«Чужа-своя-рідна»: Ірина Феофанова про стан біженців і свою дебютну збірку

У прямому ефірі на онлайн-сторінці видавництва «Старий Лев» відбувся літературний вечір з Іриною Феофановою, сценаристкою та письменницею. Зустріч була присвячена презентації дебютної збірки новел «Чужа-своя-рідна».   

Захід пройшов 20 січня, модераторкою стала літературна критикиня та письменниця Ольга Купріян. Пряму трансляцію з презентації дивилася журналістка Район.Культура.

Книга розповідає про українських жінок-переселенок, які були змушені покинути свій дім через війну. Авторка родом з Ірпеня, тому, виїхавши до Сум, і сама зазнала труднощів адаптації в нових умовах життя.

«Я намагалася описати різні стани: і стан переселенок, і біженців. Пишучи книгу, я опиралася на власний досвід, тому що сама з донечкою тривалий час жила у родичів у селі, потім – на Західній Україні, і ще три місяці в Кракові. Тому це книга про пережите, переболіле і почуте мною», – розповідає Ірина Феофанова.

Збірку авторка написала в рамках літературної резиденції Інституту Літератури в Кракові, яка прийняла до себе багатьох українських письменників. Обов’язковою умовою контракту було написання книги за три місяці перебування у Польщі. Спершу письменниця описувала власні почуття, але згодом вирішила, що хоче зобразити цю ситуацію з різних боків. Тому почала спілкуватися з переселенками в парку, куди часто ходила з дитиною. Згодом – знайшла тих, які виїхали до Франції та Румунії й розмовляла з ними через скайп.

Для письменниці це видалося нервовим етапом роботи, адже розуміла, що має не лише зібрати матеріал, але зробити так, щоб людина після розмови не залишалася спустошеною. Перші інтерв’ю вона робила дуже обережно, намагалася ставити щонайменше запитань. У екологічному спілкуванні з жінками авторці допомогла освіта психолога.

«Чим більше я спілкувалася з жінками, тим більше розуміла, що виговоритися їм також потрібно. Тому книга має іще додаткову місію – дати можливість людям спустошити свою чашу емоцій», – поділилася досвідом авторка.

Робота над виданням стала психотерапією і для Ірини. Опісля того, як її чоловік приєднався до прикордонного війська, а вона з донькою виїхали у Яремче, письменниця вперше залишилася одна у чужому місті. Війна зруйнувала її дім, відібрала роботу сценаристки і змусила зживатися з незнайомими людьми та ділити з ними побут. Але пишучи п’єси, а згодом і новели, авторка відчувала полегшення. Вночі вона редагувала написане і це дозволяло їй забути про переживання за рідний будинок та місто.

Два тижні перебування у мирному селі, у якому жителі не чули вибухів, не допомогли їй зняти напруження. Там вона почувалася чужою, і такою її сприймали селяни.

«Ця концентрація на тобі, як до чужої людини така шалена, що я фізично не могла там довше перебувати. Тому ми з донькою поїхали в Яремче, щоб розчинитися в натовпі», – розповіла про свої відчуття Ірина.

Майже у кожному фіналі новели фігурує сподівання на краще. Авторка зізналася, що під час написання обирала саме ті завершення, які б хотіла прочитати. Хоча у юному віці любила описувати саме трагічні закінчення своїх сценаріїв.

«Мені здавалося, що трагічні фінали вражають. Але коли подорослішала, я зрозуміла, що це найпростіший спосіб розповісти історію так, щоб вона запам’яталася. Якщо ти справді хочеш вплинути, донести та змінити щось в читачеві чи глядачеві, то вивести все на позитив значно складніше. Особливо, коли навколо відбувається такий треш і й читачам важко знайти позитив у цих подіях», – розповіла про мораль своїх новел Ірина Феофанова.

За словами письменниці, назва збірки «Чужа-своя-рідна» яскраво описує внутрішній стан тих, хто наразі перебувають поза домівкою.

«Війна з коренем вирила тебе і кинула у чужий простір. Навіть якщо це село твоїх родичів чи місто твоїх друзів, ти усе одно чужий. Тоді ти шукаєш опори, щоб відчути себе своєю, але насправді ти бажаєш бути рідною. А рідною можеш бути лише вдома», – підсумувала письменниця.