Іспанія, кохання та маріонетки: у Волинському театрі ляльок створили виставу 16+

Драма «Як кохався дон Перлімплін з Белісою в саду» наразі єдина вистава з віковим цензом 16+ у репертуарі Волинського академічного обласного театру ляльок. Іспанський трагіфарс є спробою повернути дорослого глядача до театру ляльок та зруйнувати стереотипи про нього, як про місце, де готують винятково дитячі спектаклі. 

Про те, що ховається за позначкою 16+, історію кохання у п’єсі, власну інтерпретацію та символи у режисера Валентина Гури дізнавалася журналістка Район.Культура. 

Про що вистава

П’єсу написав іспанський драматург Федеріко Лорка у 1928 році і дав їй жанр «Еротична алілуя у пролозі та трьох сценах». Це історія про 50-літнього багатія дона Перлімпліна, який ніколи не мав любовних зв’язків із жінками, бо в дитинстві почув про оказію теслі, якого задушила власна ж дружина. Проте його віддана служниця Маркольфа гадає інакше.

«Подружжя має великі чари, паничу. Це не те, що здалека здається. В нім повно речей таємних, про які наймичці говорити не годиться», – каже вона. 

Фото Віталія Віжанського

Ще й пару йому підшукала – юну красуню Белісу. Чоловік вперше за життя відчуває кохання й поринає у найвищі душевні пориви. Та молоду дружину вабить інший бік – тілесна любов.

За п’єсою, Беліса шукає бажане в інших, про що дізнається її чоловік. Поява у серці дружини невідомого юнака з червоним плащем змінить їхні долі назавжди. Проте, режисер переконаний, що таємниче кохання Беліси перетвориться на неоціненний досвід для їхнього подружжя.

Недитячий репертуар

Постановник вистави – актор Львівського театру ляльок Валентин Гура. Для нього історія про дона Перлімпліна є дебютом у режисурі та дипломною роботою для магістерського курсу Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського. За його словами, п’єса дуже пасує формату мистецтва театру ляльок, адже матеріал має атмосферу фарсу. Про її автора Гура дізнався в університеті, вивчаючи іспанський театр та вуличні ширмові вистави. 

«На лекціях мимохіть згадали п'єсу про Перлімпліна, і вона якось залишилася у пам’яті. А коли я вже перечитував матеріали, то згадав про неї і так вона мені резонула, що подумав: треба з нею попрацювати. У мене одразу виникла сценічна ідея та думки як її втілити… У п’єсі простежується такий замах, пародія на вуличний театр», – розповів Валентин Гура. 

Дорослі від початку ходили в театр ляльок

Театр ляльок існував ще в античні часи й пропонував глядачам спектаклі релігійного змісту. З розвитком драматургії й мистецтва загалом у репертуарі з’являлися й ліричні, й сатиричні вистави, на які радо сходилася не лише малеча, а і молодь, доросла аудиторія. Та попри це, наразі суспільство звузило для себе поняття театру ляльок до чогось виключно дитячого. 

«Складно збагнути коли все пішло не так. Якщо говорити про пострадянський простір, то варто розуміти, що тоді починали створюватися державні театри, і їх кількість була значно більшою ніж у Європі, де розвивалися комерційні проєкти. Можливо, зародком цього є те, що Росія впроваджувала свої естетичні засади, а кілька персоналій, імен яких я й не хочу згадувати, ввели певну тенденцію – виключно ширмова вистава, зайчики та сніговички. У зайчиках немає нічого поганого, але ця ідея тотально завернула все в інший бік», – поділився думками Валентин Гура. 

Вистава про дона Перлімпліна. Фото Віталія Віжанського

За його словами, «натяки на дорослий репертуар» усе ж зберігалися, проте це були переважно сатиричні, легкі й розважальні спектаклі. У 90-ті ситуація змінювалася. На теренах Сибіру молоді митці почали експериментувати з новими техніками й «ширма впала» – актори виходили за межі завіси, окрім пальчикових та тростинних ляльок застосовували маски, ростові ляльки, у виставах з’явилася хореографія. 

