Словотанцюрист із незбагненною душею лірика

22 Березня 2024, 21:00
Ігор Павлюк (фотограф Юрій Бегляров) БЛОГ 1054
Ігор Павлюк (фотограф Юрій Бегляров)

Уродженець Волині Ігор Павлюк знову (чи вкотре) під прицілом медіа – цього разу через те, що нагороджений Міжнародною літературною премією імені Леонардо да Вінчі за 2024 рік.

Як людина, яка перечитала майже всі книги, ба більше – твори Павлюка (навіть трохи у рукописах) вирішила і я сказати кілька слів про цього автора, словотанцюриста, який здавна і завжди між Богом і Бугом…

Не подумайте, я не лаю Ігоря Зиновійовича словом словотанцюрист. Річ у тім, що здавна захоплююся і навіть фахово досліджую авторські неологізми, себто слова, які вигадав конкретний поет. Так от, Павлюк навигадував нових слів понад 2 тисячі! Одне з них – словотанцюрист:

За карантин хтось тілом помужнів,

А хтось себе, відчувши, − зрозумів – 

І став поетом – словотанцюристом.

От сьогодні спробую зазирнути за лаштунки мови та душі Ігоря Павлюка саме через окремі слова. Наприклад, він часто почуває/відчуває/пояснює себе та всіх творчих дитинно, використовуючи слова на кшталт поет-кришталь (Де за нами прийдуть знову наші, / А між ними наш поет-кришталь…), поет-дитина (Кровну пісню закінчу писати. / Почну свою казку. / Із поета-дитини я гуру-поетом стаю), виростаючи духовно-душевно до гуру-поета, чи поета-воїна, чи поета-жреця (Ще не знав я, що тут, / В цій країні, / Поетом-воїном / Мусить стати отой, / Хто поетом бути рішив).

Водночас Павлюкові противне все, що автоматизоване, штучне, неталановите, графоманське, наприклад: Крізь підкову епох / Бог сміється / З машин-поетів… Бо для нього вірші – це не просто тексти. Для Павлюка, який щиро живе творчістю (тільки послухайте: Я в образу не дам / Ні вітчизну, ні музу, ні честь) вірші – це поезія-пісня-молитва, молитва-пісня-поезія, поезія-подруга...

Так, Ігор Зиновійович творить поезописання, займається віршотворством. І народжувалися від такої вольтової напруги вірші-молитви, вірші-пісні, вірші-сповідь, вірші-голосіння….

Ще 2016 року Павлюк написав: Знов готую книгу до видання: / Цикли моїх віршів-молитов.  Сказати чесно, оце «готую» – для волинського поета стан перманентний, бо ж є у чернетках безліч творів, а ще ж пишеться! 

А душа моя сива над річкою віршить і вершить:

Їй же хочеться ритму, 

А не залишати томи...

Що тут додати? Читаймо поетів, поки їм віршиться тут – чи томи, чи окремі строфи, головне читаймо... Навколо стільки горя, що національна забава «цінувати після смерті» вже не видається цікавою... 

І насамкінець – один із моїх улюблених віршів.

На рівні державнім до мене глухо –
Медалей і премій нема... але
Пісні мої в корчмах співають шлюхи
Й бандити, коли їм зле.

На проповідь сунуть архієреї
Мої афоризми про
Любов до далекого, до ідеї,
До ближнього, в кім Дніпро...

А хтось еротичне чи єретичне
Знаходить в моїх рядках.
І хвалять, і гудять – це діло звичне...
І пишуть «під Павлюка».

А десь поза крильми
І лихословлять:
Від заздрості, чи чорт зна...

Нічого.
Життя – наче рибна ловля
З утопленого човна.

На чорному плесові циферблата
По колу шнурує час.
Дивись, вже немає і мами, й тата,
Старої верби... і нас...

Збулися пророцтва.
Держави гинуть.
Як сонячні зайчики – зорі теж...

В очі світити, стріляти в спину –
Звичка, як Всесвіт, –
Не має меж.

Коментар
22/07/2024 Неділя
21.07.2024
20.07.2024
19.07.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром