Полісся як всесвіт: у Луцьку презентували проєкт Ірини Баковецької-Рачковської

У Волинському краєзнавчому музеї презентували проєкт Ірини Баковецької-Рачковської «Полісся як всесвіт». 

Подія відбулася 11 січня. На ньому побувала журналістка Район.Культура. 

Захід розпочався з фолк-літературного перформансу. Ірина декламувала авторську поезію, якій дає жанрове визначення етновірші.  Їй акомпанував лірник Андрій Ляшук. 

Презентація проєкту

Під час своїх виступів, поетеса тричі змінювала свій образ. Спершу вона постала перед глядачами в чорній свитці, перев'язана наміткою – пластовим головним убором. Пізніше вона змінила образ на звичний поліський стрій – сорочку та спідницю в поздовжню смужку (літник). Останнє перевтілення було в учасницю УПА.

Також на презентації проєкту був присутній чоловік Ірини, майстер обробки бурштину Ярослав Рачинський. Зараз цю копалину цінують, а за експонат зі застиглою комахою всередині готові віддавати великі гроші. Але в давнину бурштин не вважався дорогоцінним каменем. Ним годували поросят. Лише згодом були помічені лікувальні властивості скам’янілої смоли. На Поліссі прикраси з бурштину виготовляли люди, які не могли дозволити собі коралі. 

Ярослав Грачковський

Андрій розповів більше про народних музик. Лірництво виникло в XIV столітті  на заході Європи, а згодом прийшло і до України. Центром мандрівних співців вважали Почаїв. Там було багато охочих слухачів, а самі музиканти рідко подорожували за межами міста. До XX століття цей вид музичної творчості зберігся лише на Західному Поліссі. Останнім лірником родом з Волині був Іван Власюк. 

«Сучасне покоління лірників це явище вторинне. Ми несправжні незрячі музиканти, які заробляють собі цим на життя. Але ми намагаємося зберегти цю давню традицію», – сказав Андрій Ляшук. 

Слухачам він зіграв найбільш популярний серед лірників кант про Матір Божу Почаївську.

Андрій Ляшук з Іриною Баковецькою-Рачковською

Краєзнавиця презентувала присутнім свій артбук «Полісся як всесвіт» та книгу «За Божим духом». У ній вона зібрала дослідження восьми видів поминального хліба Полісся та Волині. Серед них сита (канун), коржики, пироги «стовпчиком», похоронний коровай, пшенична кутя та інші. Ірина переконана, хліб – символ вічного життя.

«На Поліссі до цієї пори зберігається культ предків. Ми досі на Пасху долаємо сотні кілометрів до могили свого родича, аби вшанувати пам’ять, пообідати разом із живими родичами. Ми могли не витрачати гроші на пальне, залишатися вдома, не відпрошуватися з роботи. Але ми робимо все, щоб бути там разом. Це наша генетична пам’ять», – сказала Ірина Баковецька-Рачковська. 

Відвідувачі

У житті людини виділяють три найвизначніші події: народження, одруження та смерть. Але, за словами Баковецької, на Поліссі немає смерті. Старші люди складають речі, які хочуть забрати за собою в могилу і готуються до великого переходу. Тому душа просто перевтілюється в інші форми. Це можна простежити на прикладі рослини. Коли зернина падає в землю вона гине, її ховають, а згодом вона відроджується, проростає колосся і дає життя багатьом, годуючи їх. Адже зі зерна виготовляють борошно, а з нього – хліб. 

Тому хліб є своєрідним символом плоті і є обов’язковим атрибутом у традиційних обрядах. Способи його приготування також мають свою унікальну рецептуру і неухильного дотримання певних ритуалів. Наприклад, ситу готують з води, меду і трьох коржиків, які викришують у суміш. 

Книги письменниці

Усім відомий коровай має зв’язок іще з давнішими традиціями. Значення слова коровай, за однією з версій, походить від праслов’янського «корвай», споріднення з «корва», тобто корова. Таким хлібом за часів язичництва предки замінювали корів, які прийнято було приносити в жертву богам. Зараз його випікають на похорони незаміжніх дівчат чи неодружених хлопців та на весілля. Раніше на святкування одруження хлібину виготовляли жінки, яких називали коровайницями. Ними могли бути ті, які зналися на обрядах, а ще не мали недавніх померлих в сім'ї і були щасливими в шлюбі.

Зовсім інші вимоги для приготування поминального хліба. До випікання запрошували дідів або тих людей, які нещодавно похоронили своїх рідних. Поминальні пироги випікалися солодкими, щоб якось утішити родичів, які переживали втрату. Їх несли до храму й освячували, а потім споживали родиною.  

Захід

До артбуку увійшло 12 поезій, присвячених рідному краю письменниці, світлини народних традицій Полісся та довідка про культурні елементи тієї місцевості. Серед них і геометрична вишивка, (найчастіше у ній поєднують чорні і червоні нитки, де чорний колір символізує землю, а червоний – сонце), шапка-мегерка, воскові вінки, мацик, людвісарство та багато іншого.

Найважливішим святом на Поліссі є Зелені святки. Тоді старші жінки одягають дівчину у зелене, і ходять з нею по будинках, співаючи кустові пісні. Гуляння символізує перевтілення предків, адже жінки просять у господарів хат: «Дайте нам грошей, одяг, черевички», натякаючи, що душі теж хочуть одягнутися. 

«Напевне, у старшому віці голос пращурів підсилюється і, тому у літніх людей відношення до смерті дуже легке. Вони її просто чекають… В Залужжі є бабуся Парасочка… Вона давно зібрала чотири клумаки, щоб піти з ними на той світ. І кожного року вона їх перекладає, бо «те не модне, і це ніхто це зараз в могилу не кладе». Вона каже: «От я прийду на Страшний суд, а Бозя мене запитає, що я робила. Я йому тоді покажу, що я ткала і вишивала. А інший клунок для мого покійного чоловіка. Бо він вже там на небі обносився, соромно перед родичами буде»», – поділилася спогадами письменниця. 

Ірина читає поезію

Ірина частувала гостей голубцями по-радивілівськи, які увійшли до національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО та холодною юшкою з грибами. 

На завершення зустрічі відвідувачі могли власноруч виготовити кулон з бурштину. Допомагав охочим Ярослав Рачковський.