«Були порухи до розвитку. Та на мою думку, той час і простір, і атмосфера не дозволили повністю подолати стереотипи. Тому зараз ми над цим працюємо і намагаємося вийти за межі шаблону, наче театр ляльок тільки для дітей. Адже тут відбувається така ж робота, як і у драматичних театрах, а ще театр ляльок має більший спектр для сценічних виразних засобів. Проте, щоб це усвідомили глядачі, мабуть, знадобиться багато часу», – промовив режисер.

Сцена. Фото Віталія Віжанського

Тож Гура сподівається, що його постановка допоможе цей етап пришвидшити та повпливати на знищення штампів.  

«Думаю, що оця позначка плюса біля цифри натякне дорослому глядачу: це щось нове і цікавеньке. Безумовно, це когось може трохи відлякати, проте уся тілесність, еротичність у виставі передається через підтексти», – додає постановник.

Виконувач обов'язків директора театру Вадим Хаїнський підкреслив, що ляльки – це глибокий інструмент для вираження людських почуттів та переживань, за допомогою яких можна також вдало донести до глядачів теми світового класика. 

«Прагнемо, щоб наш театр був не просто місцем для дитячого дозвілля, а й платформою для сімейного діалогу, відпочинку, розвитку, розширення світогляду, нових вражень і незабутніх спогадів. Тому пропозицію Валентина Гури про постановку відомого Гарсія Лорки я сприйняв як виклик і можливість представити для глядача нові грані театру ляльок», ‒ сказав Вадим Хаїнський. 

Амурчині

Вистава розпочинається з виходом на сцену двох амурчинь. В оригінальному варіанті Лорки на підмостках з’являються гноми й виконують більше роль інтермедіантів – перешіптуються між діями, й натякають глядачам, що ж відбувається за ширмою і якої вони на це думки. У сценічній інтерпретації Гури, амурчині супроводжують своїх героїв від першої до останньої хвилини спектаклю.

Спершу вони оточують дона Перлімпліна, зв’язують його червоними нитками, що символізують покірність людей над вищими силами, а ще кохання, неминучість долі. А коли чоловік починає задихатися, глядачі розуміють що це говорить страх героя вступати у зв’язки з жінками, хоч ще й не знають, що його налякав страшний кінець теслі. Ролі амурчинь виконують Світлана Криворучко та Алла Скрипічук, вони ж і керують маріонетками Перлімпліна та Беліси.

«Оскільки у п’єсі постає любов людини, яка все життя уникала кохання, а потім в один момент щось у ній прорвалося, я вирішив, що принести почуття мають міфічні, ледь не божественні істоти. Чернеткова назва – амури, яку ми й залишили. Це носії чоловічого кохання – водночас прекрасного, а у той же час і фатального. І ось вони трохи насміхаються, трохи знущаються над головним героєм», – розповів про задум Валентин Гура.

Амурчині

Образи служниці, матері Беліси та співаків теж відіграють акторки Світлана та Алла, але уже завдяки сценічним маскам.

«Направду, зараз мені дуже цікаво, коли у виставах немає прив'язки до гендера, віку, національності, бо це значно розширює історію. Тобто, якщо ми не подаємо її, як тільки іспанську історію з боку чоловіка, а показуємо, що таке може трапитися з ким завгодно. У драматичному плані це, скоріш за все, виглядало б трохи комедійно і не так цікаво, якби ми просто наклеїли вуса дівчині, і назвали її чоловіком. А у нас є лялька й перехід між ролями, перемикання між живим актором, який виходить до глядачів і тим, який керує лялькою», – зазначив постановник.

Федеріко Лорка у трактуванні інших режисерів

Перед тим, як запропонувати співпрацю Волинському театру ляльок, Валентин Гура досліджував драматургію Федеріко Лорки у засобах театру анімації й виявив, що в Україні широкого попиту дон Перлімплін не здобув.

«Ось «Криваве весілля» та «Балаганчик» більш популярні. Я знайшов інформацію тільки про  дві постановки «Як кохався дон Перлімплін з Белісою в саду» в Україні – за 1997 в Харкові у режисурі Євгена Гімельфарба та Оксани Дмитрієвої у двохтисячні в Києві. Остання – це чисті символи та сюрреалізм, і ось наша третя – також оригінальна. Не знаю чому його драми рідко додають в репертуари театрів. Гадаю питання зовсім не у віковій цензурі. Можливо, через те, що треба працювати з іспанським колоритом, хоч режисура Дмитрієвої доводить, що це не обов’язково. Можливо, через острах і нерозуміння, як з цим працювати і навіщо», – додав він. 

Як звучить Іспанія 

Атмосфера Іспанії у постановці передається через музику, елементи з танців фламенко й пасадоблю (хореограф – Микола Цапяк).

«Беліса, звісно, не Кармен, але нотки такої іспанської жінки з протестом, з перчинкою є. А ще загадковий юнак, який носить червоний плащ, й нагадує глядачам про кориду», – розповів Валентин Гура.

Маріонетки: Беліса та дон Перлімплін.

Не меншу увагу виділили на зовнішній вигляд ляльок, які б мали передати характер вистави та її епоху.

«У п’єсі часто згадується, що Беліса, як з цукру. Насправді, в сценографію ми це не додали, тобто її лялька не білосніжна. Але білий колір у словах та відчуттях персонажа», – додав Валентин Гура.

Над художнім оформленням вистави працювала Олеся Іщук. Вона розповіла, що під час формування сценографії надихалася графічними малюнками самого Федеріко Лорки. Дослідження його рисунків вона передала у створення спідниці, на якій вели маріонеток, та альтанки. Також шукала зображення тієї епохи, щоб створити сукню, яка б і стилем, і кольором передавала високе становище героїні.

«Коли наші майстри створювали одяг для героїв, зокрема червоний плащ та капелюхи, то переглядали бій биків – кориду, й звірялися чи елементи гардеробу відповідають побаченому. Іспанську зовнішність ми передали у борідці-еспаньйолці дона Перлімліна та темному волоссі Беліси, й довго думали, як зберегти його кучерявість», – розповіла Олеся Іщук. 

Згадуючи шлях від початку створення вистави, режисер підсумовує, що найбільше труднощів викликав технічний аспект спектаклю.

«У театрі ляльок таких складнощів більше, ніж у драматичних театрах. Ляльки постійно потрібно перероблювати, змінювати реквізити. У нас на сцені як майданчик для маріонеток, фігурує спідниця. Вона завдала нам клопоту, бо над її удосконаленням довелося багато працювати. Такі проблеми постійно супроводжують під час роботи, і мені здається, що й після прем'єри ще будуть виникати. А ще ж маски. Вони вимагають гіперболізованих рухів. Окрім того, вони досить плоскі, а отже ми не можемо повернутися до глядачів у профіль. Такі деталі впливають на постановку рухів та хореографії», – зазначив постановник. 

Сценічна маска

Валентин Гура відзначає, що колектив театру позитивно відреагував на приїзд нової ідеї в особі режисера. 

«Найголовнішим для мене є те, що у художниці Олесі Іщук цей матеріал також завібрував і вона відчула до нього зацікавлення. Оскільки я не був знайомим з колективом, то на першу читку приніс іспанське вино й ми розмовляли про любов, життя, діяльність театру, оголошували свої пропозиції до спектаклю», – сказав він. 

Світлана Криворучко

Уже провели прем'єрний показ «Як кохався дон Перлімплін з Белісою в саду». Наразі Волинський обласний театр ляльок веде перемовини з режисерами про майбутні постановки, тому керівник Вадим Хаїнський наголошує, що відвідувачі зможуть побачити ще не одну виставу для дорослих. 

 Фото Віталія ВІЖАНСЬКОГО

Читайте також: «Конотопська відьма» у Луцьку: як живуть на сцені й поза нею актори найпопулярнішої вистави року