Театр вистоїть

27 Березня 2024, 20:39

БЛОГ 2007

Фото з Миколаївського художнього драмтеатру, надане директором Артемом Свистуном

У Міжнародний день театру хочеться подякувати усім акторам, які працюють попри все і допомагають нам хоч на кілька годин забути про жахи, які відбуваються навколо, зануритися в інший світ і дозволити собі дещицю радості.

А іноді – беруть за руку й ведуть крізь трагічне минуле чи болісне сьогодення, щоб підштовхнути до рефлексії й не дати з’їхати з глузду.

Сьогодні згадую про «Енеїду» від Рівненського драмтеатру. І не тільки через те, що це дуже добра постановка, а й бо головну роль у ній виконував Володя Федінчук. Він загинув 22 січня 2024 року в бою за нашу Донеччину. Пробув на фронті місяць.

Зі сміхом і болем знов і знов переглядаю відео, де Володя переконує обрати найбільший серед древніх човнів, щоб поставити його у фоє перед прем’єрою тієї ж «Енеїди». І таки досягає свого – глядачів зустрічав 8-метровий човен з цільного стовбура дерева. Він його туди таки дотягнув.

«Пожар лиш тілько погасіть. Зробіть моєму лихові кінець», – просить Володя-Еней у богів і на сцені розливається злива.

Шкода, що в реальності сталося інакше.

«Не ухвалення важливих рішень забирає життя талантів», – сказала тоді пані посол України в США Оксана Маркарова й мала рацію.

Читайте також: «Загинув наш Еней»: спогади про актора Рівненського драмтеатру Володимира Федінчука

Працівники кожного з трьох театрів у Миколаєві захищають Україну на фронті. Провідні актори, режисери, охоронці, монтажники.

Директор Миколаївського театру музкомедії розповідає мені, що наступні постановки планує з болем. Для вистави «Кар’єра Артура Уї» потребує 27 хлопців. Чи зможе він на них розраховувати до прем’єри? Ніхто не знає. Тому пригадує свій давній експеримент, коли жінки грали чоловічі ролі в Шекспірівській п’єсі. Каже, мають бути готовими до такого розвитку подій.

Вистави на двох акторів з мінімумом декорацій готують в Миколаївському театрі ляльок. Там два роки грали вистави в бібліотеці, бо театр не має укриття. А ще їздили в реабілітаційні центри і прихистки для переселенців, де налякані діти, в яких на очах руйнувалися будинки, плакали просто в іграшкових ляльок.

Миколаївський художній театр оговтується від російського ракетного удару, через який пошкодило внутрішній дворик, гримерки, адміністративні приміщення, тріснула стеля у глядацькій залі, впала велика красива люстра. Там проходить складний процес становлення ідентичності, на який водночас щасливо і прикро дивитися. З назви і з репертуару зникло все російське й потроху починає проростати своє. Трохи іноді надто пафосне, гучне і перебільшене. Але своє.

Читайте також: Репетиції під звуки вибухів і кадрові проблеми: як працюють театри Миколаєва під час війни

Харків’яни приїздять до Рівного в момент, коли самі не мають можливості грати вистави наживо через надто інтенсивні російські обстріли. Привозять «Вертеп» з повстанськими колядками. Обвуглені будинки на сцені – мінікопії випаленої росіянами Салтівки.

Ніжна українська колискова перетворюється в дикий, позаземний крик українських матерів, які ховають своїх щойно народжених дітей.