У Рівному презентували книгу «Залізна евакуація» про подвиг українських залізничників

У форматі документального театру в Рівному презентували книгу Андрія Пермякова «Залізна евакуація» про героїзм працівників української залізниці.

Захід пройшов 7 квітня на Залізничному вокзалі. Як під гуркіт потягів провідні рівненські митці та запрошені гості повернули присутніх у часі на заповнені людьми вокзали, до розбитих колій і обстріляних станцій, до найбільшої в історії залізничної евакуації – спостерігала журналістка Район.Культура.

Залу очікування потрохи заповнюють люди, а жваві обговорення переривають регулярні оголошення: «Приміський поїзд сполученням Ковель – Луцьк – Здолбунів буде прибувати до першої колії». Про події минулого року на вокзалі Рівного нагадує хіба скотч на вікнах, стоси дров під стіною та буржуйка. Втім, ще кілька місяців тому він, як і всі вокзали країни, став місцем порятунку для багатьох українців.

Рівненський письменник Андрій Пермяков зібрав та задокументував історії реальних людей, які навіть під час війни продовжили виконувати свою роботу й врятували десятки тисяч життів. Провідники, машиністи, начальники станцій, очільники вокзалів, енергетики, колійники, диспетчери – усі вони попри повітряні тривоги й ракетні удари, попри страх чи втому жертвували собою, щоб допомогти врятувати інших.

«Я проводив інтерв’ю з кожним героєм, щоб втілити їхні історії в оповідання з авторським поглядом на кожну подію. Форма подачі матеріалу невипадкова. Оповідачем є внутрішній канал комунікації «Укрзалізниці» – букса. Це пристрій, по якому стукають залізничники перед відправленням потяга. У книзі зібрані історії зі всієї України. Їх об’єднує спільна теза героїв. Вона, наче вірус: «чим я можу бути корисним своїй країні» або «я просто виконую свою роботу». Документальна цифрова повість про потяг до перемоги», – розпочинає дійство автор.

Читайте також: Ода життю та коханню: у Рівному звучало «Танго свободи» пам’яті Астора П’яццоли

Наскрізною у презентації стає розповідь провідниці поїзда «Київ – Ужгород» Ірини Юрченко, яку переповідає заслужена артистка України, актриса Рівненського драмтеатру Галина Цьомик.

«24 лютого була моя зміна. Я живу в Малині на Житомирщині. Донька телефонує і каже: «Мамо, нікуди не їдь. Ідуть на Київ». Я одразу зрозуміла, що у будь-який спосіб маю потрапити на роботу. У мене ж син азовець в Маріуполі. Як я можу ховатися? Як я можу залишатися вдома?» – роздумувала провідниця й матір Дмитра «Ореста» Козацького Ірина.

У переповнених вагонах під час ракетних обстрілів Ірина Юрченко заспокоювала людей, допомагала жінкам із дітьми, намагалася підтримувати порядок і не думати про доньку, яка ховалася у бомбосховищі, та сина в Маріуполі.

Одного разу жінці навіть довелося рятувати немовля з високою температурою. Ампулу з ліками передавали ланцюжком з рук в руки через тамбури аж в останній вагон.

«А тут смс від сина: «Мамо, нас оточили. Я на Азовсталі». Я навчилася кричати мовчки. Дихаю. Зусиллями відключаюся від власного горя. Вдягаю усмішку і йду до людей», – пригадувала Ірина.

Читайте також: Вийшов комікс про матір захисника «Азовсталі» Дмитра Козацького з позивним «Орест»

Режисерка Рівненської філармонії Таніна Позняк, музикант Зіновій Карач та керівниця відділу внутрішніх комунікацій «Укрзалізниці» Таміла Бурсова читають історії, у які іноді навіть складно повірити.

Диспетчерка станції Київ-Пасажирський Тетяна, ризикуючи життям, коли кулі пролітали настільки близько, що зачіпали волосся, перезавантажувала систему після аварійного відключення. На вокзалі сотні людей чекали на рятівний потяг, який не рушить без команди диспетчера.

Начальник поїзда Віктор разом з провідницею приймав пологи у жінки під час евакуаційного рейсу.

Машиніст Віталій за 15 хвилин під обстрілом екстрено ремонтував тепловоз, який був пошкоджений диверсантами і заблокував рух на станції.

«Я насправді сам деколи плакав, коли спілкувався з цими людьми. Мені здається, що у мене вийшло передати ці емоції. Актори читають їх в різних містах і вони змінюються, а тексти й акценти залишаються ті ж самі. Хоча я на них не наголошував, бо не є режисером. Коли я надсилав готові тексти, які я трохи художньо оформлював, героям, то вони дивувалися. Ірина Юрченко прочитала і сказала: «Боже, яка фраза», – про свої слова: «Я навчилась кричати мовчки». Але вона справді сказала її в розмові, а я просто зафіксував», – розповідає про процес роботи Андрій Пермяков.

Вони не спали по кілька діб, затримували у потягах російських агітаторів, тримали за руку, не допускали хаосу в момент, коли здавалося, що на хаос перетворився увесь світ.

Багато з глядачів не можуть стримати сліз, адже те, що пережили герої книги, важко навіть уявити. Однак відвага й співчуття до інших, яке продемонстрували ці люди, не може не захоплювати.

З непідробною щирістю про начальницю станції Ужгород Світлану розповідає Таміла Бурсова. Залізничниця допомагала дітям та іноземцям, десяткам пасажирів, які переймалися долею своїх рідних, поки сама не могла зв’язатися з батьком та сестрою в Бучі.

«Вперше я читала ці тексти, коли ми писали в наших внутрішніх каналах комунікації про цих людей і кожна з цих історій це вузол емоцій, вузол сліз. І на етапі редагування книжки, і після того як її видали, і вже на шостій презентації сьогодні я щоразу не можу стримати сліз. Бо це реальне життя, реальні долі реальних людей, які пройшли через це пекло. Це великий обов’язок і велика честь читати про цих людей і казати їм дякую», – зізнається комунікаційниця Укрзалізниці.

З початку війни, за словами Андрія Пермякова, саме вокзали перетворилися на блокпости, бомбосховища, на єдину домівку та храми, в яких і віряни, і невіруючі люди одночасно молились кожен окремо своєму Богові за нашу спільну перемогу.

Таміла Бурсова зауважує, що після подібного досвіду в багатьох українців змінилося ставлення до працівників залізниці.

«Я піарниця і ми відслідковуємо інформаційне поле. Кількість вдячності від пасажирів і в той період великої евакуації, і зараз просто неймовірна. Дуже приємно спостерігати, як люди змінюють погляд на те, що колись вважалося звичним і навіть не помічалося. Але війна, як лакмусовий папірець, проявляє і людей, і події, і компанії», – підкреслює Таміла.

Читайте також: Дефініція культури. Залізниця

До книги «Залізна евакуація», виданої креативним агенством «Артіль», яке очолює Ігор Степурін, й за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України та благодійного фонду «Бібліотечна країна» увійшли не всі матеріали, зібрані Андрієм Пермяковим. Деякі з них, за словами письменника, поки не публікує з міркувань безпеки, однак зізнається, що має бажання написати ще одну книгу, бо є історії, які варті того, щоб їх почули.

«Мені подобається переповідати. Я такий автор на сцені. Вірші теж так читаю і мені подобається цей формат. Всі мої презентації книжок я намагаюся робити не так, як це роблять інші. Я людина театру, тому обрав такий формат, хоча Наталія Сумська сказала мені в Києві на презентації: «Це не театр, це життя», – пояснює письменник.

Протягом презентації усі охочі мають змогу отримати книгу, переказавши мінімум 300 гривень на рахунок Благодійного фонду «Залізна родина». Усі кошти будуть спрямовані на допомогу сім’ям залізничників, які постраждали від війни.

Із новенькими примірниками прихильники творчості автора просять автографи, роблять світлини на пам’ять та діляться емоціями, вражені почутими історіями.

«Це тільки дещиця історій з життя звичайних залізних людей і саме з їх окремих особистих розповідей складається велика спільна історія евакуацій «Укрзалізниці» та нашої перемоги», – підсумовує Андрій Пермяков.