Де у Львові взялися хунвейбіни?

Так наша історія пережила: 

• Іконоборство у Візантії (VIII-IX століття): Релігійний конфлікт, який призвів до масового знищення ікон і релігійного мистецтва.
• Протестантську Реформацію (XVI століття): В контексті релігійних змін в Європі, багато церковних мистецьких творів було знищено чи пошкоджено.
• Культурну революцію в Китаї (1966-1976): Масове знищення хунвейбінами (із китайської – червоногвардійці) культурних об'єктів з метою створення нової комуністичної культури.
• Радикальний ісламізм: Терористи, на зразок Талібану та Ісламської держави, систематично знищували давні пам'ятники та мистецькі твори.
• Французьку революцію: Революціонери вандалізували та знищували королівське мистецтво та символіку.

Щодо психологічних причин такої поведінки: Лев Виготський встановив, що під час створення витворів мистецтва (або комунікації з ними) ми вивільняємося із «жорсткої сітки асоціацій». І звільнення це відбувається через конфлікт, який виникає у підсвідомості.

Він писав, що коли ми споглядаємо скульптуру Ніки Самофракійської, з одного боку, ми відчуваємо її важкість (вона виготовлена з мармуру), а з другого – нас охоплює ідея легкості (одяг, що розвивається від вітру; крізь тонкий прозорий хітон просвічується прекрасна пружна фігура сильного тіла), тоді ми відмовляємося від одного й другого – відбувається «розвтілення». Тобто виникає така собі естетична шизофренія роздвоєння матеріалу і форми: камінь важкий, але літає, він живий; крила легкі, але із каменю, тобто мертві. У підсвідомості виникає конфлікт, дисонанс, який призводить до катарсису.

Коли у нас є своя думка, і коли ми натрапляємо на іншу, то ми відмовляємося від своєї і не приймаємо іншої – у нас зникають усі думки. Саме цим кітч та вторинність відрізняються від справжнього мистецтва. Кітч – це коли ідеї автора відповідають загальноприйнятій, тривіальній думці, і в нас не виникає конфлікту, а це означає, що немає очищення, немає катарсису, немає трансформації та розвитку.

Що більшим шедевром є витвір мистецтва, то більший конфлікт він викликає у підсвідомості глядача.

У чому ж причина, що у Львові у деяких «естетів» цей конфлікт набув патологічного характеру?

На мій погляд, суть проблеми полягає у низькому рівні розвитку естетичного інтелекту, який поряд із професійним та психологічним відіграє визначальну роль у нашому бутті.

Нагадаю, що за думкою Канта, естетичний смак – це «можливість естетичної здатності судження здійснювати вибір із всезагальним значенням».

Слід зауважити, що, окрім доброго смаку, естетична теорія також виділяє:

• Нерозвинутий (або «вузький») смак. Його носії – це люди з невисоким рівнем культури, обмеженим досвідом спілкування з художніми цінностями. У них відсутній критерій доброго та поганого, красивого та потворного. Для них характерна необґрунтованість оцінок та безпорадність у судженнях щодо якості об'єкта.
• Зіпсований естетичний смак. Люди із таким смаком отримують задоволення від споглядання негарних явищ і не цінують справжньої краси. Підступність таких уявлень полягає в тому, що їх носії активно рекламують негативне у людських проявах, пропонуючи його як стандарт.

У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків я особисто не раз був свідком ситуацій, коли батьки викликали поліцію з проханням заборонити експонування творів, які, на їх думку, не є мистецтвом. Також вони іноді просили видати довідку про те, що даний експонат можна показувати дітям. Іншою реакцією були акції протесту: «фанати» сучасного мистецтва іноді звільняли свої сечові міхури під дверима Музею тощо.

Причини такої реакції є об'єктивними – це результат цілеспрямованих дій комуністів, які винищували українську культуру та її представників, коли палили твори Пінзеля, розстрілювали Бойчука та Седляра і систематично винищували українські духовні еліти.

Але є і суб'єктивні: у нас було тридцять років, щоб звернути увагу на сучасне мистецтво на державному рівні, а натомість сорокамільйонна нація має лише один музей сучасного мистецтва, і той — приватний.

Існують три основні шляхи розвитку естетичного інтелекту:

• Розвиток вміння бачити і розуміти прекрасне у природі та у всьому, що нас оточує
• Персональна творча діяльність
• Комунікація із справжнім мистецтвом: споглядання, слухання і т.д. Тобто комунікація із правдивим мистецтвом через переглядання каталогів видатних художників, походи у музеї, театри, читання творів, які витримали випробування часом. Тому діти із трьох років вже мають відвідувати музеї та щось там творити, «щоб око звикало» та «пальчики розвивались», звісно це має бути у формі ігор, як це роблять у всіх цивілізованих країнах.

Нам потрібно створити комплексну програму із інтеграції України у світову спільноту сучасного мистецтва. У результаті її реалізації в Україні мають відкритися десятки приватних та державних сучасних музейних інституцій, світ дізнається, що Татлін, Малевич, Архипенко, Екстер, Кандинський, Бурлюк та інші  – це частина української культури, наші митці та куратори стануть бажаними гостями на світових мистецьких майданчиках, а на підлозі у музеях з'являться діти різного віку, які будуть створювати свої перші шедеври.

P.S. Хочу звернутися до всіх «кандидатів наук», які хайпували на цій темі і висловлювали своє незадоволення тим, що у Львові з'явилася така скульптура: якщо Ви не розумієте якоїсь мови, то це не означає, що вона погана. Спробуйте вивчити алфавіт і можливо тоді ви зміните думку.

Довідково: у Стрийському парку Львова в межах щорічного Тижня скульптури представили 8 робіт українських та іноземних сучасних скульпторів. Однією з робіт є скульптура жінки, яка має назву «Впевнена». Її автором є знаний український скульптор Василь Корчовий. 23 серпня її намагалися підпалити, обливши її переробленим мастилом. Куратор Львівського тижня скульптури Павло Гудімов назвав цей акт замовним.

Віктор Корсак,
фундатор Музею сучасного українського мистецтва Корсаків,
кандидат медичних наук,
доктор економічних наук,
голова Ради директорів VolWest Group