Уродженець Локачинщини став лавреатом Міжнародної Швейцарської літературної премії

Письменник і науковець Ігор Павлюк, який є уродженцем Малого Окорська, став лавреатом Міжнародної Швейцарської літературної премії-2021 за книгу віршів «Артанія», 2020.

Про це повідомляє Золота Пектораль. 

Переклад з української мови здійснив Юрій Лазірко, редактори Хіларі Ширз, Ганна Косів. Передмову до книги написав лауреат Нобелівської премії з літератури Мо Янь).

Пропонуємо читачам виступ Ігоря Павлюка на врученні цієї премії українською:

«Добрий день, дорогі пані і панове!

Вибачте за мою недосконалу англійську мову.

Шановні Друзі.

Щире вітання Вам із України!

Я із моїми друзями вперше у Вашій добрій і прекрасній країні – Швейцарії.

Премію заснували для «об’єднання людей з усього світу, обміну емоціями та вдосконалення мовної культури», − зазначають Організатори Премії.

Тому я духовно радий, що як поет є миротворцем, який об’єднує, що музикальне слово моє (а поезія для мене – це музика, яка написана словами) моє стає ділом, щоби стати Логосом, об’єднуючи людей планети, яким я сьогодні маю честь уклінно подякувати: американському Видавництву «Dorrance Publishing Company», яке номінувало мою книгу «Артанія» на цю престижну Премію, спонсорові книги – шановному родинному Фондові Піцюр із Канади, Президенту «Культурної асоціації «Пегас Каттоліка» доктору Roberto Sarra, шановним членам журі − критикам, моїм перекладачам, редакторам Хіларі Ширз покійній, на жаль, Ганні Косів, із Англії, Юрію Лазіркові зі США, художникові сонячної обкладинки книги, назва якої означує древню назву моєї рідної України (Артанія) Андрієві Коцяку із Фінляндії, авторитетному Авторові Передмови до нашої книги – лауреатові Нобелівської Премії, китайському письменникові містеру Мо Яню. Це наша спільна інтернаціональна Перемога, яка насправді сприяє об’єднанню людей з усього світу, сприяє обміну емоціями та вдосконаленню мовної культури.

***

Колись у дитинстві мене вабили і одночасно лякали закрита кімната у нашій сільській хаті, потім – наш двір, ліс, місто, інші країни, інші галактики… Одночасно мене тривожно вабив невидимий, нематеріальний світ бабусиних казок, молитов, світ добрих і злих духів, тобто Потойбіччя. Я це все почав описувати-переформатовувати у собі, ділитися своєю творчістю із людьми – і став письменником. Це моя психотерапія. Молитва, місія. Тобто творчість для мене – це боротьба зі страхом з допомогою любові. А оскільки абсолютна Любов – це Універсум, моя поезія − це вічний шлях до Творця для співтворчості із Ним. Ось мій короткий вірш про це:

* * *

Забув я віршів рвані клаптики:

В руці Творця моя рука…

Із Ним ми творимо галактики

І ДНК!

Я щасливий, що ще за мого життя потрапив у модель цього Духовного Закону як українець, як європеєць, як громадянин світу, Всесвіту і, надіюся, Засвіту…

Моя бабуся розмовляла із коровою, пташками.

А я тепер розмовляю із комп’ютером і з бабусею… Бо людина у ХХІ столітті парадоксально стає комп’ютером, а комп’ютер − людиною… Між ними – поет, який кличе колективний Розум Людства ставати Богом, Творцем!

Я вдячний Універсуму, що він створив мене поетом і розмовляю із ним (тобто молюся) моїми книгами.

А якщо мої книги ще подобаються людям, як оце шановним критикам із Журі «Культурної асоціації «Пегас Каттоліка» – то відчуваю відповідальність бути медіумом між предками і нащадками, різними народами, людьми і Всевишнім, шукаючи у них об’єднуючі риси і в художній формі толерантно ретранслюючи їх до якомога більшої аудиторії, як у цьому моєму вірші, перекладеному найбільшою кількістю мов і включеному до шкільної Програми в Україні:

ДІВЧИНКА

Плаче дівчинка боса

На бабусин поріг.

Розчарована осінь

Клигає по дворі.

На душі, прохолода.

Навіть півень затих…

– А кого тобі шкода?

Каже дівчинка:

– Всіх…

Ще раз сердечно дякую всім співтворцям моєї книги АРТАНІЯ і швейцарським критикам.

Я постараюся виправдати Вашу довіру.

Приїжджайте в Україну».

Довідково: Ігор Павлюк народився 1 січня 1967 у селі Малий Окорськ Локачинського району. Виховували хлопця дід і баба, прадід і прабаба по материнській родовій лінії – примусові переселенці з Холмщини у селі Ужова Рожищенського району. Закінчив із золотою медаллю Доросинівську середню школу.

Український письменник, науковець, перекладач. Народний поет України. Лауреат премії англійського ПЕН-клубу. Лауреат Народної Шевченківської премії (Залізний Мамай), всеукраїнських літературних премій імені Василя Симоненка, імені Бориса Нечерди, імені Маркіяна Шашкевича, імені Григорія Сковороди, міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф», нагороджений міжнародною почесною медаллю «Олександр Довженкo».

Доктор наук із соціальних комунікацій. Член Британського ПЕН-клубу. Член Асоціації європейських письменників.

Закінчив з відзнакою факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка (1992 рік).

Довгий час жив у Львові, зараз проживає у Києві.