Заберіть із цієї п'єси село і матимете світовий сюжет: у Луцьку показали виставу Івана Уривського

У Луцьку показали виставу «Безталанна» за режисурою Івана Уривського. Спектакль належить до репертуару Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Постановник розповів чим йому припала до душі драма Івана Карпенка-Карого, та як трупа готується до спектаклю під час гастролей.
Показ відбувся на сцені Волинського облмуздрамтеатру імені Тараса Шевченка 17 січня. На ньому побувала журналістка Район.Культура.
Для того, щоб лучани змогли побачити виставу, яка мала розпочатися об 18:30, технічна група розпочала підготовку ще о восьмій ранку. За словами режисера Івана Уривського, ця вистава не є складною у монтуванні, проте багато часу присвячується прописуванню світлових спецефектів.
«Під час гастролей бувало таке, що о 19:00 вже має йти вистава, а ми о 19:10 ще прописуємо світло. У «Безталанній» дуже багато переходів», – розповів Іван Уривський.
Приїзд на нову, ще незвідану сцену починається з її вивчення, адже усі платформи для вступів відрізняються, навіть, якщо спершу здається, що вони однакові за параметром. Окрім того, потрібно враховувати, що задники та полотна на кожну виставу також можуть різнитися. Гастрольна трупа завжди зустрічає театр, як пустий простір, який згодом досліджують та наповнюють.
«Нещодавно у Луцьку була «Конотопська відьма», її декорації значно обрубували простір. «Безталанна» ж навпаки – вона працює в просторі. Звісно, вона буде виглядати тут, не так, як вдома», – зазначив постановник.
Для режисера, кожен театр – окремий всесвіт, який володіє певною аурою та власними духами.
«Волинський драматичний театр своєю архітектурою нагадує мені Івано-Франківський драмтеатр та Одеський академічний театр музичної комедії по архітектурі. Виглядає суворим», – відгукнувся про сцену Луцька режисер.
За словами Уривського, для того, щоб поставити виставу, режисер має відчути імпульс після прочитання п’єси. Так трапилося і з «Безталанною» Івана Карпенка-Карого. Поєднання трагізму і мелодрами найбільше зачіпає митця. У його особистому рейтингу ця драматургія займає друге місце, після «Украденого щастя» Івана Франка.
«Є й інші потужні речі, але ці п'єси дуже класно скроєні. Якщо прибрати з них сільську історію це будуть достатньо світові сюжети. Драматургія кайфова, чіпляє любовний трикутник, бо всі ми стикалися з любов'ю, зі зрадою, тому цей текст став близьким. І в якийсь момент ти кажеш: «Напевно, ми це зробимо». Це чисто інтуїтивна та емоційна річ про бажання щось ставити», – розповів він.
«Безталанна» є хорошим прикладом того, як людські плітки можуть зруйнувати честь та життя людини, а також змусити її піти на немилі серцю речі. Адже щасливе кохання Варки (Мальвіна Хачатрян) та Гната (Акмал Гурєзов) обривається через поговір: начебто бачили, як дівчина з іншим хлопцем стояла під сіном та обнімалася. Юнак одразу йде на повідцю злих язиків і не намагається дошукатися правди чи хоча б почути виправдання з боку дівчини. Бо те, що говорить більшість – автоматично стає істиною. «Варка не для одного, вона для всіх!», переконуються парубки. «Невірний характер», а більше слава дівчини подається через її червоне вбрання.
Самих пліткарів костюмери одягнули у різношарове вбрання, яке викликає враження, що ті люди ночували у лісах, занурювались у болота, щоб дістати матеріал для пересуду. Вони ховаються в очереті, і звідти сміються над нещастям одного, навіть, якщо планували спочатку сміятися над іншим. Іноді здається, що вони взагалі є нечистими духами й не дарма, бо результат їх роботи такий же шкідницький.
Сам люд стомлюється від життя в селі через те що постійно треба ховатися від людських поглядів та їх думки. Народ нюхає табак, а потім ще й додає до цього товчене скло, щоб підсилити ефект, бо ж треба якось додати яскравості в цьому сірому світі. Також збираються на жуйку – їжа, яку в селі XIX століття не знайдеш, тому такий елемент дає історії позачасовий ефект: плітки, любовні страждання були завжди, є і будуть.
«Безталанна» тут не лише жінка, а й усі персонажі, зокрема й чоловіки. Гнат піддається під істеричні маніпуляції матері, блідне, коли бачить Варку, а тій і не потрібно надто старатися, щоб змусити його, одруженого чоловіка, знову за нею бігати. Безталанний і скромний Степан (Ренат Сєттаров), бо яке ж щастя від того, що він «виграв» Варку, якщо ті знову сходяться за його спиною.
Режисер спростив текст, більше акцентуючи на повторах окремих речень, яке спочатку видається бідністю мови, а згодом розумієш, що це наче переповідання з боку різних людей, навіть тих же пліткарів.
«Можливо, цей епізод ніхто не помітить, але у виставі є момент зі світлом, який став дуже актуальним під час блекауту. Батько однієї з головних героїнь Софії, повертається з міста в село. Звідти в село іде світло по провідниках, які крадуть двоє хлопців», – розповів Іван Уривський.
У виставу вплетено чимало символізму. Серед них й епізоди, у яких Степан носить голову цапа – він в майбутньому стане козлом відпущення усіх страждань Варки, бо та одружиться з хлопцем на зло Гнатові. Дружина Гната Софія (Марина Кошкіна) під час розмови з Варкою про сімейне життя, запихатиме рот чоловіка зерном, щоб мовчав – бо ж хочеться сказати, що все добре й всі живуть у мирі. А її надмірна радість, стрибки на сцені викликають відчуття фальші у словах.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром