Букетик із п'яти колосків

03 Грудня 2023, 12:00

БЛОГ 3735

Після вистави Das dokumentartheater berlin про Голодомор чекаю на свій потяг у нічному берлінському метро. Тримаю на колінах свій забитий костюмами наплічник і цей букетик, який отримали всі актори після вистави по кількахвилинних оваціях, а перед тим – кількахвилинної суцільної тиші у залі: на сцені величезний плакат відомого фото дівчинки-жертви Голодомору авторства Вінербергера, глядачі тримають свічки, які ми роздали.

Поряд сідає жінка і звертає увагу на мій букет, каже, якийсь незвичайний, чи не на Сенксґівінґ це (яка неймовірна іронія: колоски нагадали їй свято, для якого традиційна багата вечеря з індичкою)? Кажу, що я – «юкрейніан», а сьогодні День пам'яті Голодоморів. Німеччина лише торік визнала його геноцидом. Ці 5 колосків символізують закон «про 5 колосків»? який запровадив Сталін... І так далі про штучний голод, і про тяглість, що робили русскі тоді і роблять тепер. Пані нічого про це не знала. Якось очевидно.

Каже: цікаво, а я повернулася із виставки-перформансу-показу фільму, і ми обговорювали, що буде зі світом у контексті нинішніх подій. Я, – каже, – дивлюсь позитивно, що ми в усій цій трагічній ситуації і в Україні, і в Ізраїлі з Палестиною трансформуємось і станемо кращими, світ буде кращим.

Кажу, що я теж надіюся, що через це, що відбувається, світ виробить нову міжнародну безпекову систему, бо захід так боявся повторення Другої світової, що тепер лише уникає конфліктів, закриває на них очі, заморожує, але вони нікуди не діваються. Зараз усі вони вибухають ще у більшому масштабі.

Пані щось починає про досвід Німеччини і Франції, що було, а тепер, які вони дружні ...

Але це дві демократії, – не втерпіла я, перебивши. Це була велика помилка заходу сподіватися, що через бізнес «ез южіал» можна демократизувати автократії. Якщо Європа з Україною переможе у війні, то інші автократії не наважаться на щось подібне, як россіяни. Так уникнемо третьої світової.

Приїхало метро, я сіла поряд зі словами, що неймовірно цікава співрозмовниця і розмова у нічному метро, що я не могла уявити, що таке буває (чарую, аж гай шумить). Пані розповідає, що вона кураторка, а поряд неї стоїть драматург і дає свою візитівку. Через кілька станцій виходять.

Насправді у мене соціально-тривожний розлад (дуже іронічно для акторки і журналістки), я б у житті своєму ніколи не запитала незнайому людину про її букет чи щось там, як зробила ця пані. Однак тут на кожному кроці я вмикаю режим роботи й амбасадорства. Мушу. Кожен із нас мусить. Бо ніхто не дивиться на мене як на Олю, а насамперед на Олю з України. По мені будуть оцінювати мою країну, якщо мало про неї знають.

Ця пані з інтелектуального кола, цікавиться політикою і геополітикою, співчуває Україні, чітко розділяє про напад на Ізраїль, але й агресивну його відповідь на Газу. Цікава й розумна. Однак вона нічого не знала про Голодомор і взагалі, що українці пережили в 1930-х, а ще відчуваю, що не знає, що ця війна почалась у 2014. Ми – біла пляма навіть для таких активних і обізнаних людей. І нас можуть просто не розуміти, бо наш досвід інший. У них є цілий франко-німецький канал про культуру Арте. У нас щось подібне було б хіба що з метою русифікації.

Аби нас почали розуміти – ми маємо насамперед розповідати про себе самі, де тільки можна. І багато українців якраз це і роблять усе своїми силами. Так, і я переконана, що про Голодомор наші всі інституції мали говорити у Німеччині увесь рік після визнання його тут геноцидом, а не лише напередодні Дня пам'яті, і то дуже скромненько.

А ще як працюють символи, такий незвичний тут букетик із 5 колосків, – і привернуло увагу, зацікавило аж запитати. І впевнена, вона запам'ятає, що я їй розповіла, лише через цю деталь. І навряд, якби ми просто розбалакались.

Читайте також: «Бабин Яр – Реквієм»: волинянка зіграла у виставі міжнародного проєкту