Лесь і Леся

Їхній внесок у розвиток українського мистецтва відбувався в один і той самий період, але діяльність охоплює різні сфери. Леся Українка – видатна українська поетеса, письменниця та культурна діячка. Її творчість мала глибокий вплив на українську літературу і культуру кінця XIX — початку XX століття. Лесь Курбас, з іншого боку, – революційний театральний режисер і актор, який зробив значний внесок у розвиток українського театру.

Лесь і Леся, – творчі псевдоніми народжених в один день геніїв. Справжні імена: Олександр Зенонович Курбас та Лариса Петрівна Косач.

Безпосередньої співпраці між Лесею Українкою та Лесем Курбасом не було, в основному через хронологічну різницю – поетеса померла в 1913 році, коли Курбас тільки починав свою діяльність у театрі. Та все ж шляхи двох геніїв перетиналися в контексті українського мистецтва через інноваційність у мистецтві.

Леся Українка та Лесь Курбас були новаторами у своїх галузях. Українка зробила значний внесок у розвиток української поезії та драматургії, розширюючи її тематичні та жанрові рамки. Курбас зі свого боку революціонізував український театр, впроваджуючи нові сценічні техніки та підходи до акторської гри.

Обидва митці активно використовували українські фольклорні мотиви та національну символіку, щоб глибше висловити ідентичність і культурні аспекти українського народу.

Також Українка та Курбас були активними учасниками культурного руху за відродження та розвиток української мови та культури, що було особливо важливо в умовах політичного та культурного гніту.

Лесь Курбас відомий постановками п'єс українських і закордонних авторів, де він реалізував свої інноваційні театральні ідеї. Леся у своїх п’єсах широко використовувала образи та сюжети світової літератури та історії, але завжди апелювала до української сучасності. Поетичні драми письменниці були новим явищем не лише для українського театру, а й для світової драматургії загалом.

«Вона добре знала, глибоко розуміла природу цього мистецтва. І головне – вона мала той рідкісний дар – покликання до драми», – писала про Лесю Українку Ліна Костенко.

Письменниця відмовилася від етнографічно-побутової та національно-романтичної тематики, створила сучасну драму великих філософських узагальнень. Відомі п'єси «Одержимість», «Кассандра», «Лісова пісня», «Оргія» тощо. Перший драматичний твір «Блакитна троянда» відразу поставив письменницю на світовий рівень. 

Читайте також: Лісова пісня Лесі Українки: як перше українське фентезі втілилось в театрі та кіно

А Лесь Курбас першим звернувся до її драми «У пущі». Режисера хвилювала тема митця й суспільства, митця і влади, близька йому протягом усього творчого життя. А у драмі йдеться про життя скульптора Річарда Айрона та про його пошуки місця, де «люди можуть вільні бути». Скульптора у виставі грав сам Лесь Курбас. Прем'єра відбулась у 1918 році на сцені Молодого театру. 

За даними з офіційного сайту про Леся Курбаса, коли режисер запропонував цю п’єсу для роботи, вона викликала ентузіазм далеко не в усіх членів колективу. Тоді була поширена думка про несценічність п’єс Лесі Українки. Ця постановка справді стала справжнім викликом для Курбаса, але любов до творчості поетеси перемогла. Пізніше режисер все ж визнав, що  постановка вийшла не з найкращих. В наступному сезоні Курбас хотів поставити п’єси Лесі Українки «Оргія» і (за свідченнями театрознавця Юрія Блохина, автора першого ґрунтовного дослідження про Молодий театр) «В катакомбах», але ці наміри так і не реалізували.

«Леся Українка присвятила свою драматичну поему «У пущі» глибоким роздумам про мистецтво, про становище й долю художника в антагоністичному суспільстві, про його роль, місце й обов’язок у боротьбі проти реакції за вищі, світлі ідеали. Ці ж проблеми хвилювали й Леся Курбаса та всіх нас, особливо в те буремне дволіття. Тож виставу «У пущі» ми розглядали як наше творче самовизначення», – пригадував актор вистави «У пущі», актор Степан Бондарчук.

Рецензент газети «Вільне життя» зазначав, що Курбас передав досить яскраво фігуру скульптора. 

«Курбас талановито зумів передати, яку страшну руїну несе митцеві хвороба суспільної, громадянської байдужості. Згасає вогонь очей артиста, скулюється його постать, безсило звисають руки», – пригадувала актриса Поліна Самійленко.

Читайте також: Три символічні слова Лесі

Цікавим є факт, що Курбас замінив останні рядки п'єси на позитивніший, не такий трагічний, як у Лесі Українки. Тож попри трагічний фінал п’єси, він закінчував виставу на життєствердній ноті. П’єса поетеси закінчувалася словами Річарда:

— То сурма янгола! То поклик з неба!..

Коли ж мене покличе янгол смерті?

Я чую, вже його недовго ждати…

Своїм фіналом Курбас, за словами Степана Бондарчука, хотів «утвердити перемогу прогресивного над реакційним, життя — над смертю, сили духу митця — над розпадом» — і саме для цього зняв два останні рядки завершального монологу Річарда, аби вистава закінчувалася словами: 

— То сурма янгола! То поклик з неба!..

Актор Йона Шевченко згадував, що у виставі «У пущі» частково використовували елементи пластичного театру, над технікою якого Курбас у той час активно працював із Молодим театром. 

«От бачиш… ти і сотої частки не можеш словами передати того, що показала глядачеві своїми жестами…», – казав Курбас під час репетицій акторам.

Степан Бондарчук, описуючи свої враження від роботи у спектаклі «У пущі», зазначав і провідну думку режисера, яку він разом з акторами прагнув реалізувати: «Своєю виставою ми мали на меті показати облуду тогочасних політичних годвінсонів і недозрілість світогляду багатьох річардів. Але і в наші дні ми знали чесних борців за волю й чистоту людських взаємин, достойних людей, які не встигли дорости до глибокого розуміння суспільних та класових суперечностей і часто платили за це життям, залишаючись при тому душевно чистими і принципово сталими».

Тож хоча Леся Українка і Лесь Курбас і не мали прямих творчих зустрічей, і спроба режисера поставити виставу за п'єсою письменниці вийша не надто вдалою, їхні творчі шляхи та спадщина тісно пов'язані з розвитком і формуванням української культурної ідентичності.

Поезія та драматургія Лесі Українки збагатили українську літературу новими ідеями, глибокою філософією та психологізмом. Її твори, такі як «Лісова пісня», продовжують бути взірцем літературної майстерності.

Курбас зробив значний внесок у розвиток сучасного українського театру, експериментуючи з формою та змістом, що зробило його роботи актуальними та значущими для подальших поколінь театральних діячів.

Творчість Українки та Курбаса залишила глибокий слід у культурній спадщині України, надихаючи нові покоління митців та ставлячи підвалини для розвитку національної культури і мистецтва.