Луцьк – це не тільки Замок Любарта

16 Січня 2022, 18:00
Ольга Богачевська у Музеї Корсаків 2156
Ольга Богачевська у Музеї Корсаків
Щоразу коли повертаюся додому – бачу, як Луцьк змінюється і розвивається надзвичайно стрімко: нові ініціативи, мистецькі середовища, фестивалі, стартапи, навіть цікаві кафешки. 
 
Це все приватні й громадські зміни. А головне, вони все більш не локальні, ізольовані, зациклені на собі, мовляв, «для села потяне». За останні роки з'явилася купа місцевих проєктів націлених на всеукраїнський чи міжнародний рівень і часто відповідає цьому ж рівню.
 
 
Днями показувала своє місто друзям і тішилась безбожно. Луцьк – це не лише замок, квас, права чи ліва рука Коломойського і терористичне захоплення маршрутки. І навіть не друге після Вінниці найкраще місто для життя в Україні. Насамперед це міська культура. 
 
Вона не виникла от зараз, але все більше набирає сили, коли відчуває відлуння свого ВКЛівського середньовіччя, ренесансу, модерну. Розмаїте, багатонаціональне, різноконфесійне. Воно лишилося переважно в натяках, як от назвах: «Караїмська вулиця» чи «Площа ринок», кількох споруд, які належали різноманітним католицьким орденам, від кармелітів, домініканців до єзуїтів, а також скромна житлова будівля, за адресою якої колись знаходилось Луцьке братство.
 
І надзвичайна велична синагога й водночас колись оборонна споруда, донедавна знана лише як спортивна школа. Зараз через усі ці локації відбуваються десятки цікавезних екскурсій чи стоять таблички з описом. А раніше ще у школі-універі, ми самі, наче відкривачі гробниць, годинами гуляли, досліджували і знаходили надзвичайне. 
 
Наприклад, зовсім випадково з друзями натрапили на досі чинну Аптеку-музей чи ще особливо не знаний тоді Будинок скульптора. Це все не може просто так стояти, обсипатися і тихенько дрімати. Воно, оце шляхетство, хоч-не-хоч «лізе» через тебе, перепрошую.
 
 
Тому чудесний Замок Любарта все більше стає красивим і величним тлом, а не основною принадою. Бо їхати сюди вже треба насамперед на «Бандерштат», концерти від Луцького джазового клубу, вистави чи фестивалі театру «ГаРмИдЕр», літературний фестиваль «Фронтера», фестиваль каліграфії, шрифту і книги «Простір літер». Та віднедавна обов'язково – на оглядини надзвичайного Музею сучасного українського мистецтва Корсаків.
 

Як на мене, Луцьк ніколи особливо не вирізнявся якоюсь особливою художньою школою, радше розвинувся у якихось узагальнених західноукраїнських течіях. Ну, не було в нас академії, купи галерей, як у Львові, одеської авангардної традиції від часів салонів Іздебського чи навіть станіславського феномену! Можливо, можна десь більше дізнатися про якусь особливу луцьку чи волинську художню школу, але я такої не знаю. 
 
 
Й от завдяки приватній ініціативі кілька років тому Луцьк виривається із якогось невизначеного локального й одразу потрапляє на всеукраїнській художній рівень, отримавши перший в Україні музей сучасного мистецтва. Сьогодні, – це три поверхи із десятками творів різних шкіл. Тут є Криволап, Марчук, Ройтбурд, Сільваші, Горська, Яблонська, навіть Іздрик і скульптура мого улюбленого Архипенка
 
А ще велика колекція луцького художника Миколи Кумановського, про якого ми всі з певних причин і книжок знаємо, але відверто, картин особливо його й не бачили. А величезне дарма.
 
Коротше, зрозуміло, де потрібно витрачати «вовину тисячу». І нехай нікого не лякає  велика вологість Великої Волині у -15° чи у відлигу.
 
Коментар
16/05/2022 Понеділок
16.05.2022