«Буча: втрачений рай»: у Луцьку відкрили документально-живописну виставку

«Поєднання непоєднуваних речей: документальне фото і емоція, фантазія, робота художника», – мистецтвознавиця Зоя Навроцька про виставку «Буча: втрачений рай».

У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків відкрили виставку, яка поєднує у собі картини волинського художника Едуарда Бельського і фотографа та пресофіцера ЗСУ Алекса Заклецького, який став і куратором проєкту.

Подія відбулася 5 жовтня. Едуард нині представляє свої роботи в Бельгії на Тижні українського мистецтва, тому презентував виставку лише її куратор, керуюча партнерка музею Леся Корсак та мистецтвознавиця Зоя Навроцька. На презентацію завітало багато гостей, серед них була й журналістка Район.Культура.

Алекс розповів, що ідея створити виставку саме у такому форматі виникла, коли він їхав з презентації свого проєкту в Іспанії та заїхав до Едуарда заночувати. Художник родом з Колок, що на Волині, та вже багато років мешкає у Словенії.

«Едуард мені каже: В мене в Бучі лишилися роботи, вони в галереї. Дізнайся, чи вони вижили, чи можна їх врятувати. Взагалі було би цікаво, щоб показати твої фотографії, як свідчення і мої картини, як німих свідків», – розповів Алекс.

Читайте також: Волинські художники беруть участь у Тижні українського мистецтва в Бельгії

За його словами, ці роботи висіли в Бучі весь час окупації, і деякі з робіт навіть написані там. Подекуди у картинах зображені портрети мешканців містечка. 

Леся Корсак із жахом зауважила, «що з ними, чи живі ті люди, що зображені на роботах Едуарда Бельського».

«Всі роботи Едуарда, вони – антропоцентричні. Це обличчя, це люди. На моїх фотографіях – знелюдненість. Я намагався балансувати на межі художності і документалістики. В моїх фото мав абсолютно чітко зчитуватись контекст. Вся ця виставка побудована на грі контрасту: людського і антилюдського, імпресіонізму і жорсткої документалістики», – пояснює куратор проєкту.

«Для мене Буча – це спогади дитинства, це таке містечко біля мегаполіса, з річечкою і лісами. Коли я був маленький, ми з мамою ходили гуляти по цих красотах. Весь час з відновлення Незалежності Буча розвивалася, як приміський гарно спланований куточок: де ти відчуваєш пульс мегаполіса, але навколо тебе практично пастораль. В цьому була єдність. І раптом цей райський куточок перетворюється на пекло з трупами, кров'ю, гівном від окупантів і жахом для всіх, хто це бачив», – розповів фотограф.

За словами Алекса Заклецького, єдине, що дало йому психологічно витримати все, це те, що він дав собі установку зрозуміти, що москалі не люди. Люди такого не роблять, це протиприродно. 

Читайте також: Руйнація та Історія параду: у Музеї Корсаків презентували дві нові експозиції

«Дуже влучна назва «Втрачений рай». Тут і Данте, і Камю. Вона надзвичайно актуальна саме у цьому проєкті. Твори Бельського пронизані гуманізмом, рефлексують до проторенесансу, інколи в його творах можна пізнати натяки образів Фра Беато Анджеліко або Леонардо. Якісь неймовірні деталі повертають нас подумки в той рай, в той час неймовірної гармонії: коли людство породило ось цю гуманістичну гармонійну культуру. 

Ці твори Бельського приховують уже знищену гармонію. Вони вже дивляться на глядача образами сповненими туги або каяття, або духовного пориву. Кольорові фото з розбитими автомобілями та будинками ставлять акценти на цей втрачений рай, вбитий рай. Дуже вдало поставлені акценти», – поділилася своїми думками Зоя Навроцька.

Алекс Заклецький пояснив і основний меседж цієї виставки.

«Проєкт про те, що Україні судилося добити тотальне абсолютне зло, яке зараз втілилось в сутності російської федерації. І це не один путін винен, вони там всі такі. Це істоти позбавлені емпатії. На нас цивілізаційна місія – протистояти і знищити їх, щоб воно не розповсюджувалося далі», – пояснив фотограф.

Сліди від шрапнелі в паркані житлового будинку. В дворі було знайдено два тіла українців, вбитих рашистами впритул з вогнепальної зброї.

Розстріляна та розчавлена цивільна машина – один з улюблених "фірмових прийомів" рашистських танкістів. В багатьох таких машинах були люди.

За його словами, топонім «Буча» став всесвітньо відомим через те, що сучасні технології дозволили транслювати оце розвернення інферно, ці воєнні злочини в прямому ефірі, і в таких кількостях, що вся машина пропаганди, на яку витрачалися сотні мільйонів доларів, вона не змогла її заглушити. Як це було заглушено раніше: в Грузії, Ічкерії і так далі.

«Я намагаюсь цим мистецтвом розповісти про війну тій бульбашці, яка намагається цього не чути. Розповісти якось по-іншому, щоб соціальні мережі не банили за чутливий контент, достукатися. Мистецька та культурна складова – дуже важлива у цьому протистоянні», – каже Алекс.

Читайте також: Дослідження космогонії, або Як Луцьк стане світовим центром культури

На виставці показано не багато робіт фотографа, адже більшість з його світлин містять усі звірства, які лишила по собі росія. Тому такий контент може стати й справді надто чутливим для відвідувачів, серед яких і діти. 

Поміж робіт виділяється фото, на якому зображена понівечена дитяча лялька. В коментарі для Район.Культура Алекс Заклецький розповів, що це дитяча кімната на вісімнадцятому поверсі одного з ірпінських житлових комплексів.

«Це житловий комплекс «Синергія», з якого відкривається панорама на Бучу. Прильот танкового снаряда. Тут жили діточки: тут двоповерхове ліжечко і лялечка залишилась», – поділився фотограф.

На презентації «Втраченого раю» була й присутня Вікторія Батура. Жінці разом із родиною вдалося втекти з «бучанського пекла» і вони нині мешкають у Центрі для біженців в «Адреналін Сіті».

«Моя сім'я знаходилась у Бучі від початку окупації до 9 березня. Ми втратили рідну людину, його вбили. Саме на тій вулиці Яблунській, яка зараз називається «вулицею смерті». З 11 березня ми живемо в Луцьку. На жаль, це сталося, це є в нашому житті, але ми маємо про це говорити, щоб про це знав весь світ», – каже жінка.

Алекс Заклецький подарував свої квіти Вікторії Батурі

По закінченню виставки пані Вікторія поволі проходила від фото до фото, як ніби шукала у тих світлинах свій власний «Втрачений рай».