Навряд чи курди почули Симоненка, але через 60 років вони явно почули мене, – Оксана Забужко

16 Лютого 2023, 16:29

1293

Оксана Забужко, фото з фейсбук-сторінки письменниці

Прочитала зранку, що шахедами керували курди, – і якось мене накрило.

Волають гори, кровію политі,

Підбиті зорі падають униз,

В пахкі долини, зболені і зриті,

Вривається голодний шовінізм.

О курде, бережи свої набої!...

Українська письменниця та громадська діячка Оксана Забужко 15 лютого поділилася своїми думками щодо курдів на своїй сторінці у фейсбуці та процитувала поета Василя Симоненка, а саме рядки з його вірша «Курдському братові».

«Це було написано рівно 60 років тому, і я з цим виросла. Ще й тому, між іншим, мене ніяка імперська школа ніколи б не переконала, що моя культура провінційна (чи «селянська», чи «маленька», чи як там їх, гебнюків, учать казати): в «заводських налаштуваннях», в «генній програмі» новочасної української культури, від «Кавказу» Шевченка і аж до Нобелівської промови Олександри Матвійчук з її закликом до горизонтальних зв'язків між суспільствами в умовах кризи міжнародних інституцій, лежить прошивкою наскрізне почуття солідарности із знедоленими понад всі кордони («Воля народам! Воля людині!» (с), саме так)», – написала письменниця.

Читайте також: Побійтесь Бога, «Нобель» нарешті обізвавсь українським голосом, – Оксана Забужко

За словами Оксани Забужко, навряд чи курди в 1963 році почули Симоненка.

«Наше слово було тоді так само «неіснуючим» у світових ефірах, як і їхнє. Але через 60 р. вони явно почули мене. Варто мені було в 2022 році кілька разів послатися в своїх європейських інтерв'ю на історичні паралелі української й курдської доль (і нам, і їм було відмовлено після ПСВ «великими державами» в претензії на входження до клубу незалежних, «українське питання» Паризької конференції 1919 було розв'язане щойно 1991 р., курдське не розв'язане досі...), – як я отримала несподіване запрошення до Багдаду, провести майстер-клас для молодих курдських письменників (sic!), і була зворушена понад всяку міру. Бо це таки круто – відчувати себе спадкоємицею одної з культурно найпотужніших (з усіх, що знаю!) антиколоніальних традицій, від Шевченка до Симоненка: той момент, коли тебе підносить од гордости бути українською письменницею...», – додає Забужко.

Читайте також: «Невроз фемінітивів»: письменниця Оксана Забужко висловилася про мовне питання

Письменниця зауважила, що в Багдад тоді не полетіла, розчулено відписала, що наразі трошки зайнята. «Але почуття лишилось – оте саме, «курдському братові»...

«І от він, курва, прилетів. Координати перепитує. Накрило, так. Але ненадовго. Тому що це ЙОГО падіння. Не моє. І воюєм ми, серед іншого, – і за те, щоб ось так, як ті курдські пілоти, – не спідліти. Бо «в рабстві народ вироджується» (перепрошую за автоцитату) – в усіх сенсах», – підсумувала Оксана Забужко.