Класики літератури – коріння, загиблі сучасники – молоді гілки: у Луцьку презентували аудіоінсталяцію «Голоси»
1809 
Упродовж двох днів у стінах луцького Окольного замку звучали голоси тих, хто творив українське слово протягом століття, а також тих, чиї голоси обірвалися через російсько-українську війну.
Саме тут на V Міжнародному літературному фестивалі «Фронтера», який пройшов 2-3 серпня, презентували мобільну аудіоінсталяцію «Голоси». Це масштабний мистецький проєкт, у якому зустрічаються класика і сучасність, життя і смерть, поезія і пам’ять. На презентації проєкту побувала журналістка видання Район.Культура.
Аудіоінсталяція вибудована з архівних і новітніх аудіозаписів, які дозволяють почути поетів у їхньому живому виконанні. У Луцьку відвідувачі фестивалю могли послухати голоси 20 українських поетів і поеток – як класиків XX століття, так і митців, які загинули внаслідок російської агресії.
Ті, хто дає голос проєкту
Проєкт реалізували команда LitCom спільно з фестивалем «Земля Поетів» та в партнерстві з Радіо Культура і проєктом «Недописані».
Про ідею виставки як важливості збереження автентичного звучання української поезії розповів поет Іван Мирка.
«Це аудіоінсталяція, де можна почути авторське виконання авторів – сучасних, які загинули на цій війні, таких як Гліб Бабіч чи Вікторія Амеліна, а також наших класиків – Василя Симоненка, Василя Стуса. Ідея належить Ользі Ольховій, яка створила ці додатки та заходи. Сьогодні на «Фронтері» ми представляємо цю локацію», – зазначив він.
Організатори зберегли автентичність аудіозаписів, навмисно відмовившись від обробки за допомогою ШІ – щоби не стерти характер, дихання, інтонацію голосів поетів та поеток.
Чиї голоси звучать у колекції
До колекції увійшли записи голосів українських класиків: Василя Стуса, Володимира Сосюри, Івана Драча, Ірини Жиленко, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Павла Тичини, Миколи Бажана, Максима Рильського, Дмитра Павличка.
Окреме звучання в колекції – у поетів-захисників, які загинули на фронті або стали жертвами російських атак: Максима Кривцова, Олександра Гошилика, Максима Ємця, Іллі Чернілевського, Ігоря Мисяка, Юрія Руфа, Гліба Бабіча, Сергія Скальда.
У колекції «Голосів» ви почуєте вірші Вікторії Амеліної та Надії Агафонової – письменниць, життя яких обірвали російські обстріли по цивільних об’єктах.
Зібрати записи виявилося особливо складно. Архівні записи були переважно плівковими, 70-80-х років, які потребували очищення. Але ще важче було зібрати голоси загиблих сучасних авторів.
«До повномасштабного вторгнення про поетів-військових майже не говорили. Їх не записували, вони рідко виступали публічно. У деяких випадках нам допомагали їхні рідні, друзі. Наприклад, запис Максима Ємця, який загинув у лютому, ми отримали від його нареченої – це було аудіоповідомлення з Телеграму», – ділиться Вікторія Мельничук, волонтерка проєкту.
Читайте також: «Ми більше не просимо, а формулюємо сенси», – Андрій Любка про зміну голосу України у світі
Простір для слухання – простір для пам’яті
В Окольному замку, де встановили інсталяцію, люди зупинялися, надягали навушники – і ніби зникали. Кожен на самоті слухав рядки, які звучали прямо з минулого чи з недавнього передового.
Проєкт «Голоси» об’єднує поетів різних епох, ідеями яких пронизане українське суспільство – навіть коли цих голосів уже немає серед нас. На презентації в Луцьку волонтерка проєкту Вікторія Мельничук розповіла, як збирали аудіозаписи, та якого значення набуває голос в контексті культурної пам’яті.
«Ми свідомо вирішили не використовувати ШІ при обробці аудіо. Нам було важливо зберегти справжнє звучання голосів, навіть із шумами й недосконалістю старих плівок. Бо це – не просто записи, це частина живої присутності», – каже Вікторія.
За її словами, символом інсталяції стало дерево – стовбур із корінням і молодими гілками. І це не випадково:
«Дуже часто в публічному просторі звучить питання: де ваші класики, і де сучасні поети? Ми цим проєктом показуємо, що ось вони – тут. Вони були. Вони є. І ми можемо їх почути. Наше літературне коріння – це Симоненко, Стус, Рильський, які не встигли дописати. Але те саме коріння проростає і в сучасних поетах, яких ми втратили через цю війну. І ми, по суті, законсервовуємо цю традицію – зберігаємо її в пам’яті».
Вікторія окремо подякувала команді проєкту «Недописані», які документують творчість загиблих митців:
«Євген Лір та Олена Герасим’юк роблять титанічну роботу – знаходять родини, тексти, записи. Ми разом відшукуємо ці голоси, бо з кожним – йде частина нашої пам’яті».
Проєкт постійно оновлюється. Якщо на першій презентації «Голосів» у Львові було лише 5-7 авторів, то нині їх уже 20. І команда планує продовжувати пошук нових голосів.
«Цей голос у поезії – це голос пам’яті. І він дуже важливий. Бо голос – це те, що найперше стирається. Ти можеш пам’ятати текст, але не інтонацію. А коли чуєш, як автор читає – це як сидіти поруч із ним. Це глибше розуміння його тексту, його болю, його любові. І це поєднання відомих і невідомих імен створює дерево літератури, яке продовжує рости», – зазначила Вікторія.
«Голоси» мандрують
Луцьк – уже третє місто, де звучить ця аудіоінсталяція. Раніше її презентували в межах «Книжкового Арсеналу» у Києві, а також на фестивалі «Поверхи – фестиваль нових сенсів».
Перший реліз «Голосів» відбувся у листопаді 2024 року на фестивалі «Земля Поетів» у Львові.
Читайте також: Пироги з цинамоном та абрикосами
Відео
Переглянути цей допис в Instagram
Читайте також:
- Культура
Андрій Содомора та Олена Стяжкіна стали лауреатами Премії імені Василя Стуса 2026 року
- Культура
Від Криму й Бессарабії до сучасної Одеси: яким був другий фестиваль PORT
- Культура
Двоє українців увійшли до фіналу літературної премії Angelus 2026
- Культура
Видавництво Korali Books оголосило конкурс чуттєвої прози: переможці отримають шанс видати власну книгу
- Культура
Український ПЕН розпочинає нову хвилю Норвезької програми стипендій для українських письменників та письменниць