Архетип Великої матері у творах Уласа Самчука

З дитинства ми часто чули від батьків, вчителів, що потрібно читати книги. Утім мало хто задумується з нас, як таке читання впливає на формування наших цінностей, що відіграють неабияку роль у формуванні патріотично налаштованих громадян.

Часто у свої твори письменники вкладають набагато більше сенсу, ніж ми розуміємо, і тут мені як людині, що за освітою психолог, стало цікаво розглянути деякі твори представника української гілки емігрантів – Уласа Самчука, в контексті теорії «архетипів», яка пояснює функції соціальної пам'яті та великою мірою впливає на кроскультурні відмінності кожного народу і нації.

Для початку детальніше зупинимося на ідеї поняття «архетип», яке належить Карлу Юнгу. У своїх наукових роботах вчений описав велику стійкість цього терміна та пояснив його історичну або ж навіть генетичну основу. Згідно з працями Юнга, підсвідома сфера психіки (та яка формує наші цінності) у кожного індивіда містить певні приховані сторони історичного досвіду, які у ній закарбовані та є «психологічними коренями» рушійних сил кожної нації. 

У своїх працях вчений виділяє чимало архетипів, але серед усього два жіночих — Велика Матір і Аніма. Саме архетип Великої Матері найчастіше представляють у легендах, казках та міфах. Юнг вважав, що архетип Великої Матері розповідає не лише про «справжній образ матері», а й узагальнює образ жінки, який може бути як позитивним, так і негативним.

На мою думку, для української культури такий архетип відіграє провідну роль, адже аналізуючи культурні здобутки українців та інтерпретуючи архетип Великої Матері, можна говорити про те, що він має у собі образ Батьківщини та образ рідного краю. Таке перетворення «жінка-земля» зустрічається у багатьох творах, а особливо творах українських письменників. 

Якщо говорити про образ жінки у творах  української літератури, можемо і говорити про психологічну основу, на якій вони були створені. Часто в образі жінки можна спостерігати «базові» почуття для української ментальності: материнську ніжність, відданість Україні, вірність, співчуття. Також у творах часто можна зустріти наративну лінію того, що  мотивом української жертви часто ототожнюється образ українки, який укорінився в літературній творчості з часів Руїни.

Досить часто лінія архетипу Великої Матері зустрічається у творчості письменників-емігрантів. Для мене Улас Самчук – один із найяскравіших представників таких письменників. У своїх творах він показав не лише існування українського народу ХХ століття, а й часто описував  суспільно-політичні катаклізми цієї доби української державності. У своїй творчості Улас Самчук зображає цілу історичну епоху, в якій жіночі образи відіграють особливу роль.

Головними героїнями багатьох творів Уласа Самчука виступають звичайні селянки: тихі, скромні, працьовиті. На мою думку, таким чином письменник прагнув передати образ України, у який вклав одні з найкращих рис людини. У пізніших творах письменника образ жінки змінюється в образ емансипованої жінки, яка хоче захистити свою родину й себе від негараздів та від радянської влади. 

Можна припустити, що таким чином Улас Самчук насправді показує Україну, яка рятується від тяжкого режиму  і стає емігранткою. Вимушена зміна простору – еміграція, для самого письменника завдає болю, а  викорінення з Батьківщини посилює емоційне забарвлення його творів. Як на мене, то жіночі персонажі Уласа Самчука створювалися крізь призму його авторського бачення української історії. Завдяки жіночому характеру автор посилює трагічне сприйняття долі рідного краю, через вчинки та біографію головних героїв своїх творів.