Повертаємо життя в українську пісню: Волинському народному хору виповнилось 45

Державний академічний волинський народний хор існує майже пів століття, відіграв понад чотири тисячі концертів та має у своєму репертуарі сотні українських пісень. Його колектив – це не лише вокалісти, а й танцюристи та музиканти. Їхнє запальне виконання впізнають не лише в Україні, але й за кордоном. 

Волинському народному хору у 2023 році виповнилось 45. Цей ювілей припав не найлегші роки існування колективу, але нинішній керівник Олександр Стадник називає ці роки не найскладнішими, а найстрашнішими. Усі 60 учасників Волинського хору не припинили працювати, а навпаки взялися до тієї справи, яку вони вміють найкраще – створили нову концертну програму та їздять від села до села, аби підняти дух українців та заробляти кошти для допомоги ЗСУ. 

Журналістка Район.Культура поспілкувалась з нинішнім очільником Волинського хору, аби дізнатися, як змінилось життя колективу, що залишається незмінним та що хористи вважають своєю місією.

Олександр Стадник працює у колективі 34 роки, а ініціаторами створення Волинського народного хору в 1978 році стали композитор Анатолій Пашкевич та балетмейстер Анатолій Іванов.

За ті роки, які він очолює хор, волиняни показали більше, ніж чотири тисячі концертів.

«До 4,5 тисяч концертів точно. Важко підрахувати», – зізнається керівник.

Вже за період великої війни Волинський хор показав понад 100 концертів по Україні. Ще у лютому почали робити нову програму «Вперед, соколи!» Для її створення знадобилося близько 1,5 місяці. З травня розпочали перші концерти.

«Якщо ми станемо взагалі, то нам скажуть: «А навіщо ви тоді потрібні». Я не хочу, щоб мені так сказали. Ми мусимо своєю працею говорити, розказувати і показувати. І тикати декого носом в те, що ось воно є і воно потрібно. А якщо сидіти і нічого не робити, то дійсно можуть прийти і сказати: «Для чого вас утримувати?» Має бути віддача, треба працювати», – розповідає Олександр Стадник.

Вперед, соколи!

Волинському народному хору довелося змінити звичну для себе та впізнавану для глядачів веселу манеру подачі співу й кардинально змінити репертуар. 

«Я завжди казав, що концерт має бути хорошим шоу, у хорошому розумінні цього слова. Люди мають приходити і відпочивати. Але зараз – такий час. Нам вдалося побудувати програму так, що ми застосовуємо все. Адже не можна весь концерт просидіти й проплакати. В нас є і реквієм, але вдалося поєднати патріотику з лірикою,  а також і українськими веселими піснями», – пояснює очільник колективу.

Олександр Стадник запевняє, що їхні концерти необхідні людям і тішиться, що їм вдалося підібрати саме ті пісні, які близькі для усіх українців. Військовослужбовці можуть приходити на концерти безоплатно. 

«Де б ми не були з цією програмою, вона всюди дійсно потрібна. Нам вдалося. Ми підняли багато пісень, які лежали мертвим грузом. Мене давно питали: коли ми вже почнемо співати повстанські пісні. І, мабуть, таки час настав. Таке враження, що ці пісні написані сьогодні. Вони все ж мали долежати до цього періоду», – зауважує керівник. 

Наразі колектив побував у західних та центральних регіонах України. У планах рухатись й у більш східні регіони. За словами Стадника, Волинський хор – колектив, який найбільше гастролює нині в Україні. 

«Як ми ще можемо допомогти? В мене є артисти, які служать. Ми ж на своєму місці мусимо робити те, що робимо. Я гордий тим, що ми найбільш гастролюючий колектив в Україні на сьогодні. Тільки в цьому році об’їздили 10 обласних центрів», – зауважує Олександр Стадник.

На початку 2022 року їздили територіальними громадами, не брали грошей за квитки, а усі зібрані кошти передавали на допомогу ЗСУ. Очільник хору зізнається, що допоки йде війна, вони від села до села, там де ще є клуби, мусять виступати для людей.

«В кожному селі є дуже багато хлопців, які воюють. Ми просто оголошували концерт, нічого не брали з тих концертів, лише на паливо. А всі гроші, що збирали на наших концертів йшли хлопцям та дівчатам, які воюють».

Стадник каже, що вдавалося збирати по 50-70 тисяч за один раз. 30 тисяч гривень власних коштів Волинських хор перерахував на потреби 100-ї бригади. Попри те, що колектив великий та потребує великих витрат, він гастролює майже у повному складі і знаходить на це можливості. За словами керівника, цьому сприяє власний транспорт. А також не зважаючи на недовгий двомісячний простій, колектив отримує заробітну плату. 

«Зараз, коли ми їздимо на гастролі,  їде трішки менший склад. 56 осіб разом із водіями, тому що маємо один автобус. Але цього достатньо. Приходять повні зали. Я думаю, що якщо другий раз поїхати по тих самих місцях, то будуть знову аншлаги», – розповідає Олександр Стадник.

Закордон – на паузі 

До повномасштабного вторгнення Волинський хор багато гастролював за кордоном. Та зміна програми та великі витрати на доїзд та проживання поставили далекі поїздки на паузу. 

«Я скептично ставлюсь до поїздок за кордон, тому що знаю які  витратити йдуть за кордоном і скільки ми можемо заробити. Це не футбольний матч, де можна зібрати 20-30 тисяч людей. Я аналізую і розумію, що їхати за кордон і казати, що ми їдемо заробляти на ЗСУ – це профанація», – пояснює керівник колективу.

Та все ж основною причиною відмови від закордонних поїздок Стадник називає моральну складову. 

«Те, що ми робимо зараз тут, воно за кордоном не потрібно. А співати те, що ми співали раніше, більш веселе, народне шоу - це теж сприйматимуть по-різному. Я особисто і наші артисти ми не можемо так». 

Що встигнемо, те зробимо

Волинський народний хор ніколи не переспівує чужі пісні.  Репертуар колективу – надзвичайно великий. Це сотні різних українських фольклорних пісень як з Волині, так і з інших регіонів України, які адаптовані під концертні програми. Лише у двох виданих збірках – понад 200 композицій.  Також є вже набір пісень для третього збірника. Олександр Стадник займається його підготовкою. 

«Ми ніколи не переспівуємо. Ми співаємо все своє. Українських пісень є тисячі. Їх стільки є записаних і лежать мертвим грузом. Тут задача – знайти і в збірниках, і в записах. Їх є достатньо. Просто знайти і переосмислити, дати нове дихання, нову подачу. Ми намагаємось працювати так, щоб було цікаво молоді», – пояснює керівник хору.

Олександр Стадник зауважує: якщо Волинський хор відрізняють від інших, значить вони все ж мають своє обличчя. Своєю ж місією керівник називає не збереження української пісні, а саме відновлення та наповнення нею сучасного покоління.

«Чому збереглися старовинні пісні, тому що вони передавалися з покоління в покоління. На жаль, в радянський час, особливо, цей потічок перервався. Я бачу завдання такого колективу як наш, якось цей потічок наповнити. Ми це маємо зробити через сцену: хай слухають, хай воно піде. І через той самий ТікТок, бо там молодь. Але це треба робити. Це наше завдання. Навіть не збереження, бо книжку написали і поклали. А – відновлення і наповнення, повернути життя в українську пісню. Що встигнемо, те зробимо», – пояснює Олександр Стадник.

Керівник хору шкодує, що тільки зараз почали хоч якось звертати увагу на культуру. 

«Я казав ще з початком незалежності, що якщо ми не звернемо увагу на культуру і освіту, то в нас нічого не буде. Якби по східних регіонах їздила не російська попса, а їздили такі колективи як наш і їх підтримувала держава, зараз було би інакше».

Незмінним хітом Волинського хору залишається пісня «Гей, соколи!», яку саме Олександр Стадник «повернув» до України.

«Це було дуже давно. Я почув цю пісню в ресторані і мені кажуть: «Це ж українська пісня». Я не знав. Пішли в Ольштині в бібліотеку, знайшли польський збірник пісень і там написано: «Україна». До нас її в Україні не співали. І я кажу, що от вже ми зробили якийсь внесок в українську культуру, якщо хоч одну пісню повернули», – каже жартома Олександр Стадник.

Керівник зауважує, що за період майже 35 років таких різних пісень було дуже багато. 

«Пісні, яких ми ще не наспівалися, а знаходиться щось інше, щось нове. Все ж програма не вмістить, то доводиться лишати. Але ми намагаємося все писати, щоб воно залишалося. Намагаємося робити відео- та аудіозаписи», – розповідає очільник колективу.

Наші пісні співає вся Україна

«Завдання такого колективу як наш – знайти ту пісню, зробити її так, щоб вона була доступна, винести на сцену, заспівати і бажано, щоб її почули і заспівали так, як було з нашими піснями «Козак весілля справляє». Коли її почали співати по весіллях, значить все, ми свою задачу виконуємо. А інакше, для чого ми потрібні. Просто, щоб зарплату отримувати?» – ділиться Олександр Стадник.

Керівник хору каже, що не торгує партитурами і своїми авторськими обробками. 

«Книжки так, продаємо. А якщо ж просять надіслати ту, чи іншу пісню, я ніколи не відмовляю – надсилаю. Нас співають всі. Дехто каже: «Що б ми співали, якби не було Волинського хору». 

Очільник Волинського хору каже, що не розуміє ті колективи, які запевняють, що немає репертуару. 

«От бренд працює на них, а те, що вони співають ще те, що співалося, коли я ходив ще пішки під стіл… Для мене це завжди дико. Якщо ми живемо для того, щоб просто отримувати зарплату, то так. Але якщо щось робити для того, щоб після себе щось залишити, то ні. Але в кожного по-різному», – пояснює Олександр.

Олександр Стадник запевняє, що матеріалів для опрацювання є надзвичайно багато. Просто треба пошукати, хотіти і вміти зробити. 

«Нам пощастило, тому що в мене був просто чудовий керівник оркестру Ростислав П’ятачук (вже покійний), з яким ми дуже багато працювали. Прекрасний оркестровщик, прекрасний музикант. Він це все робив. І зараз в мене є хлопці: Владислав Писарський, і син Ростислава – Олександр П’ятачук – теж працює у колектив зараз. Для хору я роблю все сам. Тут, мабуть, теж плюс. Бо коли керівник не робить, то це дійсно складно», – зауважує Стадник.

Справа не в грошах, а у відчуттях

Олександр Стадник пригадує безліч позитивних моментів. Каже, що усі концерти як в Україні, так і за кордоном проходили із успіхом. Але запевняє, що кожен концерт переживає по-новому.

«Я ніколи не дивлюся концерти з залу. Ніколи! Мені достатньо репетицій. А на концертах я завжди за кулісами. В мене таке враження, що коли я за кулісами, я можу керувати процесом», – зізнається керівник.

Очільник хору цінує усіх людей, які приходять у колектив і залишаються у ньому.

«Ті, хто залишається з нами, вони відчувають кайф від роботи. Тут справа не в грошах, а в ставленні. Нас і любить глядач, бо каже: «Яка в вас енергетика!»

Стадник каже, що вчить свою команду переживати пісню через себе, інакше не буде віддачі від глядача.

«Я завжди кажу колективу: «Ви маєте цю пісню передати глядачеві через себе, віддати, щоб він її відчув. І тоді віг віддасть вам». От такий симбіоз на сцені, контакт, який просто буде неймовірний», – розповідає керівник. 

Він каже, що має свою репертуарну політику – не примушує співати ті композиції, які «не заходять» учасникам колективу. 

«Є пісні, коли я приношу на репетицію, починаємо співати і бачу: не йде. Тоді відставляємо. Деякі пісні лежали років 10, а потім знаходилося щось нове і йшло», – пояснює керівник.

Ще одним важливим фактором своєї праці Стадник називає важливість бути цікавими для молодого покоління.

«Мене дуже дивує, коли збирають молодих дівчат і заставляють їх співати голосами, які записали їхні бабусі. Коли вони їх писали, їм було по 80 років. Я кажу: співайте, як ви хочете, як ви відчуваєте. Коли цій бабусі було 20, ми ж не знаємо як вона тоді співала. У 80 років зовсім інші зв’язки, не тримається діафрагма, не тримається дихання. Це моя особиста думка, але мене дуже дивує, коли беруть молодих дівчаток і заставляють співати голосами 80-річних бабусь. Дайте цю пісню дітям, і нехай вони її заспівають від душі. Це буде сьогоднішній фольклор і це буде цікаво молоді».

Патріотичне виховання молоді

Колектив Волинського народного хору у повному складі показує свою програму «Вперед, соколи» учням шкіл. Таким чином музиканти виконують просвітницьку місію з патріотичного виховання молоді.

«У нас зараз багато таких собі уроків патріотизму для шкіл. В Луцьку ми це робимо в Палаці культури або Палаці учнівської молоді, куди приводять школярів. І мене вражає, що діти і менші, і старші захоплюються. Діти кажуть: «Це класно, це супер». Це тішить, значить не все ще втрачено. Ми робимо багато таких концертів», – розповідає керівник.

За словами Олександра Стадника, діти слухають ці пісні. Молодші учні встають і співають «Червону калину».  Такі патріотичні концерти-уроки колектив показуватиме не лише у Луцьку, а їздитиме і районними центрами. 

«Звісно, бажано такі концерти проводити там, де є спеціалізована зала. Адже у шкільній столовій чи спортзалі, це вже не виглядає як справжній концерт. Коли ми приходимо в Будинок культури чи театр, де є сцена, це виглядає серйозніше».

Війна – не складніше, а страшніше, але «Весняна рапсодія» буде

За 35 років роботи у Волинському народному хорі були й складніші часи, аніж теперішні. Але Олександр Стадник розділяє ці поняття.

«Це була середина 90-х. Волинський хор тоді оголосив голодування і є стаття в газеті «Волинь» про це. Ми написали листа в адміністрацію і хотіли йти на площу голодувати. На той час в мене було 17 сімейних пар і коли п’ять місяців не виплачують заробітну плату, в нас не було нічого. Ми не витримували. Але нас почули і до голодування не дійшло», – пригадує Олександр Стадник.

Керівник зізнається, що тоді були справді дуже складні часи, але це не порівняти з війною.

«Війна – це не складніше, це страшніше. Якби складно не було, але коли гинуть люди і ллється кров – це просто страшно. Війна має стосунок і до хору. Є учасники, які загинули на війні. Є такі, що нині боронять Україну від ворога. Нас це зачіпає, ніде від цього не подінешся. Складні і страшні часи – це різні речі. Тоді було складно, а зараз страшно», – зізнається очільник хору.

«Весняна рапсодія» – програма, яку готували на весну 2022 року, не підозрюючи, що настане велика війна. Планували прем’єру на березень та її довелося відкласти до перемоги.

«Весняна рапсодія» нікуди не дінеться і перемога буде обов’язково, і ми її заграємо!