Коляда: звідки походить Різдво, до чого тут Рим та який головний атрибут свята

Для християн, Різдво є чи не найважливішим святом року. Та торжество народження Ісуса Христа виникло на основі язичницького свята Коляди – ушанування бога Сонця. Тому урочистість навіть у сучасному розумінні зберегла відгомін дохристиянських традицій та обрядів. 

Про те, чим для предків була Коляда, звідки з’явилася назва свята, чому пісні зимового циклу різняться у різних регіонах країни та як вітали у господі духів журналістка Район.Культура дізнавалася у фольклориста, доктора філологічних наук, професора Віктора Давидюка. 

Коли святкували Коляду

Спершу варто зауважити, що Коляду святкували не лише на території України, а й у Польщі, Білорусі, Румунії, Молдові, Болгарії. Як зазначив фольклорист, традиція колядування до сьогодні залишилася в Італії, але її відзначають навесні. Усе тому, що насправді, це свято не мало прив’язки до зимових днів. Колядуванням розпочинався кожен аграрний цикл. 

«Ой, чи чули ви, люди дивнеє, що на коляду ружа розцвіла?» – співається в одній із колядок. Чи ж могла ружа розцвісти взимку?» – навів приклад Віктор Давидюк. 

Болгарські святкові вбрання. harchi.info

Весняні коляди – риндзівки та волочебні пісні – виконували на Великдень як хвально-вітальні пісні. На Поліссі колядували й на жнива. Це підтвердили львівські дослідниці Ольга Харчишин і Надія Пастух, які поїхали до українців у Молдову й переконалися, що люди починали колядувати після нажинання першого снопа. Ймовірно, літня коляда припадала на Зелені свята. 

«Академік Павло Тутковський писав, що коли на Світязь прийшла чума, то люди виходили й колядували. Пошесть якраз була більш поширена під час жнив. Люди співали колядки, щоб чума подумала, що вже настала зима. «Ой щось я затрималося тут. Вже люди колядуют, а я досі тут», – казала чума й тікала», – розповів фольклорист.

Римський варіант Коляди

Римське колядування, яке прийняло християнство, мало зв’язок з іншим звичаєм, а назва походила від слова «kalenda» – так у Римській державі називали перші дні місяця. У ті дні послушники при монастирях йшли з вітальними ораторіями до багатих господарів, щоб зібрати пожертви на монастир та для бідняків, тобто їхня хода мала суто утилітарну функцію. 

Згодом разом із християнством ця традиція прийшла на територію Русі. Оскільки частина українських земель на той час входила до Великої Моравії, що була охрещена ще у IX столітті, задовго до релігійної реформи князя Володимира у Київській Русі, там ідея християнства закоренилася ще міцніше. Так професор пояснює, чому саме на Закарпатті живуть затяті віряни. 

«Вони зараз у піст не будуть навіть щедрівок співати. Не виконуватимуть і колядок, бо вони мають світський зміст, тільки – коляди релігійного змісту», – додав Віктор Давидюк.

Значення слова Коляда

Коляда походить від слова «коло», тобто циклічність природи та рух сонця. Питання про етимологію слова «коляда» порушив ще історик та етнограф Микола Костомаров. Проте свій висновок на користь слова «коло» він вивів, іще не знаючи про річний цикл колядувань.

Історик Михайло Грушевський теж не знав про концепцію Коляди у циклічності земельних робіт. Тому явище весняних колядувань пояснював тим, що святкування Нового року перенесли з весни на зиму. 

«У своїй статті «Фенологічна концепція походження коляди» я доводжу, що римляни запозичили це свято від праукраїнців, слов’ян, де спостерігалося це річне «коло». Тому у них, крім Коляди, є ще свята, що називаються Бруналії, Сатурналії. Румуни теж запозичили це слово у нас», – зазначив фольклорист. 

Спорідненими до цього слова є Колодка й Колодій – свято проводів зими й зустрічі весни (Масниця, Пущення, Сирний тиждень). Коло є слов’янським словом, яке згодом мігрувало на інші території.

Колядки та церква 

На Волині збереглася світська традиція колядування. А ось на Поліссі та Закарпатті цей обряд здійснюють тільки на храм. Таку прерогативу церква отримала ще за часів Унії.

«Колядки почали вимирати. Залишилися псалми, які називають коляди. Про це йдеться у статті «Наші колядки» Івана Франка. Фольклорист Володимир Гнатюк іще критикував Олену Пчілку, яка у своїй праці «Украинские колядки. (Текст волынский)» серед колядок помістила ті псалми-коляди. Гнатюк писав, що кожен гуцул розуміє, чим відрізняються ці твори, а шановна дослідниця, яка була членом-кореспондентом Всеукраїнської академії наук, не знає, що це таке. Конкретно так розбив Олену Пчілку. Але вона не могла знати і побачити на Волині й на Поліссі тієї великої різниці, тому що всі ці колядки співали й на Щедрий вечір», – розповів Віктор Давидюк. 

