«Бабин Яр – Реквієм»: волинянка зіграла у виставі міжнародного проєкту

28 Листопада 2021, 17:55
Ольга Богачевська на сцені у Берліні 2436
Ольга Богачевська на сцені у Берліні

Акторка родом з Волині, Ольга Богачевська, у складі київської Театр-студії «11» грала в унікальній документальній виставі «Бабин Яр – Реквієм» на сценах театрів Києва та Берліна. Українські театрали спільно з німецькими колегами Das dokumentartheater Berlin вперше за 80 років створили дійство про київську трагедію в німецько-українській співпраці.

Проєкт «Бабин Яр – Реквієм» – це вшанування трагічної події, під час якої нацисти в Бабиному Яру вбили понад 30 тисяч київських євреїв. Це не просто вистава – це міжнародний документальний проєкт, який створили режисерки: Марина Шуберт, яка має українське походження, та Влада Бєлозоренко. У кінці вересня, на річницю трагедії, театрали двічі показували виставу в Києві. У листопаді – двічі в Берліні.

Журналістка Район.Культура поспілкувалася із Ольгою та дізналася детальніше про проєкт та особисті враження волинянки від нього.

Ольга Богачевська розповіла, що народилася у Луцьку, але перші 12 років прожила у Старій Вижві

«Коли мені було 12, ми з батьками переїхали до Луцька і я жила до 2010 року там», – розповідає акторка. 

Вона зауважує, що обожнює театр за його метафоричну умовність, за акторське мистецтво, бо це найкращий сторітелінг через людину, це найкращий спосіб дослідження через себе.

«Ця вистава – це співпраця нового покоління. І з нашого боку, і з їхнього – ми це переживаємо та осмислюємо, і це щось нове, це вперше», – зауважує Ольга Богачевська.

У перший день акторка грала подружку єврейки, нацистку і суддю. У другій виставі вона зіграла так звану «війну», фрау Хільдегард. 

«Це людина по той бік, яка вбиває, організовує людей до розстрілу. Це роль антагоністки», – доповнює Ольга.

«Ну як би я ще пізнала садистку, для якої руйнація і хаос, як вода для риби, і яка отримує насолоду від насильства. Для неї «всі люди різні», кожен має своє місце в ієрархії суспільства. Коли у суспільстві дисбаланс, приходить війна, аби випробувати всіх і розставити все на законні місця. Виживає лише сильніший – найчистіша істина і справедливість», – ділиться акторка.

Очевидно, що після перевтілення в негативний образ, Ольга багато переосмислила та рефлексує на тему трагедії Голокосту і Другої світової з комфортної позиції сьогодення.

«А якими б ми були і які рішення приймали б тоді. Чи можливо, що хтось із нас за власним бажанням чи під тиском обставин став на бік агресора, убивць. Із цим якось більш-менш можна розібратися. А якщо піти далі у відвертих запитаннях до себе», – каже Ольга.

«Ми заглиблювались в матеріал, ми вивчали, досліджували, тому що це документальна вистава. Ми спілкувалися з різними науковцями, істориками: українськими, німецькими, ізраїльськими. Всі діалоги, які переважно належать німецьким акторам, були побудовані на спогадах тих, хто вижив. Або учасників подій, або взяті з фактажу», – каже Ольга Богачевська.
Українська ж частина мала жанр пластичного театру – використовувались пластичні та танцювальні засоби. Також поєднувалися з німецькою групою. Актори та організатори працювали над цим проєктом з липня. У вересні представники двох країн зібралися разом та об'єдналися у спектакль. 
 

«Молоде покоління в 60-70-х роках, коли тема євреїв тільки починала підійматися, повставало проти брехні, дізнавалося правду. У багатьох були великі суперечки із батьками, які замовчували, що вони робили під час війни. Це молоде покоління, яке вже сьогодні доросле, не хотіло жити із такою травмою», – ділиться Ольга Богачевська.
Німці, які виступали у виставі, розповідали про цю трагедію те, чого вони не знали. Навіть у нас не багато про це говорять й досі.
 
 
Загалом, вистава починається з того, що дівчинка приходить додому, приносить газету і каже: «Тато, ти вбивав у Києві, що там було у Києві розкажи! Насправді ти ж говорив, що ти був медиком. А тут розстріли, вбивства».
 

«Після хотілось плакати, сміятися, обійматись, танцювати і бити морди одночасно. Це не маю права забути. Бо це мотивує. Хоч досі не усвідомлюється, однак із кожною такою роботою наростає бажання впахувати й розвиватися ще більше, щоразу йти у темах та персонажах ще глибше. Не дозволяти собі робити наполовину і викладатися не на максимум», – каже Ольга Богачевська.

За її словами, важливою складовою вистави стали фотографії жертв Бабиного яру, які знайшли в їхньому одязі. 

«Це кінцівка, але це дуже важка сцена. Одна річ,  коли є кількість жертв і коли про це узагальнено говориться. А інша річ, коли ти бачиш цих людей в обличчя», – каже акторка.

«Нас здивувала реакція. На другій виставі нам аплодували стоячи, і деякі глядачі плакали. Що дуже незвично для німецького глядача. Це в Україні прийнято, що всі встають. В Європі – це рідкість», – зауважує Ольга Богачевська.

На емоціях акторка поділилася особистою історією. Її прапрабабуся Одарка врятувала двох єврейок на Житомирщині від Голокосту, переховуючи їх у сховку під піччю, вони виходили звідти лише вночі поїсти.

«Це надзвичайна сміливість, адже бабуся наражала себе і родину на смерть. І величезний виклик оцьому банальному злу, коли людина самотужки не може відрізнити, що те, що тобі говорять чинити, і те, що відбувається навколо – неправильно й суперечить людській природі та гідності», – стверджує акторка. 

Ольга захоплюється цією сильною жінкою, яку ніколи не знала. І часто запитує себе, чи сама наважилася б так вчинити.

«Не вбити чи здати, коли тобі наказують. А врятувати чиєсь життя під страхом смерті. До останнього не зраджуючи своїм ідеалам і таким чином перемогти весь режим і чудово продуманий і організований проєкт такими бутафорно маскулінними чоловіками, з усією своєю новітньою зброєю й перемогами на пів Європи позаду, які купалися у своїй гордині, що не бачили провальності свого задуму і дикості ідей свого головного божевільного ієрарха», – ділиться думками Ольга Богачевська.

Також Ольга розповіла, що актори разом ходили до Музею Терору в Берліні. Найбільше її вразили світлини нацистських солдатів, які мали фотоапарати і могли фотографувати.

«Мене здивувала фотографія, де на фоні повішення партизанів чи в Білорусі, чи в Україні, стоїть натовп нацистських солдатів. Чи не кожен третій з них з фотоапаратом. Це мене так трошки накрило, тому що це, як сьогодні: натовп стоїть перед якоюсь визначною будівлею, щоб потім закинути в інстаграм. Такий трохи сюрреалізм», – каже акторка.
За її словами, німці зараз дуже добре пропрацьовують свої злочини, вони про це говорять у школах, роблять проєкти. Наприклад, був проєкт у школі. Вчитель разом з учнями написали на аркушах всі імена жертв в Бабиному Яру, а це близько 3,5 тисяч людей. 
«Вони дрібним шрифтом написали імена і принесли на нашу першу виставу. Тобто вони постійно над цим працюють. Це величезна травма для них»,– пояснює акторка.
«Цей проєкт дуже глибокий, було важко над ним працювати, але він дуже важливий. І ті портрети людей були показані вперше, отак публічно. І ми вважаємо, що це важливо», – підсумувала Ольга Богачевська.
Вона каже, що повністю вигадана реальність – утопія, яку будують диктатори й тоталітарні режими, обов'язково дасть збій. Десь у зовсім непередбачуваних місцях. Там, де ти ніколи б не подумав, саме там і серед тих людей, яких недооцінив.
 
Фото – Анастасія Малишева, Ольга Пасечник
Коментар
17/01/2022 Понеділок
17.01.2022
16.01.2022