Фестиваль єднання: у селі на Ковельщині зварили 40 літрів борщу

У селі Новий Мосир Голобської громади відбувся фестиваль єднання «Щирий борщ».

Його 20 вересня організував благодійний фонд «Рокада» за підтримки Агентства ООН у справах біженців. Про це інформує кореспондентка Район.Ковель.

Свято організували, щоб зблизити місцевих жителів і переселенців, які проживають у селі Новий Мосир. Організатори прагнули змінити образ переселенців в очах приймаючої громади. Щоб їх не сприймали чужинцями на своїй території, а сприймали як рушійну силу і ресурс. 

Щирий борщ у селі Новий Мосир

Як зазначають організатори, така ідея виникла із жартівливої пропозиції приготувати борщ після перегляду з переселенцями документального фільму «Борщ. Секретний інгредієнт» з Євгеном Клопотенком. 

Новий Мосир став третім, заключним, селом на Волині, де відбувся такий захід. Раніше такий його проводили у селі Заозерне Головненської громади і Колках на Маневиччині. Планується, що за час проведення таких заходів, зварять 120 літрів борщу і залучать понад 150 людей.

«Ми орієнтуємося на переселенців, які живуть в місцях тимчасового проживання, прихистках, тому що їх найважче інтегрувати. Також, це не просто такий закритий захід. На захід приходять представники приймаючої громади. Також переселенці, які проживають не в прихистках. Йдеться про таку об'єднавчу акцію. Бо якби ми не варили борщ, з якої області ми би не були, яких традицій ми би не дотримувалися, борщ – це та страва, яку готують всі українці. І власне казан символізує, все що там бурлить, все це перемішується, але всі ми разом перемішуємося і стаємо українцями», – каже соціальна працівниця фонду Олена Кузьмич.

Фонд «Рокада» опікується 19 прихистками для переселенців на Волині. Вони надають не продовольчу благодійну допомогу, проводять тренінги і різноманітні заходи для переселенців. Допомагають активним переселенцям у реалізації. 

У селі Новий Мосир прихистком для переселенців стала стара законсервована сільська школа. Тут фонд допоміг людям побутовою електротехнікою, а також допомогли розпочати ремонт на кухні. 

Колишня школа у селі Новий Мосир, яку переобладнали під прихисток для переселенців

Окрім цього, Голобська громада допомагає переселенцям. Дітей зарахували до місцевих шкіл. А із бюджету виділяють кошти на похорони, якщо таке стається.

«Треба подякувати нашій інженерці Каріні, саме вона за допомогою інших працівників, знайшла ту ремонтну бригаду, яка зараз робить ремонт у нашому прихистку. Ми поки що взяли у ремонт частинку, але сподіваємося, що у наступному році ми таки продовжимо свою роботу і доведемо справу до кінця», – зазначила Олена Кузьмич під час відкриття заходу.

Олена Кузьмич

«Люди, які у нас проживають з інших територій, проживають уже досить тривалий час... Вони адаптуються в нашу громаду. І вони спільно з місцевими жителями проводять не один захід, щоб зрозуміти один одного. Ми разом з вами проводили захід «Традиції об'єднують», ми разом з вами варили вареники, ми разом з вами організовували вечорниці. Ми з вами краще пізнали один одного. Ми краще пізнали традиції тих людей, які проживали на сході нашої країни. Вони краще пізнають наші традиції. Я глибоко переконаний, що і сьогоднішній захід піде тільки на користь. Ми ще більше об'єднаємося і зрозуміємо один одного», – сказав у своїй промові голова громади Сергій Гарбарук.

Сергій Гарбарук

«Ми з щирою душею завжди відкрито йдемо до людей і намагаємося допомогти їм, аби вони відчували себе як вдома. А що може бути кращим, як не затишна кухня, де наварено і стоїть ароматний борщ? Ми хотіли показати, що ми всі – одна велика сім'я», – каже соціальна працівниця по роботі з громадами Тетяна Франчук.

Найбільшою цікавинкою цього дня став майстер-клас з виготовлення цукерок. Його проводила жінка-переселенка Наталія Бєлімова, яка вміє мотивувати і показати на власному прикладі, що не потрібно опускати руки. Біля її столу було найбільше людей. Як дітей, так і дорослих. Можна було приготувати цукерки з бананом, малиною, полуницею. З різноманітними наліпками. 

Однак, найбільший інтерес викликали особливі «борщові» цукерки. Вони були з елементами буряка і моркви. 

39-річну жінку з Луганщини війна двічі змусила стати переселенкою. У 2014 році довелося втікати з Луганська, а у 2022 році зі Старобільська. Після вона з чоловіком і сином опинилася у Луцьку, де їх прихистили далекі родичі. 

«Волинь прийняла нас дуже гарно. Ми дуже переживали, що буде. Ми втратили все. Як виїхали, так і виїхали. З окупованої території. Через сіру зону. Ми виїжджали у березні минулого року. У декількох містах нас прихистили незнайомі люди, дали переночувати. Тоді я зрозуміла, що ми не пропадемо», – каже Наталія.

«Ми приїхали в Луцьк з родиною. Було важко. Роботи немає. Грошей немає, Невідомо, що буде відбуватися в найближчі дні, місяці. Здавалося, що ось-ось, все закінчиться і ми повернемося додому. Але нічого не закінчувалося. Ми з родиною увесь час сиділи вдома. Єдине місце, куди ми ходили – це оформлювати документи якісь», – пригадує жінка. 

У черзі за гуманітарною допомогою жінка познайомилася з іншими жінками-переселенками, а згодом вони організувалися у групу і пили чай. Підтримували один одного. Допомагали один одному розпочали життя заново.

Наталія Бєлімова

«Я почала робити цукерки. Хоча я раніше ніколи таким не займалася. Цукерки я спочатку робила для себе, для близьких, для родичів. Потім почала продавати їх на шкільних ярмарках. Потім мені запропонували взяти участь у програмі для переселенців з написання бізнес-плану. Я не довго сумнівалася. Я написала бізнес-план. Невеликий. На 40 тисяч гривень. Я виграла харчовий принтер. Піч. Трохи посуду. Тому що я спочатку варила цукерки в тому посуді, що у мене була на зйомній квартирі. Це була одна каструля та ложка», – ділиться Наталія.

«Мені здавалося, що у мене нічого не вийде. Я виграла цей грант і розпочала цю справу. Було страшно. Я ходила по кав'ярнях і казала «Візьміть мої цукерки на продаж. Вони такі класні». П'ятеро відмовляли, одні брали. Іноді здається, що із жалості. Але з часом я почала ставати все впевненішою. І все завдяки, тому ми з дівчатами об'єдналися. Зрозуміли, що наші збори, чаювання, потрібно переводити у другу направленість. Ми створили громадську організацію «Старт у нове життя». Основна направленість – допомога жінкам ВПО, щоб нормально жити в нових умовах. Потрібно чекати Перемогу, працюючи», –  мотивує жінка-переселенка.

Окрім цього, для дітей малювали аквагрим. А для присутніх виступали артисти.

І звичайно, під час фестивалю борщу говорили про борщ. 

Найстарші жінки на заході Ніна, Надія Федорівна зі Слов'янська і Надія Іванівна з Севєродонецька.

«Я не вміла взагалі борщ варити. А у мене сусідка українка. І вона мені казала «Сім раз воду пий і пробуй, чого не вистачає. Солі чи кислоти, І щоб борщ був такий, щоб ти його пити хотіла». Так я навчилася борщ варити, що чоловік казав «Ні моя мати, ні твоя мати, не варять борщ так, як ти». Головне, щоб смак був», – поділилася секретом власного домашнього борщу Надія Федорівна. 

Дві Надії і Ніна

Моментами фестиваль нагадував справжнє українське весілля. Оскільки, тут навіть був урочистий марш із запрошенням до столу, де вже подали гарячого, ароматного справжнього борщу, який приготували на вогні спільною працею переселенці і кухарка луцького ресторану Ірина.

Справжній волинський борщ виявився з буряком, картоплею, перцем, морквою і великими шматками м'яса. Об'єднавши всіх біля Новомосирського будинку культури за одним столом.