«70% українців – потенційні читачі й покупці книг», – бібліотечна тренерка Тетяна Пилипець

Активні читачі – це приблизно чверть нашого суспільства, і ці люди формують броню українського культурного опору. У цьому переконана очільниця Львівської обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іваничука, організаторка численних фестивалів, бібліотечна тренерка Тетяна Пилипець.
Сьогодні вона чи не найвідоміша людина в українській бібліотечній справі. Серед проєктів Тетяни Пилипець, зокрема, Всеукраїнський форум військових письменників. А нещодавно як амбасадорка читання пані Тетяна приєдналася і до промоції всеукраїнського конкурсу літературних подкастів КрутеЗНО.
Читання – крутий старт для бізнесу. Почати можна з однойменного конкурсу
Київська Мала академія наук, соціальна мережа LitCom і творча агенція «Баляндраси» започаткували КрутеЗНО у 2022 році. Конкурс стартував з подкастів про книги зі шкільної програми з української літератури. Сьогодні ж триває його третій сезон. Цього разу організатори приймають літкасти про сучукрліт. На вибір запропонували 121 книгу для двох вікових категорій: підлітків з 14 років і дорослих.
Мотивувати юних учасників долучатися до конкурсу Тетяна Пилипець вирішила на власному прикладі, адже її успіхи в роботі спираються на любов до читання.
«Мій квиток у бізнес – вміння говорити, яке з’явилося від вміння і любові до читання», – каже пані Тетяна.
Саме пристрасть до читання допомогла вийти на співпрацю з Сергієм Жаданом, розповідає вона.
Запис подкасту про книгу, на її думку, може стати початком дуже цікавого і продуктивного шляху для підліткової авдиторії. У майбутньому їхній інтерес до літератури має шанс перерости в самостійні творчі культурні проєкти.
«Не секрет, що хороший літературний фестиваль (говоримо про це не в контексті війни, а після перемоги) – це прибуткова справа, якщо він організований якісно, із залученням цільової аудиторії. Це все можуть бути майбутні професійні бізнесові проєкти наших учасників», – зазначає Тетяна Пилипець.
Від змагання читачів – до нової літкритики
Щоб процес читання був ефективнішим, дуже важливо рефлексувати та ділитися враженнями, вважає амбасадорка, адже це – частина терапевтичної функції літератури. Саме це і пропонують робити організатори КрутеЗНО. Пані Тетяна сподівається, що завдяки незаангажованості учасників їхні подкасти можуть стати кроком до зародження нового підходу в літературній критиці. За її словами, саме зараз ми можемо спостерігати, як народжується чиста літературна критика – без домішок старої школи, особистих контактів чи їх відсутності, любові чи нелюбові між всіма дієвцями процесу.
На конкурсі КрутеЗНО цьогоріч є три підліткові номінації. Ці тексти не лише сучасні, а й абсолютно доступні для опрацювання.
«Думаю, 90% з цього списку творів і авторів не будуть складними в опрацюванні для подкасту, для будь-якої творчої роботи… Відчутно, що цей список пройшов найрізноманітніше сито: емоційне, професійне, суто технічне», – наголошує пані Тетяна.
Призовий фонд КрутеЗНО – 90 тисяч гривень
Організатори очікують, що цього разу, як і під час попередніх сезонів, конкуренція серед учасників буде значною. Хто стане переможцем у кожній з номінацій, залишатиметься таємницею аж до останнього дня голосування.
Визначати найкращі літкасти традиційно будуть у застосунку LitCom. Підтримку обраному конкурсному аудіо зможе висловити будь-який зареєстрований учасник соцмережі за допомогою вподобайки чи коментаря. Передбачено, що призовий фонд у 90 000 гривень розділять між шістьма переможцями та шістьма призерами у кожній з номінацій.
Вочевидь, не всі увійдуть до списку лідерів, та це не означає, що їм доведеться задовольнятися заяложеною фразою «головне не перемога, а участь». Навіть якщо в рейтингу учасник чи учасниця «не вистрелять на початку» вони можуть стати зіркою своєї школи, коледжу, ліцею, навчального закладу. А ще – можна поборотися за винагороду від самої пані Тетяни. Так, дехто з учасників отримає запрошення на Форум військових письменників, який відбудеться у травні.
