«Будинок зруйнований, але книжка вціліла»: команда Ukraїner побували у Луцьку

У Луцьку відбулася зустріч з командою медіапроєкту Ukraїner. Презентували дві нові книги: «Ukraїner. Країна зсередини 2», «Ukraine from above».

На події побувала журналістка Район.Культура.

У неділю, 13 листопада, команда Ukraїner презентувала у Луцьку дві нові книги.

Ukraїner — це спільнота та організація, що з 2016 року досліджує Україну та український контекст, розповідає історії самим українцям, а також транслює їх у світ, перекладаючи десятками мов.

Із команди Ukraїner до Луцька прибули автор проєкту Богдан Логвиненко, головний режисер Микола Носок та редакторка Євгенія Сапожникова. Модерувала захід Олена Лівіцька.

Головною метою візиту була презентація двох книг: «Ukraїner. Країна зсередини 2» та «Ukraine from above». Але окрім цього команда Ukraїner розповіла багато історій із міст, де вони побували та охоче відповідали на запитання аудиторії.

«Книжки зараз мають трохи інше значення. Вони значно більше цінуються в цей час. Ми отримали з десяток фотографій, де люди фотографують наші книжки в своїх зруйнованих будинках. І показують: «Дивіться, будинок зруйнований, але книжка вціліла», — розповів Богдан Логвиненко.

Книга є результатом кількарічної експедиції по всій Україні. Планували її видавати ще до 24 лютого, але завершальний етап був уже після повномасштабного вторгнення. Книга друкувалась у Харкові, адже вони працювали навіть в умовах обстрілів. Ці події стали поштовхом, щоб усі сумніви щодо випуску книги зникли.

У Луцьку вони побували біля будинку з химерами, Євгенія Сапожникова дуже перейнялась мистецьким баченням Миколи Голованя. Ще були у музеї Корсаків та пройшлись центром.

Читайте також: «Країна зсередини»: Ukraїner презентували рівнянам книги про експедиції Україною

Не забули згадати улюблені історії про Волинь. Для Олени Лівіцької це історія про чоловічий хор з Чорнижа. Богдан Логвиненко сказав, що ця історія є його улюбленою теж, але уточнив, що дещо не розповіли.

«Там просто ще є історія, яка не увійшла в цю історію і вона мені подобається найбільше. Я сподіваюсь ця історія не дискредитує ту більшу історію. По-перше, в Чорнижі нам було складно, бо там нас, напевно, як ніде примушували пити. Там фраза, яка мені запам’яталася назавжди. На сніданок в нас уже налито, і каже цей чоловік: «Або ти будеш пить, або ідеш». Така привітність, гостинність. Це було гостинно насправді, максимально гостинно», — пригадав Богдан Логвиненко.

«Я захоплююсь відтінками. Перша наша експедиція була Закарпаттям і там все навіть влітку досить холодних тонів, тобто зелене, блакить. Наступне у нас було Приазов’я і там все гаряче, жовте таке. І це фантастика. Дуже мало де можна побачити таку різноманітність. Тут на Волині і Поліссі болота, які з висоти виглядають просто фантастично. В кожному регіоні є свої особливості. Ми хотіли показати цю особливість через візуальний ряд», — розповів Микола Носок.

«Для нас важливо було показати саме історичні регіони, бо люди продовжують себе ідентифікувати саме так. Ми можемо говорити про загально національний патріотизм, але є ще регіональний, який є важливим. Складно бути патріотом Дніпропетровщини чи Кіровоградщини, коли ти розумієш, що це нонсенс. Це радянські назви області, які досі не змінені, через те, що потрібно вносити зміни в конституцію. Тому нам надзвичайно важливо вкзувати трошки глибший контекст кожної території», — поділився Богдан.

 «Наступний наш випуск вийде про Ізюм. І він дуже складний, тому що він з чоловіком, який більше місяця пробув у полоні, якого катували постійно і він в деталях розповідає про ці катування. І ми не намагаємось це якось приховати, не показувати, чи щось таке. Але все ж таки, ми розповідаємо як він боровся. Чому він, поліцейський, пішов в тероборону Ізюму. Як Ізюм тримався більше місяця. Один берег був зайнятий вже росіянами, а другий берег утримувався невеличкою теробороною. І це той фокус, який ми маємо, і зараз ми намагаємось теж показати», — поділився Богдан.

Роповіли про плани на майбутнє. Євгенія хоче продовжувати робити те, що вона робить зараз.

«Віддали в друкарню нашу наступну книгу, яка називається «Різдво і Маланка». Це результат зимової експедиції, ось яка в акурат перед початком повномасштабного вторгнення сталась. І ми насправді, осмислюючи все те, що сталося, розуміємо, що дуже класно, що ми втілили цей проєкт, цю експедицію. Що ми зафіксували багато традицій святкування зимових свят в різних регіонах України. Думали також про те, чи оповідка про традиції, власне святкування чогось буде доречною зараз під час війни? Вирішили, що насправді так. Насмілилися це зробити», — розповіла Євгенія.

«Є кілька місць, де ми ще не бували. Наприклад в Криму є досить багато історій, яких, я думаю, ми запишемо, і там буде досить довга експедиція. Це така наша мрія, яку ми постійно проговорюємо вслух, бо все що проговорюється вслух, воно обов’язково здійснюється», — додав Микола.

«Я планую переїхати в Крим. Нам всім треба задуматись про те, щоб на деякий час переїхати в Крим і бути посланцями українського контексту в Криму і на частині Донеччини і Слобожанщини, яка дуже, понад вісім років, перебуває під окупацією. Крім того, звісно, що ми будемо робити в Ukraїnerі. Ми зараз також готуємо книжку про Крим, де хотілося би трошки ширше дослідити і розповісти про український Крим, про український контекст Криму, і про те, чому світ з українським Кримом буде трошки безпечнішим, ніж без нього», — підсумував Богдан.