Дефініція культури. Залізниця

29 Січня 2023, 12:12
Днфініція культури.Залізниця БЛОГ 1432
Днфініція культури.Залізниця

Дуже давно не писав тут // та і загалом суттєво менше пишу зараз, якось так вже виходить//

Ох, Укрзалізниця, скільки ж ти згенерувала історій…

Чув в когось з українських стендаперів //може то в Байдака//, що УЗ – це стабільне джерело матеріалу для жартів (хоча не завжди це смішно, суттєва частка сорому там теж є).

Матеріал цей пишу з потяга, їдучи з Луцька в Одесу. Є в мене така традиція – їздити туди щороку, десь взимку//минулого року вперше, з 2013-го, не відбулась моя поїздка//. А зараз, хоч на день, але вирвусь, обійняти друзів, глянути на хвилі і подихати повітрям пустих холодних пляжів.

Але зараз про поїзди.

Історія знайомства з поїздами в мене з самого дитинства, але там було без цікавого, а от в 15 в мене зʼявився студентський і я став їздити дуже часто //якось спробував порахувати скільки відкатав, але надто складно виявилось//

Історії були різні, дивні, смішні, похмурі, абсолютно сюрреалістичні.

У вагонах я бачив людей, собак, котів, мишей //миші, ну і таргани явно були безбілетниками, але може вони там і постійно проживали, не знаю, але частиною колориту плацкартів були точно//, кіз, черепах, сов, і логічно, що з цього списку саме з людьми зазвичай були причинами казусів та історій.

Їздив у плацкартах, купе і загальних вагонах. Їздив з дітьми, ромами, вахтовиками-будівельниками, спортсменами, релігійними фанатиками, «плоскозелельниками», «антиваксерами», дистрибʼюторами косметики, чи страховок.

Не знаю, хто мене смішив, чи бісив найбільше.

Але зараз, будучи постійним клієнтом цієї компанії вже збіса років, сприймаю те інакше, з більшою долею стоїцизму.

Читайте також: Дефініція культури. Газети. Чому вони все ще прекрасні

Отже – перша гіпотеза: Залізниця вчить стоїцизму

Ну не те щоб вчить, швидше допомагає приймати світ, і себе в ньому, принаймні частково.

От зараз Жадан, який кричить «в мене при собі портвейн Алушта» в моїх навушниках, навіть шансів не має скласти конкуренцію дітям, які готуючись до ключової спортивної дисципліни: «несамовитий крик в процесі човникового бігу у вагоні, що хитається, з періодичним врізанням в двері та стіни і плачем» продовжують тренування. 

Залізниця це про прийняття, прийняття хропіння, шкарпеток, перегару, нових знайомств, випадкових закоханостей, тих попутників, які стають твоїми психотерапевтами і тих, для кого цю роль виконаєш ти.

Згадайте наскільки легко говорити з цими незнайомцями навпроти, яких з вами обʼєднує лише тонкий відрізок зафіксованого в квитку часу і кілька квадратних метрів старого вагону.

Поступово ти знаходиш відповіді на якісь внутрішні питання в монотонному стукоті коліс і похитуванні лавки. Починаєш легше ставитись, до того, що у твоєму купе їде 6 людей //ну бо літо, сезон і всім треба в Одесу//, до того, що хтось хропить так, що резонують стінки //пробуєш навіть в голові це якось накласти на мелодику інших шумів потяга//.

Зазвичай сівши до потяга ти смиренно їдеш аж до станції куди збирався, приймаючи цей час мандрівки //завжди хотів затестити цей механізм УЗ, що ти можеш вийти на будь-якій станції і поміняти квиток, наприклад щоб поїхати далі через день, не знаю, чи хтось мав цей досвід, я пробував, але є нюанси з тим, що тебе можуть посадити тільки якщо на потягах є місця, а це ж залізниця, тут завжди немає місць. Особливо дивно це для мене звучить зараз, бо я вже 3 години їду сам в купе//

А оця традиція – ділитися їжею з ближнім, де ще вона залишилась в мирні часи крім туристичного багаття і хиткого столика плацкарту?

