Ноти забуття: у Рівному відкрили першу в Україні виставку церковних партитур історичної Волині

У Рівненському обласному краєзнавчому музеї відкрили унікальну виставку, аналогів, якої нема в Україні. «Рукописні  партитури церковної музики з історичної Волині кінця ХІХ – середини ХХ століття – перша виставка в країні, в якій вміщена найбільша кількість старовинних церковних нот. 

Презентація відбулася 8 листопада в одній з виставкових зал Рівненського обласного краєзнавчого музею. Відвідати таку визначну для міста подію прийшли не тільки історики та богослови, а й молодь – студенти Рівненського музичного фахового коледжу. Побувала там і журналістка Район.Культура.

Відкрив захід Рівненський камерний хор «Воскресіння», диригентом якого є Олександр Одинець. Вони виконали твори зі старих рукописів, що експонують.

Директор Рівненського обласного краєзнавчого музею Олександр Булига підкреслив, що рукописи зібрані Олександром Тарасенком у селах та містах з історичної Волині – Рівненської, Тернопільської, Волинської областей. 

«Християнська церква в державі правителя Володимира, столицею якого був град Київ, від початку свого існування 988 року оформлюється в церковну провінцію Константинопольської Матері-Церкви на правах метрополії. Надіємось, що ця виставка допоможе згадати наше спільне коріння і зробить вклад у поєднання не лише українського православ’я, а й греко-католицької церкви, та збереже давню київську традицію», – розповів директор музею.

Протоієрей, проректор з виховної роботи Рівненської духовної семінарії Петро Мартинюк, який допомагав у зібранні церковних творів, повернувся з похорону Тараса Давидюка.

«Я побачив пластунів, які стояли з нотами – маленькі діти співають з нот. Напевне, ці нотники, які тримали діти для них будуть написані кров’ю і пам'яттю, як Тараса, так сотні тисяч героїв, які віддають своє життя заради нас. Я впевнений, що й ці ноти написані кров’ю, потом, недоспаними ночами і люди, які їх писали – вкладали душу, бо перебуваючи під гнітом авторитарної системи, боячись за своє життя, за свої родини, вони не боялись нести слово Боже поміж люди», – поділився емоціями священник.

Чоловік наголосив, що цю традицію потрібно відроджувати за допомогою сучасних українських композиторів, їх потрібно оживляти, щоб вони давали натхнення дітям співати у недільних школах, професійним хоростам співати у храмах. Закликав пам’ятати про цей досвід, цю працю, цих людей, що писали ноти, які віддавали своє життя заради них. 

«У цих нотах живуть люди, які їх писали, які служили Богові, тим самим служили і людям».

Рівненська духовна семінарія передала найбільше церковних партитур, зокрема витримку з бібліотеки Ніла Квятковського, батько якого був одним із регентів-вихованців Почаївської лаври. 

«Нехай ці ноти будуть корисними для тих, хто буде сюди приходити і черпати історію, яка нас живить, яка не дає нам забуття, а навпаки відродження - відродження української держави, української церкви. Я впевнений, що люди, які це писали, про це мріяли і мали у своємус серці», – закінчив панотець.

Автор проєкту, голова Всеукраїнського хорового товариства імені Миколи Леонтовича Олександр Тарасенко поділився історією знайомства з церковними партитурами та створенням виставки. Ще в юнацьких роках чоловік захопився цією темою. Коли йому було 15 років, він вперше відкрив для себе церковні партитури і був вражений красою каліграфії, їхнім оздобленням. Тоді й почав поступово збирати колекцію.

«Часто мені віддавали ці партитури священники. Говорили так: «Ідіть на дзвіницю, там є маса того». Я приходив, а вони дощенту дощем замочені, мишами подрублені. На жаль, наше духовенство не розуміло істинні цінності цього і таким чином я щось і зібрав», – розповів хормейстер.

«Мама моя дуже релігійна, тому виховувала у християнському дусі. Ми часто відвідували так звані храмові свята. Пам’ятаю, що моєю метою там було не дуже так помолитися, як поспівати в хорі. Я завжди протискувався в якийсь крилас і це все бачив. Перед моїми очима все це розгорталось. Я бачив, що велика кількість тих партитур лежить без руху, співають просто з якихось переписаних зошитів, просто слова, а не ноти. Мені було цікаво чому вони не використовують це, тоді вже вчився в музичному училищі».

До створення виставки спонукала автора проєкту історія репресій українського композитора Василя Барвінського. 

«Я прочитав, що перед тим, як зіслати у Сибір Барвінського, на очах у нього у дворі Львівської консерваторії показово була спалена його бібліотека. Про нього потім говорили - композитор без музики. Після заслання він по пам’яті, що зміг відтворив. Мене ця історія вразила в саме серце і я тоді подумав, що й це треба зберегти». 

Першою ідеєю, аби зберегти рукописи для наступних поколінь, було те, щоб все це зібрати, відсканувати та поширити на сайті для всіх охочих. Завдяки Віктору Луцю, який відсканував увесь матеріал, можна впевнено сказати, що ця місія виконана. Згодом відскановані тексти розмістять на сайті Всеукраїнського хорового товариства імені Миколи Леонтовича.

«Коли я гортаю партитури, дивлюсь як вони оздоблені, з якою любов’ю написані, з якою точною рукою зроблені, настільки професійно, що можна опосередковано визначити, люди знали дуже добре знали гармонію, дуже добре знали каліфонію. Крім того, це були каліграфи, зараз так не пишуть, зараз взагалі ноти не пишуть. Це була абсолютно унікальна плеяда церковних музикантів, які після себе залишили абсолютно унікальні документи».

«Художня хорова виконавська культура і рівень наших українських церковних хорів був настільки великим, настільки високий, що відродити його зараз, мабуть, неможливо, хоча хтілося вірити.(...) Можна собі уявити сьогодні якийсь сільський хор, який може заспівати Бортнянського? Неможливо. Це та культура виконавська, яка втрачена, на жаль, безповоротно. Можливо, ми цією виставкою почнемо відродження славних українських традицій церковних хорів. Можливо, люди, які подивляться на ці партитури захочуть щось подібне». 

На думку Олександра Тарасенка, традиція переписування партитур існувала загалом 800 років, проте закінчилась з винаходом «ксерокса». Він особисто теж її закінчив, бо бувши регентом Воскресенського собору багато писав від руки, тому, як тільки йому подарували «ксерокс», почав все це копіювати. 

«Ця історія з ксероксом мала ще один такий для мене предметний епізод. Я приїхав у Луцьк до отця Володимира за черговою порцією партитур церковних і привіз з собою «ксерокс». А він був таким регентом, який кожен день щось писав поголосники для суботньої всенічної чи недільної літургії. Я йому кажу: «Отче Володимире, я приніс таку штуку, давайте я все відкопіюю і будете мати купу вільного часу». Він так зняв окуляри, відклав ручку і прямо в серце мені сказав: «Ти нічого не розумієш, нічого. Я коли переписую, то я з Богом розмовляю», – згадує диригент.

Він відзначив, що переписування церковних нот не лише допомагає вивчити твір, а й гармонізує внутрішній світ.

«Коли ти пишеш партитуру, ти вивчаєш партію, ти вивчаєш твір, ти сто разів повторюєш ці благословенні слова це тебе гармонізують, ти набуваєш якогось такого спокою духовного, миру. І це так, якщо мислити, то ці люди, які залишили ці партитури – подвижники віри». 

Запрошеним гостем події став науковець з Луцька Володимир Підгайко. Дослідник розповів історію архієрейських хорів і регентів Волинської області. 

Після формальної частини охочі змогли у неформальній атмосфері поспілкуватися з керівницею робочої групи Ольгою Морозовою, яка безпосередньо упорядковувала виставку.

Ця унікальна виставка триватиме у Рівненському обласному краєзнавчому музеї до 20 листопада.