«Бешкетники» – це не просто діти, а велика родина

02 Лютого 2023, 18:30

БЛОГ 1723

Актори театр-студії

Сім… Сім років… Сім щасливих років… Сім щасливих років творчості… Ні, я не про День народження, урочисту дату чи творчий ювілей. Скажу лише, що усі ці 7 років зразковий аматорський театральний колектив «Бешкетники» жив чудовим творчим життям, натхненно працював, радував глядачів, надихав інших дітей до творчості.

Певен кожного з вас ці діти так чи інакше торкнулися. Своїм словом чи може акторською грою, коли викликали у вас щемливу або ж трепетну емоцію, яку не отримаєш де інде. Так, звісно по різному, хтось полюбив «Бешкетників», а хтось ні, без цього нікуди, але однозначно ніхто не лишився байдужим.

«Бешкетники» – це не просто діти, це уже доволі велика родина, де кожен знайшов те чого йому не вистачає у буденному житті та найголовніше, що усі ми знайшли один одного. Кожен у нашому театральному колективі має друзів і радіє коли їх поєднує спільне творче дійство на заняттях, виступах, репетиціях. Кожен має викладача, наставника в котрому також бачить в першу чергу друга, якого ставить собі в приклад, яким надихається.

В силу життєвих обставин мені довелося полишити посаду керівника колективу, та звісно ж я ніколи не хотів, не хочу і не буду покидати дітей. Дітей які росли на моїх очах і зростали творчо, яких я ціную, поважаю і щиро люблю. Не менш міцні, важливі, взаємні і щирі відносини склались і з батьками дітей. Ми дослухаємось один до одного, чуємо і творимо усі разом!

У мене був намір і щире бажання передати обов’язки керівника людині, яку знають, поважають і люблять діти. Людині яка знайома з діяльністю колективу і присвятила частинку себе «Бешкетникам». Я ж без сумніву завжди був би поряд! Бо чи може бути інакше?

Та як зазвичай у житті, без драми нікуди. От і з нами трапилась драматична, дещо заплутана і особисто для мене бридка історія. Історія в якій людські цінності, повага в першу чергу до дітей, до батьків та до мене як засновника та протягом семи років керівника студії так акуратненько відсовуються на задній план. Історія в якій права голосу і особистої думки позбавляються усі: діти, батьки, викладачі. Адже хтось з кимось домовився, хтось розпустив плітки, хтось щось комусь пообіцяв, хтось сам собі вирішив і все.

Як підсумок – від першого лютого керівницею зразкового аматорського колективу «Бешкетники» призначено Ірину Ілляшенко. Це так наче прийшла до вас у сім’ю по суті абсолютно чужа людина і каже, що тепер вона буде з вами жити. Та ба навіть більше, не просто жити, а вирішувати як вам самим жити далі. Щось схоже на мотив української народної казки, та хочеться вірити, що у неї буде все ж щасливий кінець.

У мене особисто волосся дибки стає від такої казки.

А у вас??? А подумайте як відчувають себе діти??? Чи буде у них бажання далі займатись творчістю???