Дискредитація «Памфіра» та Шевченківська премія без переможця: заява кіноспільноти України

17 Лютого 2024, 12:47

1528

Памфір

Представники кіноспільноти України опублікували офіційну заяву щодо дискредитації фільму «Памфір», через що стрічка не отримала Шевченківську премію.

Під зверненням підписалися: Національна спілка кінематографістів України, Національна академія мистецтв України, Українська кіноакадемія, Спілка кінокритиків України.

Подаємо текст заяви без змін:

2023 року Національна спілка кінематографістів України висунула на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка фільм «Памфір» кінорежисера Дмитра Сухолиткого-Собчука, яка здобула чи не абсолютне визнання української та міжнародної кіноспільноти.

Одначе сталося так, що після того, як один із конкурентів «Памфіра» не пройшов далі першого преміального туру (одразу скажемо: нам це рішення Шевченківського комітету видається помилковим), прихильники фільму, який мусив зійти з дистанції, і його автор розгорнули, сказати б, доволі потужну пропагандистську кампанію з метою дискредитації кінострічки «Памфір» і його режисера.

Читайте також: Зерносховище, Qirim, Памфір: назвали фіналістів Шевченківської премії

Було використано соціальні мережі задля консолідації прихильників фільму-опонента під нібито патріотичними гаслами, у контексті яких «Памфір» кваліфікувався його недругами як такий, що орієнтує українців на поразку. Попри те, що це є не більше, ніж фальсифікацією.

Не доводиться сумніватись у щирості захисників кінострічки «Тарас. Повернення» (а йдеться про неї), але ця щирість трансформувалась, стосовно «Памфіра», у вульгарну методу обпльовування і дискредитації мистецького твору, який інтерпретували і примітивізували у найгірших традиціях недавнього минулого.

У підсумку Шевченківська премія у номінації «Кіномистецтво» не отримала переможця. Попри те, що серед претендентів був «Памфір», кінотвір світового мистецького рівня. Суспільству надіслано неправдиве сповіщення: нібито нині в українському кіно відсутні фільми, заряджені високими художніми ідеями, наснажені потужною громадянською енергетикою. Це сталося за умов, коли масове суспільство (не плутати із суспільством громадянським!) продемонструвало усі свої сумнівні «переваги», зокрема уміння консолідовано тиснути на інституції, державні та громадські.

Успішність цієї кампанії – украй тривожний симптом. Нам видається, слід осмислити те, що сталося, і внести певні корективи у стратегію і тактику селекції культурних текстів в Україні, захисту ідеалів високої культури від профанних проявів так званої демократизації.