«У нас там дуже круті вечірки, крутезні поетичні читання, на терасі ми робимо неймовірні мистецькі події з авторами, зокрема, з поетами та з бардами», – розповіла вона.
Ще один сюрприз – зустріч на чай або каву з одним із творців літературного процесу.
«Я обов’язково організую. Це може бути і у Львові, і у Києві. Де – будемо домовлятися», – обіцяє очільниця бібліотеки.
Записувати подкасти за творами сучасників означає не боятися реакції самих письменників
Не секрет – щирий відгук на твір сучасника – це ризик посваритися з його автором. Утім, якщо читач говорить про власні відчуття без переходу на особистості та не створює «хайп заради хайпу», боятися нічого, упевнена пані Тетяна.
«Це, напевно, найважливіше: не боятися бачити в них (письменниках – ред.) живих. А що вони вміють відповісти у вашому стилі, з жартом, так це ж класно! Це ще більше ставить вас на один щабель», – переконана вона.
В її житті теж був випадок, коли довелося зізнатися авторові, що його книжка залишилася недочитаною, хоча зазвичай, розпочаті тексти на півдорозі не кидає.
«Недочитала я тільки одну книгу за все моє читацьке життя – «Архе» свого обожнюваного Любка Дереша. Чому? Через силу тексту. Коли ми робили проєкти на Сході з моєю посестрою-організаторкою Олександрою Папіною, Любко був на 90% наших літературних подій. Він приїжджав на мій фестиваль «Кальміус». Я йому розповіла про це», – каже пані Тетяна.
Читання стає екстравертальним
Серед книголюбів, які трапляються Тетяні Пилипець у бібліотечній практиці, все менше охочих заховатися з книжкою у тихий куточок. За її словами, читання поступово стає усе більш екстравертальним.
«Давно вже не вірю, що читачі, хоча такі теж є, – це виключно маленькі затишні інтроверти, яким потрібен свій куточок. Я таких дуже поважаю, але як бібліотекарка-практик, бачу їх усе менше, хоча робочі місця для таких інтровертиків ми тримаємо», – розповідає жінка.
У Львові читання є модною темою для публічних обговорень уже не одне десятиліття. Тож інтерес до книжкового подкастингу – органічний виплід цього процесу. Перші паростки з'явилися ще на початку XXI століття.
«Це почало змінюватися, коли серед читачів з’явилися модні люди – люди естради, люди сцени, – коли вони сміливо говорили: «Я читаю». Це дуже повільний процес, але за 30 років у цьому бізнесі мені довелося побачити градацію. Розпочалося це напевно в 1999-2000, коли в нас у Львові література вже була дуже модна на різних андерграундних вечірках», – зазначає Тетяна Пилипець.
Читання – це мистецька функція
На думку бібліотекарки, попри свій доволі бурхливий розвиток книжковий ринок в Україні досі далекий від апогею.
«Кількість людей, які читають, все одно є радикальною меншістю, але ми маємо куди прагнути, наш книжковий ринок ще неосяжний, тому що понад 70% українських громадян є потенційними читачами й покупцями книг», – вважає Тетяна Пилипець.
На її думку, для «активної меншості» суспільства — тих, хто регулярно бере до рук книжку, – читання стало своєрідною «мистецькою функцією». Як і для цих книголюбів, для неї це «найпростіший доступ до мистецтва».
Мріяла захищати «бандюків 90-х», але обрала філологію
Тетяна Пилипець з гордістю зараховує себе до читацької еліти, розповідає, що лише у спальні зберігає з сотню поетичних збірок, радіє, що література стала для неї та її родини важливою частиною життя.
«Мої донька і син виросли на літературі. Звісно, вони від неї дещо втомлені, бо в дім постійно приходять люди, яких ти потім бачиш у підручниках і на різних літературних подіях», – зізналася вона.
Втім її професійний вибір міг бути іншим. На початку Тетяна Пилипець мріяла стати адвокатом і «захищати всіх цих бандюків 90-х, половина з яких робінгуди». Запевняє – активно готувалася до юридичного факультету, але раптом передумала й, ні з ким не радячись, подала документи у Львівський університет на українську філологію. Приводів шкодувати про цей вибір надалі не було.