Хоча їжа в потягах – це ж певно для окремої статті тема.

Якщо серйозно, то мене найбільше дивувало, ще з дитинства, чому традиційна їжа в потягах – це зазвичай два типи: або щось що різко і неприємно пахне, або щось, що дуже швидко псується(типу вареної ковбаси, голубців, яєць) що очевидно не дуже хороша ідея для їжі в дорогу.

Поки писав це, тренування дітей продовжувалось і тому на це поступово переключились думки. 

Читайте також: Дефініція культури. Право на зброю

Гіпотеза друга: залізниця неофіційно підтримує концепцію чайлдфрі

Давайте зразу, так, я теж зустрічав людей, які вважали, що туалет потягу, чи плацкарт вночі – мають непереборно інтимну і збудливу атмосферу, але їх таки меншість. Особисто я цьому радий, ніколи не міг позбутись певного дискомфорту від «звуків пристрасті» у вагоні, а картину, яку я одного разу побачив в туалеті, який чомусь не був зачинений, потім довго старався забути.

Того спробую пояснити про рекламу чайлдфрі від УЗ. Тут залізниця швидше ефективний майданчик, ніж власне ініціатор. Багато людей, які не мають дітей зустрічаються з ними часто тільки в позитивних кейсах //на вулиці і в громадських закладах, батьки, зазвичай, ще якось контролюють дітей, в соцмережах всі вони талановиті маленькі янголята//

Але ж залізниця то інше. Поїздки бувають довгими //бо наша країна прекрасна і велика, твої поїздки спокійно можуть тривати і більше як добу, як колись мандрівка з Луцька до Сімферополя, яку я дуже надіюсь мати можливість повторити після Перемоги//, тут їдять, переодягаються, сплять, значить тут як вдома.

А вдома ж можна все.

Ну і часто батьки сприймають поїздку як процес відпочинку для себе //дитина має мало шансів нанести собі серйозні травми, чи кудись пропасти у вагоні//.

Того імітація стає дуже реалістичною.

//Так, може мій емпіричний досвід просто так склався і є вибірковий, але з більш як сотні поїздок залізницею я не зустрічав гірших попутників ніж діти(особливо якщо це якийсь «організований» виїзд.

Діти в потязі, дуже навіть можливо, теж частина тренування стоїка в собі, швидше за все – одна з найефективніших. Але тут і конфлікт створюється внутрішній, що ж в тобі пересилить, прийняття, чи бажання ніколи більше не чути цих криків, які потім в снах тебе переслідують.

А, сни в потязі це ж теж окрема тема…

Може здатись, що я поганої думки про УЗ.

Читайте також: Дефініція культури. Війна

Ну в чомусь – так, досі не можу зрозуміти, чому так важко мити вікна ззовні, поремонтувати їх, щоб вони могли відчинятись, реалізувати працюючу //тут ключове, щоб вона не просто була, а саме працювала// систему кондиціонування/провітрювання. Туалети ж стали чистішими //хоча я дуже чекаю коли ми перестанемо використовувати систему скидання відходів прям на колії//.

 Але залізниця подарувала мені сотні прекрасних годин розмов, дивних знайомств, ігор, пісень, очікувань зустрічей і, будьмо чесними, дешевих поїздок //якось в 2015 я загальним вагоном по студентському доїхав з Луцька до Франківська десь за 12 гривень//.

Завдяки існуванню залізниці в Україні я відвідав майже всі обласні центри //тільки у Донецьку та Луганську не довелось побувати// по кілька разів.

Тому, коли прийде така вже очікувана Перемога, обовʼязково хочу виділити час і проїхатись знову відвідати і обійняти друзів, що вціліли і це, швидше за все знову буде тією ж залізницею.

Бо я таки відчуваю якесь особливе тепло до цього транспорту…

Читайте також: Дефініція культури. Мова?

Коментар
25/07/2024 Четвер
25.07.2024
24.07.2024
23.07.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром