«Ти це написав – і ти це отримав», – Павло Дерев’янко презентував у Луцьку свою трилогію

У Луцьку Павло Дерев'янко презентував свою трилогію «Літопис Сірого Ордену», де розповів про те, як з айтівця став письменником, чому обрав жанр темного козацького фентезі, як колись опинився у Сирії і що тепер для нього означає Дамаск.

Захід модерувала Анна Єкименко-Поліщук, організувала зустріч команда «Фронтери». Подія відбулася 9 квітня у Волинській державній обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки. Презентацію відвідала журналістка Район.Культура.

«Я люблю фентезі й фантастику не за ескапізм, а за те, що завдяки містичному магічному елементу можна обіграти значущі теми та проблеми. Це глобальна метафора, символ, і кожен, враховуючи свій життєвий досвід, може трактувати його по своєму», – пояснив письменник.

Також Дерев’янко зазначив, що для нього важливим було, аби герої могли самі обирати долю захисника вітчизни. Кожен його персонаж не мав цих здібностей з народження.

«У чому полягає привілей народитися унікальним? Яке досягнення у тому, щоб народитися супергероєм? Ніякого. А якщо ти сам проходиш шлях випробування, кров'ю і потом виборюєш собі цей титул – ти вже заслуговуєш носити це звання», – розповів автор.

Письменник розумів, що погодитися стати характерником і отримати «професійне» прокляття можуть лише підлітки з характерним для їхнього віку юнацьким максималізмом. Тому свідомо звів вікові межі головних героїв у першій книзі до 15-16 років. П’ять головних персонажів є представниками п’ятьох регіонів України та різних соціальних прошарків.

«Ці люди за жодних умов не були під однією стріхою, якби не вирішили приєднатися до Ордену. Складно уявити, щоб на ритуал ініціації та участі в Ордені згодилися 30-річні чоловіки, обтяжені життєвим досвідом, маючи власні сім’ї та вже без звички впадати у крайнощі», – сказав Павло Дерев’янко.

Отримуючи відгуки читачів на перші частини книг, автор зрозумів, що ті бажають кращого розкриття жіночих персонажів. Ще п’ять років тому, письменник би замислився над тим, чи впорається з майстерністю розпису жінок у власних творах. Проте, за словами автора, народження доньки та спілкування з дружиною допомогли йому заглибитися в жіночу психологію і зробити з героїнь цікавих особистостей.

Перед тим, як почати писати книгу, Дерев'янку довелося проаналізувати історичні джерела, переглянути ескізи реальних козаків, історичні реконструкції, вивчити особливості стародавньої зброї, дослідити міфологію України.

Останню крапку в історії Сірого Ордену автор поставив 23 лютого 2022 року. Події третьої книги розповідають про війну на території України. Тож, закінчивши рукопис того вечора про фентезійну варіацію історії, та прокинутися 24 лютого у час реалістичної війни було злим жартом для Павла.

«Ти написав – і ти це отримав», – прокоментував письменник. 

«Я не радив би читати останню частину – «Пісню дібров» тим, хто дуже близько до серця сприймає навколишні події війни й переймається ними. Тому що, це читання може вас ретравматизувати. Я не стримував себе у неприємних, моторошних описах», – застеріг письменник.

Опісля 24 лютого, автор надіслав рукопис бета-читачам, вже не сподіваючись, що книга колись вийде друком. Єдине чого він бажав, аби рукопис зберігся і ще в когось, на випадок непередбачуваних ситуацій. Переймання виявилися марними.

img]P4820378__6433f866c9516.jpg[/img]

Попри захоплення літературою, професію автор обрав не дуже поетичну – ІТ. Почав заробляти своїми навичками ще за студентських часів, навчався на перекладача арабської мови. Студентом-другокурсником поїхав у Сирію. Йому пощастило застати вільний Дамаск: у місті мирно співіснували мусульмани з християнами, а дівчата ходили з непокритими головами. Дерев’янко дуже здивувався, коли через кілька років почув про те, що у мирній прогресивній країні розпочалася війна. Згодом, коли військові дії розгорнулися на території України, письменник вкотре згадав Дамаск.

Ще однією суперечністю у біографії Дерев’янка є те, що письменник зростав у російськомовній родині. Змалку його оточувала російськомовна література, але Павло одразу прийняв рішення, що писатиме українською.

«Я хотів, щоб у нас було фентезі українською мовою. Але спершу я дуже страждав коли робив перші спроби письма, міркував: «Чому я страждаю? Для чого я це роблю, якщо результат жахливий. Я ж можу писати російською краще». Але моя впертість не дозволяла мені покинути мої намагання. Якщо я вже щось вирішив – я це роблю», – зізнався Дерев’янко.

За словами Павла Дерев'янка, література увійшла у його життя відколи він навчився читати. У п’ятнадцятирічному віці юний Павло відкрив для себе світ «Володаря перснів» Джона Толкіна. Відтоді ідея написати фентезі не покидала його. З віком майбутній автор зрозумів: якщо хочеш серйозно займатися письменництвом, мусиш пожертвувати чимало часу для цієї справи. 

«А часом хочеться просто розслабитися, почитати книгу, увімкнути серіал, а не сидіти за пустим вордівським документом, намагаючись написати те, що має бодай найменший шанс колись дійти до широкого кола читачів». Але він зробив свій доленосний вибір. В пожертву написання трилогій він віддав увесь свій вільний час та безсонні ночі.

«Третю книгу я вже писав після народження доньки. Тому вихідних у мене не було і ночей іноді також бракувало, щоб працювати над книгою. Дописати трилогію до кінця було неабияким челенжом для мене», – пожартував Павло Дерев’янко.

Трилогія «Літопис Сірого Ордену» стала дебютом у письменницькій кар’єрі автора. Над нею він працював п’ять років. До того письменник мав одну спробу «самвидаву», яку не зараховує до мистецьких успіхів.

«Літопис Сірого Ордену» означили в жанрі «темне козацьке фентезі». Це альтернативна історія України про Український Гетьманат та військо, до якого входять характерники, що володіють потойбічними силами. Автор зізнався, що його завжди дратував стереотип про те, що характерники – це якась «шароварщина». Він вирішив перетворити цей образ у супергероїв, зробити їх захопливими, а їхню історію та існування непередбачуваними. Так зародилася концепція його вигаданого світу.

Автор розповів, що йому дуже подобаються українські письменники двадцятих. Попри столітню різницю, він відчуває тяглість до цієї генерації письменників і вважає, що з ними із сучасниками чимало спільного. Багато з них були російськомовними людьми, які свідомо вирішили творити свою українську літературу. Проте автор сподівається, що доля нашої генерації не буде такою сумною, як у наших попередників.

Книга отримала чимало позитивних та негативних відгуків. Автор говорить, що критика його творів є цілком очевидною, адже темне фентезі це дуже нішова література.

«Закінчений рукопис – це дитина, яку ти виховав і відпустив у світ. Так, вона несе твоє прізвище, але ти вже за неї не відповідаєш так, як раніше. Вона живе своїм життям. Все що ти міг, ти вже написав. А далі – вільне плавання», – завершив автор.

Після зустрічі відвідувачі змогли придбати трилогію з підписом автора та поспілкуватися з ним особисто, поставити запитання та обмінятися враженнями.

Фото Людмили ГЕРАСИМЧУК