Знайомство з Лесем Курбасом і акторський психотренінг: як у Рівному пройшов культурний вечір про театр

У Рівному провели культурний вечір про театр, центральним персонажем якого став український режисер та актор Лесь Курбас. Присутні мали змогу ознайомитися з біографією діяча, взяти участь в акторському психотренінгу, створити власну казку та спробувати свої сили в адаптації п’єси.

Захід пройшов у залі артплатформи «Антік». Як Лесь Курбас досі викликає «мурашки» у глядачів, якими техніками користуються актори Рівненського драматичного театру та чому відвертість – найбільша цінність – дізнавалася журналістка Район.Культура.

Історія кохання і смерті Леся Курбаса

До підвального приміщення поступово сходяться глядачі – поки абсолютні незнайомці, які й не підозрюють, що за кілька хвилин знатимуть про особисті переживання одне одного.

Організатори розпочинають з історичної довідки з основними фактами про життя Леся Курбаса: народився в родині акторів Галицького театру, з самого дитинства знав, що таке сцена. Володів приблизно вісьмома мовами, досконало грав на фортепіано. Згодом вступив до Львівського університету.

«Потім перевівся на навчання до Відня. Мати з власного досвіду знаючи, що таке театр, дуже не хотіла, щоб Лесь продовжував цю театральну династію і наполягала на тому, щоб він пішов на філософський факультет. На цей факультет Лесь і вступив. Завдяки навчанню в Європі він увібрав багато чого, що стосувалося європейської культури», – розповідає один з членів команди Legendary Олександр Семенюк.

Утім, найбільше захоплюють присутніх любовні перипетії в житті Леся Курбаса. Зі своїм першим коханням – акторкою Катериною Рубчаковою вони зустрілися випадково, просто на сцені театру. Між ними з’явилася певна хімія, а згодом награні почуття переросли у справжні, принаймні з боку Курбаса.

«Він тоді не знав, що робити, бо Рубчакова вже була одружена, у неї вже було двоє дітей. Після однієї з вистав він вирішив набратися сили і сказати все як є, але Катерина Рубчакова розсміялася йому в обличчя. І тоді, знову ж таки за легендами, Лесь дістав зброю і вистрелив собі у серце. Лікарі довго боролися за його життя, його врятували, але кулю витягти не змогли. Подейкують, що все подальше життя це була згадка про нерозділене кохання, яке було в його житті», – каже Олександр.

Після цього випадку Лесь переїздить до столиці й потрапляє до трупи Миколи Садовського. А потім молодий режисер засновує власний «Молодий театр» і в його житті знову з’являється жінка – юна балерина Валентина Чистякова.

«Їй було лише 19, йому – 32. Між ними спалахнуло кохання. Це все закінчилося шлюбом, пара обвінчалася в Андріївській церкві 1919 року. Здавалося б, все було добре. Валентина навіть покинула балет, щоб спробувати себе в акторстві. Лесь дуже цьому сприяв, він вів її через цей акторський шлях і довів до того, що вона, будучи уродженкою Росії, стала народною артисткою України – вона отримала справжнє визнання і досі є відомою і шанованою українською акторкою».

Олександр Семенюк

Подейкують, що Валентина сильно закохалася в одного з акторів театру Леся Курбаса. Вони не могли зізнатися Лесю в цьому й розбити йому серце.

«Тому вони придумали геніальне рішення – скинутися з моста», – каже Олександр і залою прокочуються здивовані вигуки й сміх.

«Так-так, уявіть собі. Я теж був шокований. Чоловік, якого вона кохала, вирішив стрибати першим. Стрибнув – вона цього не витримала і знепритомніла. Таким чином волею випадку вона насправді врятувала собі життя. Це напевно змінило трошки її світогляд, бо далі вони прожили з Лесем багато років».

У 1920 році Лесь Курбас зібрав своїх кращих акторів і створив черговий театр «Кийдрамте». А згодом режисер започатковує перший в Україні філософський театр, назва якого більше відома широкому загалу – «Березіль».

«У цьому театрі Курбас малював світ, де головним ставала довіра до життя людини у всіх його суперечностях. Це було доволі важко сприйняти людям, бо це було щось революційне і незрозуміле, але багато в чому важливу роль зіграло те, що вони знайшли свого драматурга. Того, кому вони могли довіритись і того, з ким їм було комфортно працювати. Це був Микола Куліш», – каже Олександр Семенюк.

«Березіль» працював довго і успішно й з часом переїхав до Харкова. Там Курбас і Куліш поставили п'єси «Народний Малахій» і «Мина Мазайло». На це звернула увагу радянська влада й Леся Курбаса почали звинувачувати у «похмурості й викривленні оптимістичної радянської дійсності».

Читайте також: Довженко і компартія, український дубляж та «Люксембург, Люксембург»: як у Рівному пройшов культурний вечір про кіно

У 1933 році режисера звільнили з посади директора театру й він подався до Москви.

«25 грудня Леся Курбаса заарештували без ордера на арешт, без дозволів за абсолютно сфабрикованими причинами, а потім ордер виписали заднім числом. Його буквально змушували зізнатися у тому, що все те, про що писали про нього у пресі – це правда», – зазначає Олександр.

9 квітня 1934 року Леся Курбаса засудили до п’яти років ув’язнення у таборах. За три роки 3 листопада Леся Курбаса та Миколу Куліша розстріляли в урочищі Сандармох.

«Зараз нам потрібно робити все, щоб знати максимально багато про наших героїв, про тих, хто робив українську культуру. Той же Лесь Курбас, який ще в 30 роках минулого століття закликав нас уникати цієї меншовартості, позбавлятися її. Ми цього, на жаль, не робили. Кожен з нас, якщо об’єктивно подивитися. І лише через такі страшні події ми починаємо позбавлятися цієї меншовартості. Тому давайте пам’ятати тих, хто робив Україну Україною», –  підсумовує Олександр Семенюк.

Читайте також: Готові до експериментів: у Луцьку відкрили новий театральний простір

Принцип життєвої правди

Аби глибше занурити гостей в акторську професію, організатори запросили на культурний вечір режисерку Рівненського драмтеатру Галину Шарко та акторів Віталія Головецького та Станіслава Лозовського.

«Акторський психотренінг: до нього входить низка акторських вправ, які спрямовані на розвиток акторських навичок та вмінь. У футболіста є план тренувань і обов’язків, які він повинен виконувати для того, аби покращувати свою спортивну діяльність. Так само актор, коли він приходить навчатися в університет, перші два роки у нас покладені фактично на цей акторський психотренінг, на розвиток цих навичок під пильним наглядом педагогів і звісно з їхньою допомогою», – пояснює Галина і пропонує перейти до першої активності.

Галина Шарко та Віталій Головецький

Режисерка розпочинає тренінг із знайомства – пропонує кожному з присутніх взяти до рук кульку (на ім’я Василь) та назвати власне ім’я і улюблений колір. Кожна наступна людина має повторити усе, що сказали попередні учасники.

«Оля зелений, Вікторія білий, Дмитро коричневий», – ці прізвиська закріплюються за кожним глядачем чи глядачкою на весь вечір.

Хтось демонструє дива запам’ятовування, назвавши імена та кольори ледь не всіх двадцяти учасників, а хтось хитрує, записавши їх у телефон. Хтось обирає найпростіші серед кольорів веселки, а хтось – вдається до відтінків.

«Ціановий – це колір з блакитно-зеленої палітри. Росіяни просто знищили цю назву», – пояснює свій вибір кольору одна з учасниць.

«Ви все правильно робили. Тому що для того, щоб запам’ятати людину, потрібно створити зоровий контакт-асоціацію: у чому одягнена людина, як вона виглядає. Я вам про це не сказала, але ви самі це зробили», – дивується Галина Шарко.

Далі режисерка пропонує усім разом створити казку, а відтворити її на імпровізованій сцені запрошує Віталія Головецького та одну з глядачок – Ірину.

Віталій Головецький та Ірина

Читайте також: Культура під час війни: як функціонує Закарпатський обласний театр драми та комедії у Хусті

Комедійну історію про подорож до моря, в якій героїня «взяла кота замість квитка, а вдома квиток ніяк не міг сходити в лоток», актори відтворюють жестами та динамічною мімікою.

Надалі присутніх знайомлять з акторською технікою американського режисера українського походження Лі Страсберга.

«Його техніку використовують такі актори як Роберт де Ніро, Альпа Чіно, Мерлін Монро. Зараз ми спробуємо з вами трішечки до цього доторкнутися. У нас є принцип життєвої правди, але він говорить, що актор не може наперед передбачити, що з ним буде далі. Тобто постійно дивуватися. Є такий акторський алгоритм. І ми зараз почнемо з відправної точки і далі будемо рухатися», – каже Галина.

Актори сідають одне навпроти одного та говорять одне одному одні й ті самі фрази з різним настроєм, рефлексуючи на заданий партнером тон. Свої сили пробують і глядачі з залу.

Звичні фрази на кшталт «По чому в Рівному морква» чи «Я так люблю майонез» звучать сором’язливо, з острахом, злісно, весело й драматично.

«Я хвилювалася, бо проводила багато разів акторський тренінг, але я проводила його для акторів і для режисерів. А коли ти не знаєш, яка в тебе публіка, то ти думаєш вони будуть мене слухати чи ні. Ви мене здивували, ви великі молодці», – зауважує авторка тренінгу.

Наостанок Галина пропонує поділитися потаємними переживаннями і розповісти про те, що любить чи ненавидить кожен з учасників. Усе для того, щоб зрозуміти, як це класно – бути відвертим і наскільки це цінується серед людей.

«Я ненавиджу, коли людина мені бреше, але завжди це видає за правду», – починає режисерка і западає тиша, бо здається, такого глибокого початку ніхто не очікував.

Читайте також: Це не тільки для дітей: чи зможе новий директор театру ляльок зробити його цікавим для волинян

«Ненавиджу, коли чоловік вже помив посуд, а я знайшла біля ліжка ще три брудні чашки», – лунає у залі більш побутова тема.

«Ненавиджу р*сню. За те, шо вона існує. Ненавиджу всю ту країну, хочу залити її бетоном. Щоб ні одного кац*па на планеті не залишилось. І бажано, якщо вони всі здохнуть разом і за раз, щоб вітер дув не в нашу сторону. Щоб не смерділо», – каже один з учасників і тренінг починає нагадувати групову терапію.

«Бути аутсайдером».

«Коли українці гризуть себе і одне одного сильніше ніж це роблять росіяни».

«Коли люди скаржаться на життя і не вміють радіти дрібницям, які стаються з ними».

«Коли люди мене сильно люблять, а в мене немає сил любити їх навзаєм».

Дістається по краплі ненависті і людям, які ходять по велодоріжках чи їздять на самокатах.

Коли ж закінчуються слова для злості, настає час для любові: «Я обожнюю Гаррі Поттера. За цю атмосферу, за цю Джоан Роулінг, яка створила диво, яке продовжує жити в мені, скільки б років мені не було».

«Своє місто. Я з Харкова. Кожен раз, коли мені доводиться туди повертатися, особливо під час повномасштабної війни. Просто знаходячись на вулиці, я відчуваю найбільше щастя, яке можливе».

«Лірику Грицька Чубая».

«Я обожнюю мотоцикли. Всі! Різні: великі, маленькі. Просто десь їхати. Коли тобі в писок дує вітер і б’ють хрущі по шолому. І це так добре».

«Я люблю театр, з п’яти років, коли я побувала всередині театру, пройшлася по всіх цехах і гримерках, я зрозуміла, що я люблю театр».

А ще звісно, усі зізнаються в любові до котів, кави, красивих книг, природи.

У фінальній вправі тренінгу Галина Шарко пропонує присутнім уявити себе лісом і гармонійно спрацювати як екосистема, відтворивши звуки природних явищ чи тварин.

Після такого інтенсивного знайомства у перерві на вино та закуски простір наповнюється жвавими розмовами. Перший бар’єр подолано.

Читайте також: Лишатися (не) можна: Херсонські артисти про життя в окупації та виїзд на вільну Україну

Рівному не вистачає тусовок, кайфу і драйву

Ольга прийшла за захід разом із 14-річною сестрою. Кажуть, зацікавилися і давно збиралися відвідати котрусь з культурних подій.

«Сьогодні нарешті вирішила прийти, бо мене завжди цікавило театральне мистецтво, але я відчуваю себе такою зажатою. Це напевно те, чого мені дуже хочеться. І якщо є якісь курси для дорослих, то треба записатися. Ну і Лесь Курбас... Я вже в блогерів чула, сама читала, що це український діяч, якого репресували, який творив класні круті речі. Це пропагування будь-чого українського. Треба показувати, що українське мистецтво, українські діячі – це круто. Не якийсь американський чувак крутий чи хтось російський, як ми колись думали. Ми маємо українське, воно не менш класне. Треба, щоб більше людей про це дізнавалися і могли так само десь за кордоном людям розповідати, бо багато хто може цього не знати», – пояснює учасниця заходу.

В іншому куточку зали вже обмінюються контактами креативники. Кажуть, прийшли на подію, бо розуміли, що зустрінуть тут цікавих людей.

«Я вирішила прийти на Леся Курбаса. Тому що це постать, яка мене цікавить завжди. Я знала, що будуть люди інтелігентні, креативні. Це буде тусовка своїх. Це прошарок інтелігенції Рівного», – каже брендологиня та графічна дизайнерка Аліна.

«Ті, хто цікавляться театром», – доповнює ілюстраторка Анастасія.

За її словами, не чекала, що головним героєм події стане саме Курбас і відзначає, що насправді про нього дізналася мало. Адже біографію прослухала, а от більше про те, які саме новаторства режисер започаткував у театрі – не почула.

«Але мене вразила його історія. Що він був перший в Європі, хто відкрив новий шлях зовсім іншого театру. І його бачення театру перевертало весь світ. І він це робив в Україні. І я це говорю й в мене мурашки по тілу. Я вважаю, що мають бути такі події. Нещодавно досліджувала Любомирських і я кайфувала від того, що вони привносили в Рівне дуже багато тусовок, де збиралася молодь. Я вважаю, що нашому місту не вистачає кайфу, тусовок і драйву, коли люди можуть розслабитися, трошки перемикнутися від буденності, яка нас оточує. Цього має ставати більше», – зауважує Аліна.

Читайте також: Важко стримати сльози: як у Рівному відгриміла «Енеїда»

Анастасія відзначає, що після того, як організація «Література.RV» припинила своє існування, у Рівному майже нічого не відбувається, а якщо і проходить, то дуже поверхнево.

«Я рада, що ми сьогодні так зібралися. Хай нас сьогодні 24 прийшло, ми все одно почули про Курбаса. Бо зупини когось на вулиці, тобі ніхто не розкаже, хто це», – каже дівчина.

Даниною творчості Леся Курбаса та Миколи Куліша стає адаптація уривка п’єси «Мина Мазайло», режисеркою якої стає Галина Шарко. А ролі дістаються учасникам заходу та актору Рівненського драмтеатру Станіславу Лозовському.

А щоб ще глибше пізнати постать Леся Курбаса для глядачів підготували сюрприз – показ короткометражного фільму молодого українського режисера Маркіяна Мірошниченка, у якому він відтворив сюжет із життя Курбаса про нерозділене кохання, що завершується пострілом у серце.

Русифікація до лютого 2022 року – наш свідомий вибір

Традиційно культурні події від команди Legendary мають і благодійну складову – аукціон, зібрані кошти з якого йдуть на актуальний збір для наших захисників.

«Ми колись проводили весілля Ірі та Вові. Тепер Іра написала, що Володя воює і йому треба допомогти», – розповідає Олександр.

Тож організатори розігрують картину, власноруч намальовану Іриною з надписом «Ти моє серденько, я не можу жити без серденька» та загадкову коробку з невідомим вмістом.

«Це майже black box», – жартує Олександр.

Анастасія Семенова та Олександр Семенюк

Загалом із унікальним мерчем вдається зібрати понад дев’ять тисяч гривень, які передадуть на збір для 132 окремого розвідувального батальйону на авто.

«Ми відгукуємось. Коли в нас немає своїх зборів, то ми збираємо тим, кого знаємо. Ми нещодавно закінчили масштабний аніме-фестиваль, з нього купили автомобіль. І відразу намагаємось далі кудись спрямовувати свою активність. Проводити не благодійні події зараз не можна. Ти все одно повинен бути вдячний за те, що ти можеш їх проводити», – пояснює Олександр.

У команді Legendary пояснюють – насправді не знають майже нічого про людей, які стають героями їхніх подій. Та вивчають їх разом зі своїми відвідувачами. Однак це завжди були люди, які зазнавали репресій чи були закатовані росіянами.

На запитання, чому мало людей насправді знають про Леся Курбаса, відповідають, що русифікація насправді була свідомим вибором багатьох. Однак варто саморефлексувати і змінюватися.

«Чому ми не знали всю українську естраду, яка була, крім «Бумбокса», наприклад, чому ми не знали про українські фільми й українських режисерів, крім умовного Антоніо Лукіча? Якщо раніше було примусова русифікація, зараз, те, що ми всі були русифіковані до лютого 2022 року – це наш свідомий вибір. Ми проводили дуже різні вечірки. У нашої компанії був зовсім інший концепт до цього. І коли ми згадували, що ми там включали і що люди слухали… І ми самі такі вау – Макс Корж… Нас не змушували це слухати. Ще одна зі сфер моєї діяльності – це музичні квізи. Коли ми іноді перебираємо старі ігри, бачимо що там було, то це звісно так собі… Але ми змінюємось і це добре», – пояснює Олександр Семенюк.

Учасники команди зізнаються, мріють провести подію за участю Ліни Костенко й намагалися навіть запросити до Рівного Василя Зінкевича, однак не вдалося через його поважний вік.

Тож за словами Анастасії Семенової, намагатимуться зосереджуватися на молодих митцях і вже планують організувати показ короткометражних фільмів юних українських режисерів спільно з Маркіяном Мірошниченком.