Усе почалося з Волині: фотопроєкт про українські хати презентували на Book Forum Lviv

На 30 міжнародному літературному фестивалі Book Forum Lviv презентували фотокнигу про хати й людей OLD KHATA BOOK. Фотографка Анна Ільченко та журналістка Світлана Ославська об’їздили майже сто сіл України та зафіксували на сторінках видання сільські хати в нинішню мить історії.

Як фотокнига пов’язана з Волинню, чому власники хат часто не усвідомлюють їхньої цінності та в чому полягає ідея проєкту – дізнавалася журналістка Район.Культура.

Уже на початку зустрічі авторки зауважують, ця книга – не енциклопедія чи хрестоматія, яка прагне відобразити все різноманіття сільської архітектури України. Тому що це неможливо вмістити на 200 сторінках. Це історія, в якій кожен прослідковує свій наратив.

«Книжка складається з трьох елементів: цитати людей, які ми збирали три роки, портрети людей і фотографії хат, або так само можна казати портрети хат. У цьому немає регіональної системності: якщо ви хотіли б знайти, наприклад, особливість Покуття, там немає такого. Але ми дозволили собі цей інтуїтивний добір фотографій і цитат, бо це не історичний нарис, це наш мистецький твір, документальний», – розповідає Світлана.

Авторки додають: коли інтерв’ювали людей, хотіли, щоб в цитаті було сказано більше ніж в тексті. Щоб люди могли прочитати її між рядків і побачити в ній щось своє. Для цього також зберігали в цитатах регіональну говірку.

«Стосовно хат, ми намагалися балансувати між тим, щоб шукати якісь регіональні особливості й шукати індивідуалізм. Тому що українська хата – це також про індивідуалізм, бо її будували декілька поколінь людей, які жили в цьому одному місці й хтось з них вирішив зробити тарілку, а хтось вирішив зробити стілець. І це все важливо. Ці три елементи для нас складали єдиний наратив, який, я сподіваюся, ви зможете знайти у книзі», – пояснює Світлана Ославська.

Читайте також: Розігрують Old Khata Book, листівку та сирні коники

Хату для обкладинки, кажуть засновниці проєкту, обирали довго й зрештою прийшли до найлогічнішого варіанту. Центральною стала світлина хати з села Яловацьк Камінь-Каширського району.

«Це село, з якого наші дід і баба, в якому вони жили. Це не їхня хата, але це хата наших родичів – дідової сестри, якщо точніше. Наша любов до цієї частини культури походить від того, що ми в селі не народилися і не виросли. Ми виросли в місті, в Сєвєродонецьку Луганської області, куди нашу маму закинула доля в 80 роках, але наші батьки обоє з села – з Луганщини і з Волині відповідно. У дитинстві влітку нас мама відвозила на Волинь в село і ми все це спостерігали», – пригадує Світлана.

Фото Анни Ільченко з фейсбук-сторінки Old khata project

Під час цих подорожей зі сходу на захід авторки бачили, як змінюються ландшафти, будинки, як змінюється Україна.

«Пам’ятаю, завжди приїжджаєш потягом в Ковель, їдеш на північ і дивишся обабіч дороги на хати. Помічаєш: о, ну це такі побілені маленькі хатинки з блакитними дверима і вікнами – найстаріші волинські хати, вони там на одну кімнату можуть бути, а оці фарбовані, дуже яскраві кольори – це 60-70 роки. І ти просто собі це класифікуєш. Коли ми препарували наш інтерес до цієї теми, то ми зрозуміли, що він походить з того села на Волинському Поліссі, де минула частина нашого дитинства».

Лисичанськ, Луганська область. Фото Анни Ільченко, 2021 рік, з фейсбук-сторінки Old khata project

Ініціаторки проєкту відзначають, що саме дистанція допомагала їм у процесі створення фотокниги, адже вони могли помічати набагато більше цікавих деталей ніж люди, які виросли в селі.

«Ми приїжджаємо в якесь село, ходимо, фотографуємо, а місцеві кажуть: «А шо тут, тут нічого нема». Навіть доходило до того, що ми бачимо якісь елементи декоративні, на які ми звертаємо увагу й запитуємо людину: «Що у вас там за сонце зроблене?», а людина дивиться і питає: «Де?». А ми стоїмо там десять метрів чи п’ять, чи три від хати і там на причілку є сонце схематичне, а людина його не бачить, бо вона двадцять років на це дивиться. Навіть якщо вона це зробила, це вже для неї не існує», – пояснює Світлана.

Село Успенівка, Одеська область, 2021 рік. Фото Анни Ільченко з фейсбук-сторінки Old khata project

Авторка також пригадує найкращий приклад цього «небачення», який трапився в Одеській області. У одному з сіл на хатах можна було прослідкувати характерні малюнки левів.

«Ти кажеш людям, шо у вас є такі леви, а вони спочатку стверджують, шо такого немає в принципі, а потім хтось один здогадується і каже: «А, оці тигри».

Фото Анни Ільченко з фейсбук-сторінки Old khata project

Над книгою авторки працювали разом з дизайнеркою Катериною Смоляровою пів року, щоб випрацювати концепт книги. Дівчата кажуть, обраний мінімалістичний стиль – не випадковий. Усе для того, щоб увага читача була прикута саме до конкретної світлини чи цитати.

«Багато людей писали нам, що вони плачуть, гортаючи цю книжку й я насправді сама кілька днів тому плакала, пишучи анонс до цієї події. Книжку ми присвятили нашій бабусі й Аня поставила на афішу фото нашої баби, яка тримає в руках пташку. Її вона врятувала від котів. І я просто пишу це й розумію, що у мене течуть сльози. Багато людей теж якось так реагували», – пригадує Світлана.

Фото Анни Ільченко з фейсбук-сторінки Old khata project

Анна зазначає, що задум створити книгу з’явився у 2020 році, однак вони розуміли, що аудиторію до книги потрібно підготувати, адже в інфопросторі не було виразного інтересу до цієї теми. Тож ініціаторки проєкту вирішили активно вести сторінки в соцмережах, де показували процес і результати своїх експедицій Україною.

Спершу дівчата подорожували за свій кошт, однак згодом вирішили провести кампанію на «Спільнокошті». У її проведенні дуже допомогли соцмережі. Кажуть, тепер ця сума здається смішною, адже вони все одно намагалися мандрувати дуже бюджетно. Вже у 2022 році Анна та Світлана вирушили до деокупованих Збройними силами України територій, отримавши грантову підтримку.

«Їздити ми любимо, це не був примус, бо нам треба зробити книжку. Насправді ми любимо їхати в якесь чергове село, це завжди було як любов, хобі, річ, яка нам дуже близька, і тому ніколи не було в нас такого ставлення до нього, як до роботи», – каже Анна Ільченко.

Ріпки, Чернігівська область. Фото Анни Ільченко з фейсбук-сторінки Old khata project

Фотографиня пригадує, що іноді люди, які мешкають в цих хатах, могли сприймати їх як рієлторок чи навіть проповідниць. Але коли дізнавалися про те, що дівчата створюють книгу про хати – люди розуміли й починали довіряти їм.

«Коли ми тільки почали робити Old Khata Project, раптом виявили, що всі наші родичі люблять цей проєкт, всім він подобається. Ми приїжджали до когось в село, до тітки, чи ще віддаленіших родичів й всі казали: «О це такі гарні хати». Ми працюємо і працювали в журналістиці, в медіа й загалом наша робота не завжди була зрозуміла родичам. А от це було те, що було їм зрозуміло, вони це приймали дуже тепло», – пригадує Анна.

Романківці, Чернівецька область. Фото Анни Ільченко з фейсбук-сторінки Old khata project

Перший варіант книги верстали в Унівській лаврі з дозволу монахів.

«У них на першому поверсі там є така кімната, де вони збираються і проводять зустрічі, лекції, проєктор. Вони нам надали його і ми на ньому весь час працювали, дивилися, які фотографії пасують, одна за одною. І вони приходили до нас сідали: «О це так, як в мене на Вінниччині», «О, чекайте, дайте вгадаю, це Полтавська область?» Вони гарно реагували, тому ми кажемо, що бета-рідери цієї книжки – це брати з Унівської лаври. Потім книжка змінилася, але перший скелет ми розробили тоді».

Дорошівка, Миколаївська область. Фото Анни Ільченко з фейсбук-сторінки Old khata project

За словами фотографині, підбір світлин, що увійшли до книги, відбувався доволі інтуїтивно. Авторки хотіли додати фото з якомога більшої кількості регіонів. Не вдалося відвідати лише декілька областей.

«Я педантично підходжу до відбору фотографій, Світлана, можливо, хотіла, щоб їх там було більше. Але мені хотілося, щоб я була задоволена кожною сторінкою, яка там є, тому там всього 200 сторінок і не на кожній фото», – пояснює Анна.

Дівчата радіють, що встигли з’їздити на Херсонщину в 2021 році. А от поїздку в Сумську область відклали – хотіли дочекатися квітучих садів навесні 2022 року. Весна настала і сестри поїхали вже у розбомблені села.

«Відкладати на мабутнє не можна», – резюмує Світлана.

Живачів, Івано-Франківська область. Фото Анни Ільченко з фейсбук-сторінки Old khata project

Однак авторки ухвалили рішення не додавати до книги світлин зруйнованих хат, а вирішили зосередитися на історіях людей, які попри все горе, яке принесла Росія, продовжують жити і радіти життю.

«Це було на Київщині здається, ми зупинилися на трасі, коли їхали з Чернігівського Полісся. Ми приїжджаємо в село, стоїть два відра цегли й ми розуміємо, що це була хата. У книжці немає зруйнованих хат, бо зруйнованої хати – нема. Там може лишитися якась пічка і все. Ми обрали лишити слова людей і їхні портрети в цьому розділі, але не давати фото хат», – каже фотографиня.

Успенівка, Одеська область. Фото Анни Ільченко з фейсбук-сторінки Old khata project

Авторки кажуть, у проєкті не намагалися шукати автентичні хати, швидше, намагалися зафіксувати те, як зараз виглядає стара українська хата, коли б вона не була побудована.

«У мене була якась думка про фокусування на красі. Ми загалом не шукали красу красиву, це дуже суб’єктивно. Хтось дивиться на цю хату й думає: «Тут немає нічого красивого». Але для нас воно було цікаве й у слові цікаве є і краса», – зазначає Світлана Ославська.

Детальніше ознайомитися з проєктом «Old Khata project» можна на його фейсбук-сторінці.