«Вступила в першій двадцятці. А переді мною такі імена, як Галина Крук, Ірина Старовойт, Олена Гелета, Олесь Федорук. І це все люди, які зараз є елітою української літератури, літературознавства і мовознавства», – пригадує фахівчиня.
Водночас ставати науковицею не планувала. Натомість її цікавила перспектива попрацювати в якомусь зі зросійщених регіонів, щоб «налагоджувати українськомовність» у сфері бізнесу. Тим часом старанно навчалася й допомагала іншим готувати курсові та дипломні.
«Я була трошечки «рабом»: опрацьовувала матеріал. Це, як ви розумієте, в майбутньому мені дуже знадобилося, тому що я торкалася найрізноманітніших гуманітарних сфер. Коли в 1997 я потрапила в бібліотеку, в якій я виросла, яка мене прихистила у всіх розуміннях, я своїм колегам пропонувала: до вас можуть приходити діти, ви можете просто за подяку працювати тут з ними як гувернери».
Бібліотечна люстрація для адепток комунізму
Уже з порогу було зрозуміло, що в книгозбірнях роботи не бракує, і чимало бібліотекарів, які зберегли свої місця з радянських часів, мали пройти люстрацію, згадує пані Тетяна.
«Не забирайте сили впливу в бібліотекарок! Там сиділо дуже багато дружин радянських офіцерів, які були дуже різними», – наголошує жінка.
Серед них траплялися проукраїнські, але були й такі, які в часи Союзу видавали дітям на додачу до інших книг ще й комуністичні, а потім перевіряли на зміст.
«Коли маленька Таня Харачко просила Фенімора Купера, мені давали в доважок дві книжечки про Леніна. І були бібліотекарки, які записували, викреслювали й віддавали тільки Купера, а були єзуїтки – вибачте, це метафора – які видавали додаткових лєнінів і ще й перевіряли: «А розкажи нам, Танічка, про дєтство Лєніна, про яке ти прочитала в цій книжці!» – розповідає Тетяна Пилипець.
Шкільним бібліотеками потрібно більше поезії
Ситуація в бібліотеках поступово змінюється: фонди поповнюються новою літературою, більшає творів наших сучасників. Для шкільних бібліотек це нагода активніше заохочувати дітей до читання, вважає пані Тетяна. Для цього пропонує додавати в колекції якомога більше книжок тих авторів, які вже є у шкільній програмі. А ще – насичувати полиці поезією, адже у часі війни вірші набувають особливої сили.
«З початком великої війни поезія стала для мене просто якимось уособленням людини, яка тримає мене за руку», – додає вона.
Поезія важлива для багатьох. Про те, що її хочуть читати і слухати, свідчить, зокрема, прибутковість поетичних проєктів.
«Працюючи з Сергієм Жаданом у багатьох проєктах, я вірю в українську поезію. Я менеджила поетичні проєкти, на яких я отримувала гарні подячні гонорари. Це важливо», – розповідає пані Тетяна.
Державна політика необхідна, щоб закрити тил креативній сфері
Відкриття нових видавництв та книгарень, розвиток найрізноманітнішої жанрової літератури українською мовою, збільшення кількості книжкових подій та конкурсів не гарантують, що українці остаточно убезпечені від загрози нової навали російського продукту на нашому культурному ринку, застерігає пані Тетяна.
Вона наголошує: війна триває, і коли ми відсторонюємося, ми впускаємо знову російський світ до себе, підпускаємо на пів кроку вперед до власного будинку. Надію пані Тетяна покладає на проактивну читацьку «бульбашку», а також – на державу.
«Не буду я наївною бібліотекаркою, яка не зважить на те, що держава мусить мати свої рецепти, щоб це стабілізувалося і не мало відкату. Державні інституції не завжди можуть проштовхувати креатив. Для цього є креативний сектор. Але от внормувати, стабілізувати й закрити нам тил – так! Тоді креативна сфера буде впевненіша, буде активно йти вперед, бо знатиме, що за собою не треба надбудовувати захист, адже за спиною стоїть твоя держава з інституціями, які тебе оберігають», – підсумовує Тетяна Пилипець.
Надія ПЕТРУНЬОК
Читайте також: «Нам треба приносити своє на світовий ринок»: розробник S.T.A.L.K.E.R розповів про ідею гри
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром