Поетична збірка «GEOSTRAW» як мандрівка воєнною Україною

30 Червня 2022, 15:30
Поетична збірка «GEOSTRAW» як мандрівка воєнною Україною. БЛОГ-РЕЦЕНЗІЯ 664
Поетична збірка «GEOSTRAW» як мандрівка воєнною Україною. БЛОГ-РЕЦЕНЗІЯ

Мені шкода, що поезія не вбиває.

Г. Крук

Цьогорічні випускниці Острозької академії спеціалізації «Українська мова та література», які навчалися за блоком «Літературна творчість», підготували збірку про війну «GEOSTRAW». Тексти, що ввійшли до книги, написані впродовж березня – травня 2022 року та є підсумком курсу «Геопоетика: творчий практикум» (викладачка – професорка Світлана Кочерга).

Збірка текстів «GEOSTRAW» – як мандрівка Україною під час війни. Якщо ви хочете віднайти тут спокій, умиротворення, то, імовірно, не варто розпочинати читати. Якщо ви прийшли за солодкими епітетами та разючими порівняннями – теж не за адресою. Про що ж тоді книга? Про винайдення нової мови, якою ми пробуємо ословити війну. Про спробу вербалізації того, що раніше й не думалося. Про страх. І надію. 

Образи «пробитого м’ячика», «холодного братика», «солодкої вати, у формі солдата» – щось неймовірно дитинне і водночас уже дуже доросле. Авторки ретельно шукають свій спосіб ословлення. І часто знаходять його. 

Прикметно, що голосами цих текстів звучать не тільки ті, хто їх написав, а й відгомін пройдешніх поколінь. «Молишся Богу, а потім – під кулі: Вмирати не вперше», «Збудували надійні руїни для наших дітей» – імовірно, ці рядки – це щось, що засвоєне на генному рівні»

Деякі тексти доволі тонко передають страх вкорінення, який з’явився у нас разом із війною. У одному з таких ідеться: «Головне, щоб не з’явилися нові родимки. Шрамам, вочевидь, можна». Це той момент, коли трагедії персональні й загальнонаціональні стають не те, що звичними, але щоденними. Вони постійно є на фоні всього, що відбувається. Натомість радощі, розуміння себе людиною на своєму місці стає чимось забороненим. Бо раптом і сюди завтра прилетить російська ракета? Адже «у кожному обстріляному вагоні було моє місце».

Мартін Гайдеггер писав: «Мова – це дім мого буття». Але як бути, якщо твій дім руйнують? Залишається тільки довигадувати, доназивати те, що дасть більше простору для буття. Чи принаймні його клапоть, що досі не зруйнований та не випалений.

Мова, якою ми говоримо про війну, недосконала, вона має багато гострих кутів, об які так боляче вдаряються всі, хто не проживає цей досвід. Однак вона правдива. У збірці не шукають найточніші рими. Проте тут намагаються бути чесними з вами. І це справедливо. Бо бути чесними перед собою і перед усім світом – це найменша ціна, яку ми можемо заплатити всім, хто боровся й бореться в битві за Україну.

І, повертаючись до епіграфа, скажу. Про що пишуть двадцятилітні молоді поети й поетки в Росії цими днями? Мабуть, про нещасливе кохання, про літо, про виточений красивий профіль людини, у яку закохані. Про що пишуть двадцятилітні в Україні? Про лють, про страх і про ракети з написом «За дітей». Так, і мені теж шкода, що поезія не вбиває.

Збірка ТУТ 

Коментар
Код блоку:
09/08/2022 Вівторок
09.08.2022
08.08.2022
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром