Репетиції під звуки вибухів і кадрові проблеми: як працюють театри Миколаєва під час війни

У Міжнародний день театру, який відзначають 27 березня, розповідаємо, як три театри у Миколаєві збирають повні зали попри російські обстріли, недостатню кількість акторів та складну фінансову ситуацію.

Художній драмтеатр

Художній театр у Миколаєві досі оговтується від атаки росіян, під час якої у ніч на 22 вересня 2022 року російська ракета С-300 пошкодила всі приміщення довкола внутрішнього дворика: гримерки, цехи пошиття, котельню, малу сцену, адміністративні приміщення включно з кабінетом директора Артема Свистуна.

Внутрішній дворик Миколаївського художнього театру

Очільник театру розповідає, що тоді мав там ночувати, однак плани змінилися в останній момент. Тепер у своєрідному музейному куточку театрали зберігають годинник, який зупинився саме в момент удару, уламок зброї, якою окупанти атакували місто, а також світлини своїх акторів, які долучилися до Сил оборони України.

«Воюють наші провідні актори. Ті, хто добровольцями пішли тоді, досі служать», — зазначає пан Артем. 

З 47 акторів в театрі тоді залишилося 27. Зараз, за словами Артема Свистуна, акторський склад заповнений на 80% – це люди, що повернулися з евакуації, або нові молоді фахівці.

Уламок російської ракети та годинник, який зупинився в час обстрілу

До повномасштабного вторгнення у назві театру було означення «російський». Ще у 2018 році трудовий колектив подавав звернення щодо перейменування, однак, як стверджують театрали, його не ухвалили через «політичні ігри».

Вже після початку великої війни попри обстріли, відсутність світла та води, на позачерговій сесії обласної ради вдалося ухвалити рішення про перейменування. Артем пригадує: ЦНАП відкрили буквально на добу заради них, щоб змінити всі юридичні документи. До Дня державності 15 липня театр перегорнув нову сторінку у своїй історії, отримавши назву Миколаївський академічний художній драматичний театр. Відтоді весь його репертуар – україномовний.

Сцена в укритті

У серпні 2022 року за підтримки закордонних партнерів та громадської організації MyArt у художньому театрі відкрили «Сцену в укритті», завдяки якій змогли продовжувати роботу під час інтенсивних обстрілів міста та приймати глядачів у своєму приміщенні.

«На диво, як артистка зі стажем у 25 років, я не люблю малі сцени. Тому що актору треба розійтися, щоб тебе було видно і чутно. Але цей майданчик люблю надзвичайно. Він дуже інтимний. Коли я тут граю моновиставу, глядачі просто біля мене, я з ними спілкуюся і це мої друзі», –  каже акторка Марина Васильєва.

Коли театр відновив вистави, там ніде було яблуку впасти, запевняє акторка. Кожен показ – аншлаг. Пані Васильєва зізнається, що часто це були одні й ті ж обличчя – але люди приходили, бо їм бракувало спілкування. Під час вистави могли доторкнутися до акторів, після – обійняти. Люди з квітами, яким не вистачило місця, стояли у коридорі.

Пошкоджена статуя у внутрішньому дворику театру

Однією з перших відновлених вистав стала мелодрама про кохання «Усе сплачено!», а також комедія про бажання, які здійснюються – «Станція, або Розклад бажань на завтра».

Родзинкою репертуару стала вистава «Проста українська скіфська баба», яка розповідає про волонтерку, що бореться за незалежну Україну в тимчасово окупованому Донецьку.

Більше про те, як оговтується від російських атак та трансформується Миколаївський художній драмтеатр читайте у першій частині серії репортажів про театральне життя міста за посиланням.

Музей художнього театру

Театр драми та музичної комедії

У лютому 2022 року російський десант висаджувався неподалік від дому директора Театру драми та музичної комедії Миколи Берсона. Декілька акторів театру долучилися до Муніципальної варти та допомагали патрулювати місто, а жінки у репетиційних залах почали плести сітки з тканин, які закуповували для пошиття сценічних костюмів.

На потреби військових театрали відразу віддали й транспорт – дві свої найкращі машини, ЗІЛ і мікроавтобус. У муздраму залишився лише маленький легковий автомобіль.

«Я не знаю, наскільки це правильно, але своє особисте я трішки переніс на театр, в тому плані, що треба грати. Вони там в окопах, ризикують, а ми не будемо? Тому я звернувся до своїх: дозволу нема, але давайте грати», – каже очільник театру.

За один рік працівники театру з власних зарплат переказали на потреби війська понад 300 тисяч гривень. Вже на початку 2024 року ЗСУ передали ще 134 тисячі гривень. Це й було мотивацією для директора продовжувати роботу театру.

За словами пана Миколи, під час сильних вибухів актори, які приходили на репетиції, були змушені ховатися під сценою.

Квитки на вистави у театрі драми і комедії розкупили на два-три місяці вперед. Берсон каже: небагато театрів в Україні можуть похизуватися таким результатом. Однак після російського вторгнення в лютому це зіграло з театралами злий жарт. Щоб не бути в боргу перед своїми глядачами, треба було проводити вистави за будь-яких умов.

Наразі дев’ять працівників театру захищають Україну, а восьмеро перебувають в евакуації. Акторів добирають, однак брак чоловіків уже відчувається.

«Майбутні постановки планую з болем, чесно кажу. От вистава «Кар'єра Артура Уї» – 27 хлопців і одна дівчина. Що далі буде? У жовтні ― великий мюзикл «Сон літньої ночі» Шекспіра. Я вже закупив частину обладнання, там тільки лампочки і проводи – 75 тисяч гривень. Костюми зараз починають шити. Важко, але ми шукатимемо вихід. Я так і сказав на зборах: може таке статися, що всі жінки будуть грати чоловічі ролі», – пояснює Микола.

Довелося шукати кандидатуру й на посаду бармена, якого мобілізували. Директор взяв на його місце переселенку з Донецька. У кравецький цех влаштувалась переселенка з Херсона. Найскладніше заповнити вакансії у монтувальному цеху, бо там потрібна чоловіча сила. Наразі там працюють фахівці, які доглядають за хворими батьками, тож не можуть бути мобілізовані.

Як планують розв'язувати кадрові проблеми, чому побудова складу для костюмів застигла напівдорозі, а репертуар тут добирають з позиції громадянської відповідальності – читайте у другій частині серії репортажів за посиланням.

Театр ляльок

 Майже не припиняти роботу після початку повномасштабного вторгнення миколаївським театралам допоміг досвід, здобутий під час пандемії коронавірусу.

Артисти театру створювали відеоролики, де розповідали українські народні казки, легенди, байки, гуморески, показували майстер-класи з виготовлення ляльок, української символіки. Також митці великий онлайн-проєкт «Єдина країна», де розповідали про «родзинки» кожного регіону України. Публікували всі відеоролики на сторінці групи театру у фейсбуці.

Згодом театрали почали їздити з виставами до юних глядачів у лікарнях, реабілітаційних центрах, школах-інтернатах та місцях проживання переселенців.

«В адміністрації цих закладів дуже дивувалися, коли я пропонувала їм приїхати з театром і ляльками до дітей. Вони запитували: «Що ви з ними будете робити, якщо це діти, які нас бачать два-три тижні, але коли ми заходимо, ховаються під ліжко? От прийдете ви, сторонні люди, а вони перелякані – на їхніх очах руйнувалися будинки. Вони з батьками бігли, не розуміючи куди», – розповідає керівниця літературно-драматургічної частини Олена Антонова.

Театрали кажуть, що вивчали багато матеріалів з психології та педагогіки й зверталися по допомогу до колег з досвідом, наприклад, режисера Михайла Урицького. Так з’явився проєкт «Лялькотерапія».

Театр ляльок

Через відсутність власного, правильно обладнаного сховку від російських ракет, театрали два роки не виступали на власній сцені. Щоб не ризикувати життям та здоров’ям малюків під час інтенсивних обстрілів, вистави показували у Центральній бібліотеці для дітей, де в разі повітряної тривоги могли спуститися до бомбосховища.

Читальний зал бібліотеки вміщував до 50 дітей, і хоч лялькарі проводили там вистави майже рік, отриманих коштів виявилося замало, щоб продовжувати стабільну роботу. У вересні 2023 року театрали вирушили на великі гастролі.

«Пригоди маленького автомобільчика» стала першою відновленою виставою, бо потребувала найменше реквізиту. Саме її театрали грали у восьми містах України. Прості декорації й мінімум залучених ресурсів – це основна вимога до сучасних постановок.

«Зараз наш театр перейшов на мобільні вистави й дуетний формат. Ми й раніше це практикували, але зараз так їздити зручніше й економніше, якщо чесно. Бо коштів ми насправді заробляємо мало. Іноді відбиваємо те, що вкладаємо, а іноді ні. Буває по-різному. Театр виживає, як може, й ми робимо все для того, щоб і діти, і дорослі раділи», – каже акторка Марина Мажній.

Театр ляльок

З тією ж метою більшість п’єс пишуть для двох ляльководів, адже в період сильних обстрілів міста в театрі могли розраховувати лише на двох акторів. Наразі з 14 працівників акторського складу в Миколаєві залишилися восьмеро. Тут не приховують – кадрова проблема доволі гостра.

Нестача людей вплинула й на репертуар: із 36 вистав зараз у театрі можуть грати лише 15. Вистави російських авторів із програми вилучили.

Більше про прем'єрну авангардну виставу «Гуси-лебеді», нові напрацювання та емоції від повернення на сцену рідного театру дізнавайтеся у третій частині серії репортажів з театрального Миколаєва за посиланням. 

Фото Богдана ГОЛОВЧЕНКА