Провінційна сірість з кольорами веселки: у Луцьку говорили про творчість Корнеля Філіповича

У Луцьку відбувся захід присвячений творчості Корнеля Філіповича – польського прозаїка, сценариста і поета, який народився в Україні. 

Літературна зустріч, яка пройшла 3 жовтня, організували «Фронтера» спільно з Генеральним консульством Республіки Польща в Луцьку. Подію відвідала журналістка Район.Культура.

Модерував захід Юрій Завадський – тернопільський поет, видавець і перекладач, розповідала про письменника Юстина Соболевська – польська письменниця та біографиня Корнеля Філіповича. Для кращого розуміння відвідувачів, мову спікерів перекладала Олена Семенюк.  

«Корнель Філіпінович увійшов у моє життя завдяки моїй вчительці польської мов. Вона випадково залишила на столі дві книги – «Провінційний роман» та «Скажи це слово». Читаючи «Провінційний роман» я побачив довоєнний Тернопіль, перемістився на його вулиці», − розповів Юрій Завадський.

Перекладач Юрій Матевощук також випадково знайшов у бібліотеці Заводського цю книгу, і дізнавшись, що її автор родом з Тернополя вирішив перекласти її. Переклади Юрія Матевощука та Юрія Заводського показали, що творчість Філіповича є досить універсальною, і в залежності від сучасних подій, інакше сприймаються його доробки, які він написав під впливом Другої світової війни. 

 «Це письменник створений і сформований війною», – сказала Юстина Соболевська. 

Попри те, що автор провінційної прози народився в Тернополі, про нього не залишилося жодної пам’ятки у цьому місті. Ще змалку його вивезли до Польщі, а сам він народився не у родинній хаті, а у готелі. Тож міста не пам’ятав і особливої уваги йому не надавав.                            

«Завдяки Корнелію Філіповичу я познайомилася з поетесою і лауреаткою Нобелівської премії з літератури  Віславою Шимборською, його партнеркою. Читаючи її твори, я зрозуміла, як вона прагне, щоб історії про Корнеля повернулися у сьогодення. Тривалий час після його смерті він зник з літератури», – поділилася своїм творчим процесом написання біографії польського письменника Юстина.

За написання біографії Юстина Соболевська взялася перш за все тому, що він був її улюбленим письменником. Вона спостерігала, як партнерка Філіповича намагалася повернути його до літературного світу, але їй це не вдалося. Після публікації збірки листування між Віславією Шимборською і Корнелем Філіповичем, інтерес до письменника зріс. Юстині запропонували написати книгу і вона з радістю погодилася. 

Проте Юстина зізналася, що побоювалася вивчати усі джерела. Думала: викриє, що письменник був не таким уже хорошим чоловіком. Але всупереч тому, що у неї був дуже великий доступ до його приватного життя, і вона мала змогу проаналізувати увесь спектр інформації, вона не виявила нічого, щоб могло погіршити її ставлення до письменника. За її словами, він виявився справді дуже хорошим сердечним чоловіком. 

«Вивчаючи його життєпис я побачила образ цілісної, сформованої людини, яка мала своє бачення, дотримувалася його. Я побачила образ дуже талановитої людини, зокрема у короткій прозі», – розповіла вона.

Основним джерелом інформації була родина Корнеля, а саме його двоє синів, які зберегли усі його листи, документи й записи. Надзвичайним щастям для біографки була їхня готовність до того, що у друк може піти усе, що вона зможе віднайти й не піддавали роботу цензурі. Така відкритість є винятковою рідкістю серед людей, коли біографи описують життя їх предків. 

Також особливу увагу Юстина приділила вивченням листів літератора. Значна їх частина зберігається у Ягеллонському університеті. 

«Розповім одну пригоду, яка відбулася з цим листуванням. Зібравши усі матеріали, я постійно чула про загублену валізку з листами. І коли вже книжка була готова до друку, це листування знайшлося в іншій валізі. Це був справжній подарунок долі, що ми віднайшли їх ще до публікації», – поділилася біографка.

«Єдиним мінусом у роботі був жахливий почерк Корнеля. Гірший був тільки у його першої дружини, геть нечитабельний», – з усмішкою сказала Юстина. 

Особливість його творчості полягає у тому, що здебільшого Корнель писав про провінцію і його не цікавили грандіозні події.  Він любив писати про сіре, нецікаве, повільне існування, і вважав, що лише у провінції є справжнє життя. 

Проте, літературні критики зазначають, що «його творчість наповнена сірістю, але якщо уважно приглянутися, то можна побачити, що вона міниться усіма кольорами веселки». 

Також цікавим фактом про Філіповича є те, що значна частина його записів у щоденниках – це підрахунки власноруч виловленої риби за тиждень, місяць, рік. 

Коли письменник мешкав у Цешині, він бачив занепад Австро-Угорської імперії, бачив усю різноманітність релігій та народів, що проживали у одному населеному пункті: поляки, євреї, чехи, католики, євангелісти. Він чудово почувався у такому середовищі, тож описував це місто як ідеальну Польщу, у якій мала місце гармонійно поєднана багатокультурність та багатонаціональність. 

У своєму вірші «Моя люба горда провінціє», він звертається до міста з турботливістю та певною іронією.  

В останні роки життя Корнель написав історично важливі для Польщі вірші. У них часто можна зустріти образ диктатора, владі якого приходить кінець. Не покидали автора і песимістичні думки, що війна може настати знову. 

Розповіли лучанам й про жінок Корнеля та їх значення у його житті. Говорять, що він мав дуже тісний зв’язок зі Віславією Шимборською. Коли вона отримала Нобелівську премію, то промовила такі слова: «Її мав отримати Корнель Філіпович». 

Пані Шимборська усіляко підтримувала уже сформованого письменника. Часто казала, що він ввів її в такі поетичні області, де вона ніколи не бувала. Письменник мав на неї сильний вплив. Вона часто бувала з ним на березі річки, тому пізніше у її творчості з’явилися такі постійні образи, як піщинки, космос, і природа, яку споглядала з ним на спільних прогулянках. 

У поезії Віславії Шимбоської дуже багато і самого Корнеля Філіповича. У ліриці він з’являється, як майстер зі золотими руками. Після його смерті, жінка написала чимало скорботних віршів присвячених письменникові, серед яких – «Кіт у порожній квартирі». 

Сама ж Віславія не залишила слід на його творчості. Він у поезії згадував про свою першу дружину – Марію Ярему, яку він втратив у 1958 році. 

Корнель і Віславія часто обмінювалися віршами. Відбувалося це у 80-ті роки, коли Філіпович після багаторічного досвіду в прозі, серйозно почав займатися поезією. І якщо жінка надавала йому сміливість у творчих пошуках, то письменник про її літературні спроби казав: «Може бути».  

Великий вплив Корнель мав і на своїх сучасників. Молоді літератори часто зверталися до нього за порадою, приносили свої тексти на консультації, особливо ті, хто писав коротку прозу, адже він вважався майстром цього жанру. Допомагав він і польській опозиції, підтримуючи її фінансово й своїм членством у їх мережі.  

Цікавим спостереженням є те, що Філіпович передбачив багато явищ, які актуальні сьогодні. Його твори, присвячені тваринам, зображували ту вразливість, яка властива нам сьогодні. У його творчості спостерігається мотив біженців, хоч у 70-ті роки ця тема була не на часі, зокрема у Польщі. 

Втім літератору вдалося випередити свій час. Зважаючи на тематику його творів, через сьогочасні події література польського письменника сприймається інакше. 

Учасниця зустрічі Яна Денисюк, поділилася своїми думками щодо творчості польського письменника.

«Мені сподобалася його тяга до опису провінційного спокійного життя. Люди часто женуться за чимось надзвичайним, за якимись яскравими емоціями й не намагаються знайти або ж не помічають щастя у звичайних дрібницях», – сказала вона. 

Під час заходу можна було придбати серію книг, до якої увійшли три томи автора, а також біографічна книга Юстини Соболевської «Мирон. Ілля. Корнель. Розповідь про Корнеля Філіповича». Зібрані кошти з продажу книг, передадуть у волонтерський штаб «Ангар». 

Тетяна МАРКОПОЛЬСЬКА