«Вільний простір вільних людей»: як у Рівному з’явилася нова літературно-мистецька платформа «Фактури»
-
-
>
-
>
-
>
1319
Поезія, слова, що говорять папером, водою чи чорнилами. Музика, що перетікає у кадри, які змінюються на проєкторі під дзенькіт намистин. Поєднання літератури, кіно, музики, образотворчого та перформативного мистецтва – усе це про «Фактури».
Нова літературно-мистецька платформа у Рівному, яка виникла влітку 2024 року, об’єднує і митців-початківців, і тих, хто вже давно знаний у місті та за його межами.
Чим особливі «Фактури» і який новий подих вони можуть дати місту – дізнавалася журналістка Район.Культура.
Останній форпост
Подорожі автостопом, виготовлення прикрас, дослідження родоводу, написання віршів – неповний перелік усіх захоплень Олександри Комісарової. Вона розповідає про академічне виховання у хорі, червоний диплом магістерки музичного мистецтва, курси з культурного менеджменту і як випадково потрапила у Національну спілку письменників України без жодної виданої книжки.
Та теперішній проєкт здається тією справою життя, де вона може розкрити усі свої «Я», бо найбільше горить «Фактурами».
«Це вільний простір вільних людей», – каже Олександра.
Ми зустрічаємося у напівтемному підвальному приміщенні з розмальованими стінами, кількома столиками, непримітним баром і такою ж невеликою сценою. Посередині стоїть дошка із дартсом.
«Туди можна причепити фото Трампа?» – запитую у молодика, який налаштовує світло.
«Можна, чого ж ні?» – відповідає він.
Артпаб «Ліхтар» став справжнім прихистком для «Фактур». Саме тут безплатно раз на місяць збираються поети, музиканти, художники, майстри з різними навичками й досвідом, щоб показати свої вміння та долучитися до творення чогось спільного. Олександра жартома називає артпаб «останнім форпостом Рівного».
«Спершу я познайомився з Колею. Він досвідчений музикант, колись я слухав його гурт, потім потрапив до нього на студію. Він дуже допоміг розвинутися моєму гурту, так і почалася наша співпраця», – пригадує співвласник «Ліхтаря» Роман Львов.
Разом хлопці перетворили завалений гуманітаркою коридор біля своєї студії на місце для виступів, щоб музиканти, з якими вони працювали, не орендували для цього окреме приміщення. Коли його довелося залишити, музиканти знайшли цей заклад і власноруч почали перетворювати на бажаний простір.
«Ми позичили багато грошей і вклалися в це діло. Окрім репетиційної бази у нас тут тепер є і студія звукозапису», – каже Роман.
У «Ліхтарі» почали проводити відкриті мікрофони, на один з них прийшла й Олександра, яка запропонувала проводити тут перформативні заходи.
«Щоразу це для нас випробування, бо це якісь нові відео, формати. Ми про це часто дізнаємося саме в день виступу і потім з цим розгрібаємось», – сміється музикант.
Однак додає, що у такий спосіб познайомилися з багатьма крутими людьми. І хоч вести бізнес в цей час важко, вхід все ще залишають безплатним. Бо першочерговою концепцією закладу був розвиток музичної культури, яка згодом почала поширюватися і на інші види мистецтва.
Це помітно і в інтер’єрі – приміром, стіни артпабу розписав художник Віталій Рупельт.
«Ми втомились самі платити за якісь оренди, особливо коли 99% виступів благодійні. Тому хотіли зробити спейс, де не треба платити комусь, а більше змоги донатити», – доповнює Роман.
Єдина вимога, яку ставлять перед тими, хто приходить показати свою творчість у «Ліхтарі» – авторський матеріал. Вона поширилася і на «Фактури».
Фактура текстур
«Я часто подорожую по різних містах України, зокрема до Луцька, Тернополя, Франківська, Києва, Житомира. І там завжди щось відбувається для молоді. У Рівному таких просторів небагато і вони не закривають всі запити й потреби тих, хто хочуть реалізовувати себе як митці. Адже Рівне талановите, багате і на культуру, і на людей», – розповідає Олександра Комісарова.
Перша, як каже її організаторка, пробна подія «Текстура міст» відбулася 24 серпня – на День незалежності України та День міста. Її присвятили не лише Рівному, а й тим містам, які не повернуться на мапу в такому вигляді, якими вони були до повномасштабного російського вторгнення.
На запитання, що з’явилося першим – назва чи задум проєкту, Олександра відповідає: «все одно що запитувати, що з’явилося першим – курка чи яйце».
«Ідея назви, як такої, з'явилася в мене від «текстури». Це була така пряма похідна, але текстура не говорила про всі ті аспекти, які хотілося б зачепити в цьому проєкті. Фактура – це про кожного з нас, про те, як ми відчуваємо, як наповнюємося, як ретранслюємо те, що бачимо, чуємо, мислимо, рефлексуємо. Фактура – це про дещо більше й глибше», – пояснює авторка проєкту.
Так щоразу, коли майбутня подія вже набуває своїх обрисів, до назви додається тематичне уточнення. Олександра посміхається і порівнює це з посівним календарем – добре знати, чому присвячений кожен день.
Наступні «Фактури» до дня філософії відбулися вже в листопаді. До них долучилися поети Ілля Євдокімов, Ірина Мельничин, Анастасія Казван, Федік Тихий, Ганна Щавінська, Veligur, художниця Наталія Артюх, музиканти Роман Львов («Дивний простір»), Роман Потапчук (Fateful), свій короткий метр «Збирач» демонстрував Артем Лаговський.
Відтоді заходи проводять регулярно у 20 числах кожного місяця.
Олександра помітила, що серед людей побутує стереотип: якщо подія про поезію, отже це літературник. Але сама мала мрію – створити проєкт, який об’єднував би не лише письменників, чи музикантів, а й щось таке, де глядач не знатиме, що відбуватиметься далі.
«Фактура переосмислення», «Фактура граніту», «Фактура світла», «Фактура води», «Фактура снів» – дівчина перебирає стосик афіш, поки її об'ємне намисто дзенькає об мікрофон, і жартує, що коли ти дорослий – ходиш зі своїм доробком.
«На двох останніх подіях до нас доєдналася Світлана Власова зі своїм перформансом. Вона говорила за допомогою паперу, чорнил, води. Олександр Манелюк поставив танець під нашу подію. І мені приємно, що люди відгукуються. Кожен учасник є неповторним, він у мене в серденьку, я не забуваю про них і з плином часу їх стає більше», – каже ініціаторка проєкту.
Попри те, що основною цільовою «Фактур» є молодь, і на сцені, і у залі є представники старшого покоління. Це, на думку авторки, свідчить про порозуміння і симбіоз. Іноді люди доєднуються з власної ініціативи, тих, хто соромиться, доводиться вишукувати самостійно.
«Доєднатись може кожен, але він повинен увійти в концепт, про який ми говоримо. Щоб воно, як у дартсі, втрапило в десятку. Приміром, у нас була «Фактура світла», але один з учасників читав прямо протилежну поезію. Але він був цією темрявою, цим контрастом. І, можливо, в цьому теж є частка потрібності», – пояснює Олександра.
Окрім літератури, музики, перформансу, показів короткого метру, під час «Фактур» працює і майстерня, де художниці чи майстрині з прикрас створюють свої вироби. Авторка наголошує, що їй як дизайнерці та вишивальниці важливо, щоб і майстрів чули та бачили.
«Є час розкидати каміння, є час збирати каміння. І кожен учасник фактур – як дорогоцінний камінчик», – розповідає вона.
Фокус на пам’яті
Чимало подій проєкту «Фактури» зосереджені на пам’яті: про загиблих, про забутих чи про занедбаних. Олександра пояснює, що намагається працювати з пам’яттю протягом усього свідомого життя.
«Колись давно, коли я була студенткою в університеті, в нас була пара про фольклор. Її викладав прекрасний викладач Шевчук Степан Іванович. Однією з його особливих ідей була підготовка на екзамен свого родового дерева. Тоді з'явилося бажання дослідити свій родовід. В багатьох моїх поезіях йдеться про покоління», – каже дівчина.
Зокрема про це йдеться й у цих рядках Олександри Комісарової:
«Я – зрубане дерево,
що лежить посеред двору,
яке гілочками торкалось в останнє небо
і електричних дротів
в місяць перед народженням.
Тепер мої гілочки осипались,
як листя перед зимою.
Тільки для них більше не буде весни,
для мене більше не буде весни».
Цю тему авторка проєкту називає важливою для самоідентифікації та наводить приклад скандинавських країн, де люди знають свій рід до «десятого коліна».
«Це про те, що в нас відбирали пам'ять, в нас відбирали культуру. Ми дуже багато чого втратили з плином часу, але ми маємо це надолужувати, здобувати, накопичувати й трансформувати в щось важливе», – додає Олександра.
Після завершення війни, на думку дівчини, саме пам’ять про неї стане тим, на чому фокусуватиметься українське мистецтво. І найважливіше для нас сьогодні – пронести цю пам’ять крізь покоління.
«Щоб мої внуки, правнуки, дай Боже, дожить до них, як каже моя мама, пам'ятали про тих, хто поклав за них життя. У мого покоління травмоване сприйняття. Уся моя свідома молодість пройшла у час від революції до війни. Моє покоління виросло в цій війні. Ми не будемо говорити про метеликів в раю», – пояснює вона.
У одній з подій «Фактур» взяли участь батьки загиблого на війні поета з Рівного Максима Кривцова. Вони презентували книгу сина «На мінному полі пам’яті», яку упорядкував Валерій Пузік.
Захід став вшануванням полеглого воїна і митця та зібрав багато охочих придбати його доробок.
У Рівному має бути рівень
Роль «Фактур» для Рівного Олександра називає тюнінгом, бо будь-яке місто – це про наповнення. Наповнення не лише багатоповерхівками, а й майданчиками, де молодь може бути почутою.
«Це і про картинні галереї, яких, на жаль, в Рівному бракує, на відміну від сусіднього Луцька, де є найбільший музей сучасного мистецтва в Україні з найбільшою у світі картиною, на відкриття якої мені вдалося потрапити. Рівному бракує таких яскравих акцентів», – зауважує дівчина.
Вона додає, що Рівному не вистачає і красивих зовнішніх фасадів, бо вони закриті банерами та рекламою. А те, що рівняни нечасто відвідують мистецькі заходи, Олександра пояснює проблемами із громадським транспортом.
«Рівняни насправді сидять у своїх маленьких домівках-мушлях, де є зона комфорту, де не треба нікуди йти, вдягатися десь о шостій вечора. А ще ж треба добратися, а транспорт у нас ввечері не курсує, на відміну від луцького, який завершує своє життя о 22:20. Повірте, я каталася тими тролейбусами. Це просто розкішні тролейбуси. Коли ти кажеш людям, що в Рівному останній автобус з зоопарку до Ювілейного, під номером сім, їде о 19:20, на тебе водії дивляться і кажуть: «То може вас завезти додому, якщо у вас там такі проблеми?» – розповідає Олександра Комісарова.
Організаторка платформи додає, що хоч «Фактури» за масштабом ще не є надто великою подією, але вже підіймають вагомі проблеми й рано чи пізно їх почнуть помічати й реагувати на них.
Це також проєкт, що об’єднує людей зі спільними цінностями та інтересами, тож Олександра наголошує, що хоч місця й обмежені, не страшно, якщо доведеться підсісти до незнайомців.
«У вас народяться діти й будете хрестити їх одне в одного», – жартує вона.
Олександра розповідає, що любить масштабувати, каже: «Коли треба посадити дерево, я саджу ліс». Тому додає, що не знає, де буде через рік, але «Фактури» розвиватимуться далі. І хтозна, буде це артпаб «Ліхтар», «Оствиця» чи галерея в книгарні «Слово». Цим проєктом вона хоче наробити шуму та бути почутою.
Дівчина вкладає власні кошти у розвиток проєкту, однак сподівається на співпрацю з усіма, кому це може бути цікаво. Адже хоче, що подібний простір залишався безплатним. На кожній з подій організатори також проводять аукціон та закликають підтримати актуальний збір на допомогу Силам оборони України.
Однак для функціонування «Фактур» також потрібні кошти, приміром, для друку афіш чи щоб оплатити організаційні витрати, коли виступати приїздять гості з інших міст. Наразі у проєкту вже існує інстаграм-сторінка та окрема «банка», куди охочі можуть задонатити вільну суму на розвиток «Фактур».
«Обсяг роботи шалений, адже хочеться, щоб в Рівному був гарний рівень», – додає Олександра Комісарова.
Команда потроху розростається, але організаторка додає, що рук не вистачає, зокрема фотографів чи монтажерів, аби публікувати відео із заходів на youtube. У майбутньому до подій також хотіли б долучати перекладачів жестовою мовою, щоб зробити їх більш інклюзивними.
«Коли ти робиш будь-що, воно має відгукуватися. Якщо воно не відгукується, це як автостоп. Коли ти стоїш 15-20 хвилин і проїздять машини, але тобі не зупиняються, значить ти не є цікавим. Але ми є цікавими. Принаймні мені хочеться, щоб так і було», – підсумовує Олександра Комісарова.
***
Ми розповідаємо про нові ініціативи й підтримуємо локальну культуру, бо віримо, що це закладає підвалини розвитку громад і суспільства загалом. Ви можете підтримати нас за посиланням своєю підпискою. Це дасть нам змогу продовжувати роботу й ставати кращими. Ми дуже вдячні за кожен внесок, бо це надзвичайно важливо мати поряд дружнє плече у складні часи.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
