторі, де живуть ляльки. Я прям дуже мрію, щоб так було», – каже Вадим Хаїнський.

Доходимо й до кабінету директора. Простір Вадима Хаїнського на противагу усьому театральному безладу – педантичний, мінімалістичний та пахне півоніями. 

Порушує порядок дитячий малюнок на столі, принесений на творчий конкурс. Директор відразу дістає ще декілька подібних дитячих рукотворінь. Всюди один персонаж – він. Свою прихильність таким чином показують його вихованці, які й досі рівняються й беруть приклад зі свого наставника. 

На одному з малюнків пише: «Ми любимо тебе, Вадим». 

Читайте також: «Бешкет – це наша фішка». Як діти в Луцьку вчаться бути розкутими завдяки театру

«Я не виставляю це напоказ, але я їм обов’язково щось подарую, бо мені приємно, що вони мене цінують, люблять. Я для них герой. Я зберігаю такі теплі, щемливі дитячі роботи, вони мені цінні», – зізнається Вадим. 

Дістає й великий записник.

«Роботи непочатий край. Як прийшов сюди працювати – завів блокнот. Нині списано небагато – лише пів блокнотика. Записую, що треба зробити, свої плани, ідеї, думки».

На підвіконні у нового керівника – скляні нагороди театру. Каже, що вони гарно відблискують, коли на них падають сонячні промені.

У шафі висить декілька ділових образів. 

«Я зараз надаю перевагу більш класичному одягу, треба ж солідніше виглядати».

Хаїнський каже, що у його кабінеті постійно стоять квіти. 

Показує півонії та маску, яку подарував директор коледжу культури та мистецтв Тарас Войтович

Небайдужий новий керівник і до зелені, тому хизується й своїми вазонами на підлозі.

На завершення директор показує театральний дворик. Каже, що мріє облаштувати його для альтернативного простору та облаштувати літню сцену. 

Внутрішній дворик театру

«Тут би навести порядок, покласти плитку, щоб можна було вийти, поспілкуватися, зробити захід», – каже Вадим.

Кабінет Олесі Іщук виходить на театральний дворик

Заходимо за театральну будівлю. Чується легка музика фортепіано. Це Луцька музична школа. Вадим каже, що саме під такий музичний супровід діти можуть очікувати вистави, якщо вдасться облаштувати й задню терасу. 

Тераса позаду театру ляльок

«У театрі досить прохолодно, на вулиці тепліше. Та й вихід прямий з будівлі є на цю територію. Потрібно лише реконструювати сходи та облаштувати його для дітей», – каже директор.

На цій натхненній ноті завершуємо розмову.

«Все потрішки. Не відразу. Але головне, щоб був рух», – підсумовує Вадим Хаїнський.

Коментарі
18 Липня 2023, 07:33
попереду 50 років праці і жахливий кінець
Коментар
22/07/2024 Неділя
21.07.2024
20.07.2024
19.07.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром