На колодку ходила...

13 Березня 2024, 17:15
На колодку ходила... КОЛОНКА 1906
На колодку ходила...

От і прийшов Колодій – давня назва свята Запусти, Масниця… Ми відходимо від уніфікованих святкувань, впроваджених свого часу на державному рівні і звісно ж, за російським сценарієм. Нарешті ми почали «вимітати» з нашої звичаєвості «російські сліди», що дозволяє по-справжньому ідентифікувати себе українцями.

Колодій –  архаїчне свято, що присвячувалося до завершення зими і початку/зустрічі весни. Тому воно має своєрідний перехідний характер. Завжди святкувалось між зимою і весною, відкриваючи весняний цикл народного календаря

Масниця не має чітко встановленої дати, позаяк християнська церква включила його до великоднього циклу і присвятила до останнього тижня перед Великим постом.  Сьогодні ми всі знаємо, що у залежності від раннього чи пізнього Великодня (кінець березня – початок травня), Колодій/Масниця також «рухається» і припадає на кінець лютого – початок березня, таким чином займаючи проміжне місце між зимою та весною. 

Відзначення свята полягає у проведенні гучних святкувань – карнавалів (серед яких найвідоміший Венеційський карнавал з характерними масками і розкішними костюмами). Власне й саме слово «карнавал» походить від латинського carnem vale – м’ясо прощай

Розваги характерні і для українського Колодія/Колодки. Святкування Колодія/Масниці у більшості регіонів України мало громадський характер і передбачало влаштування гучних забав, веселощів, приготування і споживання страв, які у піст ставали табуйованими.

В одних регіонах починали святкувати з понеділка, в інших – з четверга: родичі, куми, сусіди ходили одне до одного в гості, влаштовували гостини і складки. Складки найчастіше були жіночі, куди чоловіків лише запрошували.

«Коли прийде Масниця, то так і блукають по селу. Те йде од кума, те – од тестя».

Часом в гостях забували про власну оселю, цілими днями й ночами без угаву співали й танцювали під заспів і троїсті музики. Пригравали й на затулці від печі, і на рублі з качалкою, і на гребінці, і на горшках та мисках дерев’яними ложками.

Ой колодка, колодка,     

Ой яка ж ти солодка.

Цілий рочок треба ждати,   

Щоб на тобі погуляти!

«В понеділок, коли надходить Масниця, люди нічого не роблять, ходять в гості одні до одних, їдять вареники, п’ють по чарці і цим вітають Масницю». «На музику ходили» (село Велимче), «Гуляли з хати до хати, угощали один одного» (село Стобихва).

В понеділок празник,

А в вівторок і так не робити,

А в середу горілочку пити,

А й у четвер похмилятися,

А в п’ятницю поправлятися,

А в суботу чаші мити,

Увесь тиждень не робити.

Подібні з попередньою пісенькою мотиви звучать і в колодійній пісні, записаній Климентом Квіткою з голосу Лесі Українки:

Ой а колодко, й а колодойко,

Ой а що ж ти нам та й наробила?

Ой а що ж ти нам та й наробила? -

Що серед будня свято зробила.

Наша сьогоднішня розповідь саме про жіночі/«бабські» гуляння на Колодія. 

В понеділок жінки збиралися гуртами і одна з жінок, імітуючи потуги, «народжувала» Колодія, роль якого найчастіше виконувало поліно. Усі присутні святкували народження Колодія, частуючись горілкою, щоб вимиту скоромину, і смакуючи варениками.

Гарний опис народження Колодія дав уродженець міста Володимир Агатангел Кримський. Правда, обряд записаний на Черкащині, але він не відрізнявся від волинського:

«Колодка починалась з приходу сусідки чи куми, яка вітаючись, казала: «Помагай-бі, кумо!» Господиня відповідала: «Дай, Боже, здоров’я! Та будьте здорові з Масницею». Гостя відповідала: «Дякую! Та будьте і ви здорові». Тоді господиня починала імітувати болі породіллі, вилазила на піч і стогнала. Жінка хутенько бігла за сусідкою, яка вибиралася за «бабу-повитуху». Та приходила і з усіма примовляннями імітувала народження і приймання від породіллі хлопчика, якому давали ім’я «Колодій». Це було звичайне дерев’яне полінце. Тоді починали справляти родини. Господар клопотався про горілку, жінки про страви».

Добре погулявши, жінки розходилися по домівках, щоб у вівторок знову зібратись, але вже на хрестини Колодія. Знову веселилися цілий день. У середу жінки сходились на похрестини і знову веселощі і гуляння. Спрощено дане дійство зафіксоване в пісні, записаній Юрієм Пуківським у селі Заставне:

В понеділок колодочка родиласі,

А в вівторок колодочка хрестиласі,

А в середу похрестини

У маленької дитини.

Четвер був «трагічним» днем, тому що Колодка/Колодій помирав. Жінки збиралися, щоб «оплакати» смерть Колодки. У п’ятницю Колодку хоронили, закопували в землю, або ж спалювали, що символізувало смерть зими.

Окремі дійства «ружинської Колодки» кінця ХІХ століття (село Ружин Ковельського району) знаходимо у праці викладача Волинської духовної семінарії Миколи Теодоровича (інформацію про Колодку надавав місцевий священник). Тут також є інформація про похорон Колодки, які, правда, відбувались не в п’ятницю, а в четвер:

«В четвер колодку «ховали». Організатори дійства вибирали з-поміж себе «попа» і «дяка», виготовляли «хоругви», для чого до палиць чіпляли ганчірки. Така «похоронна процесія» проводжала колодку до ями за корчмою, де, під супровід різноманітних причитань, її засипали землею».

У суботу оплакували Колодку, «шкодуючи», що вона померла, або ж веселилися, що нарешті позбулися її. 

А в неділю Колодку волочили. Колоду, поліно (а потім і тріску чи стрічку) волочили селом і, прийшовши в дім парубка чи дівки, прив’язували їм, ніби караючи за те, що парубкам і не одружилися, а дівчатам не вийшли заміж у м’ясниці. Чому сусідки так турбувалися за молодих людей? А тому, що заміжжя і одруження було справою громади. Молодь мала створити родину, аби справно вести господарство і народити дітей, щоб громада була сильною.

Це так звана «молодіжна Колодка». Той, кому причепили колодку, мав відкупитися, давши гроші або ж продукти для гуляння. Така Колодка раніше побутувала у всіх селах Волині. Про неї згадував і Микола Теодорович:

«Для цього виготовляли невелику ляльку, яку намагались прив’язати до руки – «причепити колодку». Щоб її «відчепити», потрібно було заплатити викуп» (село Ружин). 

Інший варіант Колодки найдовше зберігся у південних регіонах Волині, де зафіксований Юрієм Пуківським.

До 1950-х років існував звичай прив'язувати «молодим, нежонатим» парубкам до ноги або руки поліно. Робили це найчастіше жінки старшого віку. Щоб відкупитися від колодки парубок мусив почастувати жінок горілкою.

Другий варіант колодки – волочіння від хати до хати:

«Колодку то вже сімейні справляли. Совали ту колодку цілий тиждень з хати до хати, цілий тиждень. Сьогодні в нас, там в сусідів і так далі. Колодку таку робили. Вирізали носа, очі. Брали кусочок дерева так як би і вирізали. Таке робили. Сьогодні, допустим, в мене відсвяткували, забирають ту колодку, вже йдуть до другого» (село Литовеж).

«Сунуть колодку дерев'яну, поліняку велику. Сунуть до хати і вже сидять і вже сидять на ні[й] і співають, і випивають, шуткують собі. Отаке було в нас перед постом» (село Перемиль).

І трансформація звичаю: «І комусь закриють пальто до другого якогось пальта... Беруть замка, колодку таку беруть. Беруть петельку одного пальта до другого вчеплять. Зчеплять докупи… і давай могорич... Як могорич поставе за колодку, то вже відчеплять» (село Перемиль).

Отож, мета обряду – покарати неодружених і стимулювати їх до створення сім’ї. Пісні, які побутували у селі Заставне Іваничівської громади свідчать про мету молодіжної Колодки – покарання насамперед парубків, які не заслали сватів:

Упала колодочка з печі, 

Побила Семенові плечі. 

Ото тобі, Семене, за мене, 

Що ти ходив щовечора до мене.

В іншій пісні звучать сімейно-шлюбні мотиви – дівчина хоче створити сім’ю):

Була я на колодці 

Моргала я на хлопця. 

З гаю молодці, з гаю, 

Бо й чорні очі маю (с. Заставне)

Для колодійних пісень характерні й еротичні мотиви.

Ой колодка, колодка, 

В мене губа солодка, 

В мене одна, в тебе дві -

Солодкії обидві (село Заставне).

Пісня з еротичними мотивами, записана Климентом Квіткою з голосу Лесі Українки, яка почула її у селі Колодяжне, теж звучать еротичні мотиви, так характерні для Колодія:

Ой упала колодойка з неба, –

Ой чого ж бо нам та й до пані треба?

Ой треба ж нам та й до пані воза,

Ой наша пані, як червона рожа.

Ой упала колодойка з неба, –

Ой чого ж бо нам та й до пані треба?

Ой треба ж нам та й до пані дишля,

Ой наша пані, як червона вишня.

У селі Ружин дійство продовжувалось до понеділка, коли збирались, щоб «полоскати зуби» і почати тривалий Великий піст.

«В понеділок на першому тижні Великого посту всі, хто «справляв колодку», обов’язково йшли в корчму «полоскати зуби».

І ще один мотив, характерний для волинської Колодки, – аграрний. Як свідчить пісня, записана Степаном Шайдою на Волині, (село не зазначене, збірка видана в діаспорі), святкуючи, жінки не забували і про майбутній урожай:

На колодку ходила, 

Щоб капуста родила,

А з колодки ішла, 

Щоб капуста росла.

Ще й високо підіймалася, 

Щоб капуста приймалася.

Ой візмімсь за стегняки, 

Щоб вродили нам буряки.


Співаючи, жінки імітували згадувані в пісні, рухи. Це поєднує нас із сусідами. Поляки напередодні посту танцювали, підстрибуючи якомога вище, «щоб льон і коноплі росли високими», а в Мазовії жінки з цією ж метою стрибали через пеньок або лавку. А чоловіки танцювали «на овес», щоб ріс високим. Словаки проводили обряд «мочити коноплі», або ж тягнули селом плуг.

Неодружені парубки «тягають колодку». Словаччина. 1940 рік

А де ж паралелі з іншими сусідами? Де так розрекламований звичай їхати до «тёщи на блины»? Про нього ніхто і ніде не згадує. Тож вивчаймо СВОЄ, те, що близьке нам генетично! Будьмо українцями, наближаймо ПЕРЕМОГУ!

Коментар
22/07/2024 Неділя
21.07.2024
20.07.2024
19.07.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром