Монако, Токіо, Нью-Йорк: як художниця Зоя Скоропаденко потрапила у сучасні тренди галерейного мистецтва

Українська художниця Зоя Скоропаденко багато років живе та працює у Монако, Парижі, Токіо та Каліфорнії. Вона є власницею мікрогалереї La Vitrine у Палаці де Ла Скала в Монако, засновницею Flash Exhibition та приватного клубу митців, колекціонерів та кураторів мистецтва «Мистецьке коло Зої». Її оточення – всесвітньовідомі митці, арткритики та галеристи. 

Роботи художниці презентують на групових та приватних виставках у провідних галереях світу, а також мисткиня постійно сама організовує різноманітні успішні мистецькі проєкти.

Для авторки Район.Культура Зоя Скоропаденко поділилась враженнями про дебютну виставку у Нью-Йорку, розповіла, як замилувала Токіо та як їй вдалося потрапити в сучасні тренди галерейного мистецтва.

За словами мисткині, дебютна виставка у Нью-Йорку пройшла надзвичайно успішно. До того ж вона випадково збіглася з Арттижнем Нью-Йорка, де були такі відомі артринки, як The Armory Show, Spring Break Art Show, Art on Paper Independent 20th Century, Photofairs New York, Clio Art Fair, Superfine Art Fair, Rehearsal Art Book Fair та інші.

З одного боку – це стало мінусом. Адже через велику кількість ринків, багато людей просто не встигали відвідати галереї. З іншого боку – велика кількість не місцевих артколекціонерів та любителів мистецтва по дорозі між одним ринком та іншим заходили й до галереї на виставку Скоропаденко.

Зоя мала змогу особисто познайомитися з художниками з Нью-Йорка, з якими раніше виставлялася лише віддалено. Наприклад, минулого року її серію «Поціновувачі кави» презентували в Bronx River Art Center на виставці «Keep it in fiction» в Бронксі.

За словами художниці, серія про «хлопчиків» зайшла «на ура» (виставка Зої Скоропаденко «Blue Boy/Red Boy», що раніше відбулась у Парижі і Монако). 

«Власне вона (виставка) – дуже нью-йоркська з його традицією стріт-арту. Крім того, пейзажі Нью-Йорка до вподоби не лише в Штатах, але й по всьому світі. Як, наприклад, пейзажі Парижа. Їх всі впізнають одразу. Дуже потужний графічний і цікавий ландшафт. Це місто загадково-казкове. Якщо дивитися на Нью-Йорк на рівні першого поверху, вулиці – він брудний, дикий, стрімкий, голосний, задимлений парами, які виходять з-під землі, та запахами пересмажених хот-догів і солодкої вати. Але якщо знати, в які двері увійти, а ще краще, маючи запрошення та код до ліфта, який підніме вас на 30-ий чи 55-ий поверх – ви відразу потрапите на іншу планету, яка населена людьми з вражаючими банківськими рахунками, любов’ю до мистецтва, дизайну і гламурних вечірок. Нью-Йорк, дійсно, місто контрастів», – поділилась враженнями Зоя.

Фото з архіву Зої Скоропаденко

Також Скоропаденко розповіла, що свою каліфорнійську студію вона закрила минулого року і зараз працює переважно в Європі та Японії, де наразі має студії. Проте художниця планує час від часу приїжджати й до Каліфорнії з виставками. Адже вона любить артсцену Лос-Анджелеса і має там безліч друзів-колег: художників, галеристів, кураторів, колекціонерів.

«Лос-Анджелес сьогодні, безперечно, вважається однією з найцікавіших та найрозвинутіших художніх столиць у світі. Мистецтво і навколомистецька індустрія, як то артринки, галереї, артмедіа, арткритики – вирує. За останні 10-15 років там розвинулася дуже цікава специфічна артком’юніті. З’явилося багато артцентрів у різних куточках величезного міста, які розташовані у колишніх складах магазинів або старих автобусних депо. Такі центри складаються з 20-40 студій різноманітних художників і галерей. Ці анклави надають можливість колекціонерам швидко знаходити студії та галереї географічно і скласти карту відвідування музеїв та галерей на вихідні. Можливостей для художників у Лос-Анджелесі більше, ніж у багатьох європейських містах, оскільки в США є багато заможних людей, які проживають у величезних будинках з великою кількістю стін, що не дуже притаманне Європі».

Зоя не вперше поєднує класику і модернізм. І це такий мікс, який підвищує цікавість, заохочує до пізнання. 

«Можливо, я була однією з перших, хто впровадив цю ідею у виставкову роботу. Проте минулого тижня я обговорювала цю концепцію з відомими галеристами з Копенгагена та Мілану, і вони саме тоді планували додати в їхні наступні виставки сучасних художників у Мілані та Лондоні картини Пікассо та скульптури Бранкузі. Отже, я випадково потрапила в сучасні тренди галерейного мистецтва. Сучасність не може існувати без класики. Якщо немає посилань на минуле, це вже не мистецтво, а просто предмет інтер’єру», – зауважила Зоя Скоропаденко.

Художниця відвідала Токіо з проєктом «Paris comes to Tokio» 15-20 листопада. В експозиції представили blue boy/red boy, а також малюнки тих самих місць, які свого часу вразили Ван Гога. Зоя малювала з того ракурсу, з якого малював ці місця він. Це дуже незвично і цікаво.

«У мене взаємна любов з Японією. Це країна, яка цінує красу, мистецтво, художників та історію. Таким чином, незважаючи на те, що в мене завжди невеличкий мандраж перед кожною виставкою, ми завжди маємо успіх у наших численних відвідувачів. Наша остання виставка потрапила до чарту «25 найкращих подій в Токіо в листопаді», за версією популярного англомовного журналу «Tokyo Weekender». До нас завітали відомі колекціонери мистецтва, журналісти, галеристи, художники, виробники художньої фурнітури та куратори музеїв. Було весело, цікаво і енергійно, і ми добре схуднули, адже галерея відчинялась о 10 ранку, а ми залишалися в ній до 22 години і виходили разом із останніми гостями. Навіть не вистачало часу поїсти», – розповіла Скоропаденко.

Читайте також: До роковин Чорнобильської трагедії: «Надія» Зої Скоропаденко

Фото з архіву Зої Скоропаденко

Сюжет виставки присвятили Парижу – місту, яке надихало не одне покоління японських художників наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття на створення нового напрямку в японському мистецтві – європейсько-японського модернізму. Минулого травня Зоя Скоропаденко відвідала в Токіо виставку японського художника першої половини ХХ століття Саекі Юзо, який дуже любив Париж, але через хворобу зміг відвідати його лише двічі. 

Востаннє він перебував в Парижі, ледве рухаючись, і створив багато дуже сумних, але проникливих робіт. Ця виставка надихнула ідею культурного обміну між Європою та Японією. Японська колега Зої – художниця Кіна Сато – прилетіла до Парижа влітку минулого року, і впродовж двох тижнів мисткині жили життям японських художників, які відвідували Париж 100 років тому: малювали щодня, їли у кав’ярнях, де їли ті художники, відвідували музеї та виставки в галереях, вечеряли з друзями – паризькими художниками в їхніх студіях. Те, що вони показали в Токіо в листопаді, – результат кропіткої праці влітку в Парижі.

«Хлопчики» також мали шалений успіх, через кумедний факт: японці обожнюють «кавай» або «мімімі». І власне «Хлопчики» підпали під цю кавайність сучасного японського мистецтва. До того ж виявилося, що вони дуже нагадують японцям маскота волейбола Токійської Олімпіади 2021 так званого «Бабочана». Так що успіх і любов японців до цієї серії була забезпечена минулими Олімпійськими іграми», –  додала мисткиня.

Слава СТЕПЧУК