Читайте також: Національний збір на встановлення пам'ятника Олені Пчілці в Гадячі

Фото ілюстративне

Коляди й колядки є незалежними термінами. Темою перших було народження Ісуса Христа, а колядки були диференційовані за типом – для кого вони призначалися.  

«У першу чергу виконували колядки для господаря. Потім господині? Дзуськи. Для сина. Тоді лише для господині, бо вона ключі носить за чоловіком, а тоді вже – доні. Колядки мали господарський характер й присвячувалися у порядку, хто більше важить у родині», – додав фольклорист.

Господарям бажали, щоб овечки покотились і ягнята народились. Так молодь стукала у двері й збирала собі на розваги. Проте первісною функцією обряду було привітати господарів з початком нових робіт. 

Хоч деякий час науковці міркували чи ставити знак дорівнює між колядками та щедрівками, ці пісні мають різні, проте сталі форми віршування. Ритмосклад колядки складає «5 + 5», тобто два п’ятивірші, які мали свій принцип римування, а щедрівки складалися з чотиривіршів. Колядки є більш розтягнутий жанром, бо переважно їх виконували в будинку. А серед щедрівок, розповів професор, з’являються і маршові мотиви, а марш часто витриманий у музичному розмірі 4/4.

Читайте також: Дві версії одного свята

Діди, дідухи та предки

Одним з атрибутів зимового свята є дідух – прикраса з колосків, яку ставили на покуті чи в кутку хати. На Волині його також називали колядою, а на Поліссі – «снопик». Дідух виступав символом предка, який впродовж свят спостерігає за своєю родиною. Якщо йому подобалося побачене, то сприяв гарному врожаю. Тому наприкінці свят зі відколядованого снопа, який «наслухався» побажань, витереблювали зерно і несли в поле, навіть під час снігів. Насіння згодом сходило і проростало. 

Присутність у домі духів могло видати перевертання ложок. Так предки вказували на того члена родини, кого хочуть забрати до себе, у свій вічний сон наступного року.

«Одна жінка мені розповідала: був у неї дід ну такий вредний, так уже її вимучив. Дай, думає, його на Коляду налякаю, може, хоч перед смертю получчає. Коли дід заснув, встала й нищечком перевернула його ложку. А дід як побачив, що ложка перевернута, так і помер зі страху… «Що я наробила», – казала вона», – поділився історією Віктор Давидюк.

Згодом до ритуалу створення оберега додалося ще театралізоване дійство. Діди вбиралися в одяг з обвислим клоччям, що зараз нагадує маскувальні кікімори чи костюм «чугайстер» для військових. Зверху натягали солом’яні горби, брали до рук клюки й лупили один одного ними по горбах. Таким чином показували, що духи не відчувають болю. На землю вони спускалися, щоб зібрати милостиню. 

«Фактично, це карнавалізація давніх вірувань, адже ці діди поводилися геть не сакарально. Не знаю точно, чи то був польський обряд чи наш, бо «духи» ходили по вулицях і співали «Многи лята, добжи лята, дай господар пирожата». Оце «многі лята» – це традиція поляків. Мені доводилося бути членом і головою в журі багатьох фестивалів, пов’язаних з польськими традиціями й поляки постійно привозили саме такі виступи», – зазначив фольклорист. 

Посланцям з того світу накривали столи й не прибирали їх після Святої вечері, лишали частування для предків. На Поділлі під столом розстеляли солому, а зверху по краях ставили часник, який мав оберігати від нечистих сил. Навесні таку функцію виконував полин, який дівчата носили при собі, щоб нечистий до них не приступив.

Солом’яний «павук», за словами Віктора Давидюка, мав найбільший попит у фінів. Друге місце за поширеністю прикраса зайняла у білорусів, а потім – у поліщуків. Оберіг підвішували до балки під стелею, й для його створення використовували такі самі матеріали, що й для дідуха. Та якщо дідух сприяв аграрному розквіту, то у Фінляндію та Литву хліборобство прийшло лише в другому тисячолітті до нашої ери, коли ж на Волині воно було вже відоме із часів неоліту. Та й Балтійські країни характеризувалися примітивним землеробством – сіяли овес, без жита й пшениці. Тому більш «нашим» елементом свята дослідник вважає саме дідуха. 

Читайте також: Даруй волинське: небанальні презенти на зимові свята

Авторка Галина Лосєва, Нові Червища, Камінь-Каширського району, 2015 рік. Фото: Волинський краєзнавчий музей