Cкульптури та картини, що пульсують: у Музеї Корсаків відкрили виставку «Оберт» Людмили Давиденко
-
-
>
-
>
-
>
1029
Живописні та скульптурні роботи художниці Людмили Давиденко – це переплетіння ліній та плям у фігури й пейзажі. Риски постають як оголені нерви, судини та кістки людського тіла, позбавлені захисного шару шкіри, тому глядачі можуть зазирнути всередину образів та побачити їх думки, переживання.
Мисткиня презентувала у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК) свій доробок, створений за 2022-2025 роки. Її полотна та інсталяції об'єднали під виставку «Оберт». Презентація відбулася 4 березня. Її відвідала журналістка Район.Культура.
Людмила Давиденко працює в абстрактно-асоціативному стилі. Художниця розповіла, що у цьому виді мистецтва її приваблює можливість передати у роботу імпульсивну думку, а кожен глядач інтерпретуватиме її по-своєму.
«Якщо людина стоїть і роздумує біля абстракції, значить робота працює, вона виконала місію, щось доносить, виводить на емоції, а я цьому, як митець, рада», – пояснила Людмила Давиденко.
Керуюча партнерка музею Леся Корсак поділилася фактами із біографії мисткині. Людмила Давиденко народилася на у Білгороді-Дністровському. Завершила Миргородський керамічний технікум. Після випуску чотири роки працювала в Кокчетавському фарфоровому заводі, де займалася розписом сервізів. Згодом вона вступила до Львівської академії мистецтва на факультет «Художня кераміка». Сама пані Людмила каже, що кераміка для неї – фундамент її виражальної мови, її мистецтва.
Леся Корсак виділила зі скульптур серію «Мова рук».
«Дуже впізнавана робота. Знаю, що ваша бабуся надихнула на створення цих долонь. У кожного з нас є бабуся, а такі об’єкти надихають нас згадати своїх предків. Це саме про той «Оберт»: ми нізвідки не беремося, з минулого твориться сьогодення, а сьогодення – це початок майбутнього», – зазначила Леся Корсак.
Мистецтвознавиця Зоя Навроцька додала, що спостерігає перегукування між скульптурними та живописними роботами.
«Виникає таке враження, що пані Людмила не просто пише форму, а ліпить, вибудовує. Вона пластична, рухома, наче візуалізується з різних боків, як і скульптура», – сказала Зоя Навроцька.
До Луцька художниця приїхала разом із трьома доньками та кураторкою і мистецтвознавицею Антоніною Мельничук. Працівниця Хмельницького обласного художнього музею розповіла секрет створення робіт своєї колеги – мисткиня ніколи не використовує мольберт. Тому малює їх стоячи, лежачи, перевертає полотна, стоїть у різних позах, аби завершити твір.
«Якщо говорити про скульптури рук, то вони пульсуючі, прозорі, з ліній. Це та лінія, яка поєднує нас із минулим, досліджує теперішнє і думає про майбутнє. Вона і є концептом сьогоднішньої виставки. Лінія ніколи не буває рівною, у природі такого не має, але природа досконала своєю недосконалістю. Кожна лінія є ідеальною, якою її створила флора: уміло сплетені гіллячки дерев, травинки, листя», – промовила Антоніна Мельничук.
Ще одна серія скульптур «Один одного» подає людські фігури, а їхні положення змінюються від використання прийменників: вони стоять «Один за одного», «Один до одного», «Один заради одного», «Один проти одного» та інші. Людмила Давиденко виліпила їх на початку повномасштабного вторгнення, як осмислення важливості горизонтальних зв'язків між людьми.
Щодо зображення голів на полотнах, то вони позбавлені чіткості, важко зрозуміти хто на них зображений – чоловік чи жінка. За словами кураторки, картини відтворюють перемогу раціо над емоціями. Антоніна Мельничук заявила, що жінкам зазвичай приписують емоційність, кажуть, що вони відчувають серцем, проте Людмила Давиденко показує, що глузд переважає за почуття, особливо у складні часи.
«Голови образні, без портретних подібностей. Це не чоловік, не жінка, це очі. Очі, як і руки, дуже промовисті. Можна нічого не говорити, але багато переживань видає погляд, рухи руками…», – пояснила Людмила Давиденко.
Також на виставці представлені картини про природу. У цій серії авторка прагнула закласти силу землі. Вона бажає, щоб люди отримували від природи міць, і віддячували їй любов’ю, а не знищенням.
«Коли я була на резиденції в Хмельницькому і побачила, що там збирають зерно, я плакала, тому що земля продовжує жити. Значить, і ми маємо продовжувати жити. Земля родить пшеницю, ягоди, отже, ми маємо набиратися тої сили й займатися своєю справою… Хоча завжди постає дилема: художник корисний в цьому суспільстві чи ні, а завжди хочеться бути корисним», – сказала мисткиня.
Та Леся Корсак переконала: українське мистецтво дуже сильне, конкурентоздатне, енергетично заряджене та не схоже ні на яке інше. А художники потрібні, бо вони теж ведуть за собою націю, допомагають її об'єднувати й не дозволяють її втратити. А МСУМК створили тому, що його фундатори поділяють думку щодо важливості митців.
Читайте також: «У дитинстві на мене не вистачало бібліотек»: у Луцьку видавець Андрій Криштальський презентував власні книги
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
