Три символічні слова Лесі

«Хай живе життя!» – такі три прості, але водночас символічні та актуальні слова з листів Лесі Українки стали гаслом цьогорічного West Media Forum, який пройшов у Луцьку. 

Ми часто нині чуємо: «іду жити своє життя», «живи своє життя» тощо. Люди навмисне гіперболізують сенс життя, адже як ніколи знають йому ціну, його мінливість та скороминучість. 

«Хай живе життя» – це слова перського мислителя Омара Хаяма. Очевидно, що Леся знала його славнозвісні рубаї та, можливо, й захоплювалась його філософією буття. Омар писав, що життя – коротке, а час швидкоплинний. Треба жити сьогоднішнім днем та радіти кожній миті.

Ось так і Леся, часто згадувала у своїх творах та листах про власну жагу до життя та «безнадійне сподівання». Чого лише варті слова Мавки з «Лісової пісні», які стали життєвим кредо для багатьох українців: «Ні, я жива, я буду вічно жити. Я в серці маю те, що не вмирає!»

У листуваннях з рідними та близькими Лариса Косач часто підбадьорює їх та вживає цю просту істину: «Хай живе життя!». Підкреслює її значущість, пишучи цю фразу різними мовами.

«...от нехай запряжусь в «обов'язки», то вже не до балачок буде... А все-таки воно часом нічого й запрягтись, аби по своїй волі. Будем якось жити, товаришу. Evviva la vita! («Хай живе життя» італійською)» – пише Леся Українка в одному зі своїх листів до Агатангела Кримського.

Читаючи ці листування, хапаєшся за голову. Адже здавалося б у розмові двох письменників, які обговорюють та критикують твори один одного, ніби вбачаєш переписку двох сучасних українців у месенджері. Слова Лесі проростають настільки у сьогоденність, зокрема й в медійну сферу, що буквально пояснюють усю важкість роботи сучасних українців, які стоять на захисті рідної країни. 

Медіафорум у Луцьку зібрав близько півтори сотні незалежних медійників, які нині стоять на інформаційній обороні України, і ось так, як у Лесі «запряжені в обов'язки» та борються за те, щоб ті обов'язки були по своїй волі, а не волі ворога.

Читайте також: Штучний інтелект згенерував зум-розмову Лесі Українки та Вільяма Шекспіра

З того ж листа Кримському, де Леся згадує топ фразу, видно й ставлення поетеси до росіян. Вона пише: «Пробувала в Петербурзі виступити проти москалів-централістів, та щось петербурзькі газети не дають ходу моєму листу! Ну, і цур, без них обійдуся. Знаю, що це зараз, як ляжу спати, будуть мені снитися червоні корогви, – переслідує мене цей сон!»

Німецькою мовою ці ж мотиваційні слова Леся пише своїй подрузі Ользі Кобилянській, але ними підбадьорює сама себе. Поетеса зізнається товаришці, що через прогресування своєї хвороби вже не може навіть сидіти, тільки лежати. 

«Ну, що ж, проте ж і на лежачих світить сонце і дивляться зорі, і дорогий пурпур єгипетського заходу видко їм, і золота пустиня снує свої гарячі полудневі мрії перед їх очима – те все, що не заказано мені, то й нема чого дуже на мінорний тон настроюватися. Es lebe das Leben, яке вже і кому суджено!» – пише про свої почуття Леся Ользі Кобилянській. 

Сила Лесиного духу та слова може вести за собою мільйони українців. Її приклад може мотивувати до життя та до боротьби. Не дарма її й називають «Дочкою Прометея», та й сама поетеса часто згадує цього міфічного героїчного персонажа у своїх текстах.

У вірші Fiat nox! («Хай буде тьма!») вона звертається до своїх однодумців, тобто й до нас, зі словами: «Брати мої, нащадки Прометея!». 

Дуже символічним став на West Media Forum поетичний перформанс очільника Волинського театру ляльок, актора Вадима Хаїнського, де він продекламував триптих Лесі Українки «Що дасть нам силу?»

Читайте також: Можливості, інновації, трансформації та виклики: про що говорили на VIII West Media Forum у Луцьку

Вадим Хаїнський

Це апокриф письменниці, який вона перетворила на послання своїм нащадкам – нам. Ця притча про теслю промовляє нам: як би не було тяжко нести свій хрест, кожен все одно має піднятися і нести його стільки, скільки може.

У триптиху Леся переосмислює біблійний сюжет з історії сходження Ісуса Христа на Голгофу. Леся Українка написала цей текст у буремний перелом XIX–XX століть і це явно наклало відбиток на світовідчуття поетеси.

У Лесиній притчі йдеться про бідного теслю, який в давньому Єрусалимі виготовляє хрести. Втомлений тяжкою безпросвітною працею, він сидить зовсім безсилий, у нього нема вже волі до життя і наснаги ні на що. Раптом він чує, що відбувається щось на дорозі, поряд з його житлом. Йому розповідають, що ведуть на страту чоловіка в блазенській короні, а він уже втретє впав, бо не має сил нести свій хрест. 

Його б'ють, а він не має сил піднятися. Тоді тесля підіймається, підходить до Ісуса і каже воїнам, які ведуть його на страту, що цей хрест виготовив саме він, тому він може понести його і допомогти засудженому. Він іде з Христом і проходить з ним його хресний шлях до Голгофи. В Єрусалимі зараз цю дорогу називають Шлях скорботи. 

Наприкінці перформансу так і хотілося прокричати слова, які виділялися на банері позаду актора: «Хай живе життя!»

Глибокі підтексти, які заклали у лейтмотив West Media Forum 2023, це приклад того, як можна та потрібно використовувати мистецьку силу у таких здавалося б прагматичних подіях, як форуми. Це новий рівень проведення «некультурних заходів» – без совєтських урочистостей, звітів та паперових відзнак. Українці мають глибоке культурне коріння, то чому ж не плекати паростки цього дерева життя?