12 томів досліджень і одне акторське перевтілення: як у Луцьку переосмислюють постать Олени Пчілки

Луцький незалежний театр «Гармидер» готується 6 жовтня показати своєму глядачеві нову постановку. Це моновистава «Пчілка» – дослідження постаті Ольги Косач (Олени Пчілки), матері Лариси Косач (Лесі Українки), письменниці та громадської діячки. Проте за мету театр постановив відкрити іншу Олену Пчілку, вийти за межі традиційних кліше про неї як авторки лише дитячих творів чи матері видатної поетки.

«Гармидер» реалізовує проєкт за підтримки Українського культурного фонду та у співпраці з Волинським національним університетом, він має дослідницький характер. 

Для того, аби глибше пізнати, якою була Олена Пчілка, виконавиця ролі Наталія Шепель зустрілася з кандидатом філологічних наук ВНУ імені Лесі Українки Юрієм Громиком. Він є членом редакційної колегії, яка цього року завершує роботу над упорядкуванням архівів та повним виданням творів Олени Пчілки у дванадцяти томах. Їх бесіду записала журналістка Район.Культура.

Юрій Громик та Наталка Шепель. Фото Ігоря Дині

У 2021 році у світ вийшло повне зібрання творів Лесі Українки у 14 томах. Згодом в університеті взялися й за повне видання творів Олени Пчілки. 

На інтерв’ю професор приніс сигнальний примірник першого тому. На червоній палітурці ще немає чорно-білих узорів з колекції візерунків, які збирала Олена Пчілка. Проте вже відомо, що кожна книга міститиме інший орнамент. Саме ці три кольори стали основними у виставі.

Акторка показує афішу з головними кольорами вистави

«Жива матерія» про Олену Пчілку

Як розповіла акторка Наталка Шепель, творча група «Гармидера» завше за живі зміни у виставі. Тож чим більше колектив дізнаватиметься про характер та особисте життя Ольги Косач, тим імовірніше, що з часом спектакль доповнюватиметься і змінюватиметься.

«Як каже наша режисерка Руслана Порицька, вистава – це жива матерія. Вона не дозволяє виставам залишатися у застиглому стані. Вже на старті ми знали, що будемо відтворювати історію Пчілки з погляду дослідників. Тому що «зловити» впевнено цілісний її образ зараз, коли університет ще завершує свою фундаментальну дослідницьку працю – поки що годі. Олену Пчілку ще годі», – пояснила виконавиця ролі.

Розмова упорядника збірки з акторкою

Також творці вирішили не відтворювати до дрібниць костюми та інший реквізит, адже, за словами Наталії, це очікування і стереотипи. Для них найважливіше відтворити її емоційно, «підсвітити» для глядачів через уже відомі про неї факти.

«Коли ми почали спілкуватися з Русланою Порицькою, режисеркою і керівницею театру «Гармидер» стосовно нашого зібрання творів, і вона дізналася, що будуть опубліковані нові п’єси Пчілки, то вже тоді побачив, як засяяли її очі. Але тоді ж і народилася ідея брати у постановку для «Гармидера» не п’єсу Пчілки, а розповісти про неї зі сцени і в такий спосіб розкрити її постать», – додав Юрій Громик.

Юрій Громик

«Олена Пчілка стала для мене потрясінням»

Наталка Шепель: У нашій виставі часто лунатиме питання: «Якою вона була?». Ми досліджуємо її як театрали, більше фокусуючись на емоціях. Але ви володієте ширшою інформацією, і вже на цьому етапі можете відрефлексувати. Тож якою вона вже сьогодні є для вас?

Юрій Громик: Вона стала для мене потрясінням. Я – людина XXI століття, маю смартфон, ноутбук, – і не можу зрозуміти, як вона тоді, маючи шістьох дітей, господарство, знаходила час на інші важливі, глибокі, непрості речі. 

Оскільки я працюю над томом про фольклорні та етнографічні праці, то розумію, що їй потрібно було розшукувати матеріали, їздити в села, фіксувати тексти з уст народу, осмислювати їх.

Водночас вона зачіпала стільки тем про походження української мови, писала про церковнослов’янську як надмогильну плиту української. Щодо її псевдо, то нічого класнішого і крутішого не можна було придумати. Вона таки пчілка.

– А скільки вона вклала праці у своїх дітей! Думаю, вона завжди розуміла, ким вони стали, якими, що несли в світ. І пережила двох – Михайла та Лесю. І працювала й жила далі.

– Однозначно. Це підтверджує той факт, як вона збирала Лесині першодруки й чернетки. То була дуже сильна жінка. Надзвичайно цікаво було читати її листи, через них розвіється багато стереотипів. Я скажу відверто: ми з колегами навіть думали, чи варто публікувати кілька її особистих листів. Але вирішили, що якщо ми вирішили показувати людину такою, якою вона була, – то чому ж ні.

Розмова

– Не ховати в людині людське, правильно?

– Так, це частина нас. І у записах вона найбільше виявляється. Мене також здивувало її спілкування з деякими чоловіками, такими, як Іван Франко. Як вона могла, наприклад, поставити його на місце. Це було щось нереальне.

– У виставі ми також показуємо, як її по-різному сприймало її оточення. Що ви можете на це сказати?

– Так і є, особливо болісно її сприймали чоловіки. Вона могла завдати прикрість емоціями, але, водночас вміла тими емоціями керувати й скеровувати. Зберігся один потужний лист… і він не до Петра Косача. Записка існує в трьох чорнових варіантах і один – в чистовому. Коли ми дискутували з іншими упорядниками (а ми поділені на такі мікрогрупи), чи варто вносити його до зібрання, то факт збереження усіх варіантів став для нас позитивним аргументом. Можливо, вона якраз і не хотіла його ховати.

Наталка Шепель

– Як відбувається робота з розшифрування її рукописів? Ви працюєте з графологами? Іноді ви публікуєте у фейсбуці дописи, ілюструючи їх скрінами аркушів з почерком Пчілки – там годі щось розібрати.

– Ми вже самі стали графологами (посміхається, – ред.). Око тренується. Направду, звикаємо до конкретних букв. Письменниця, наприклад, дуже специфічно писала літеру «ф». Здається, що їх там дві. Тобто спочатку ми не можемо цілком прочитати якесь слово, але шукаємо вже знайомі букви, які наштовхують нас на розуміння його значення. 

У нас є чат всього колективу, куди ми надсилаємо світлини з текстами, яких не можемо розібрати, й так допомагаємо один одному. Та самі аркуші вже вицвіли, чорнила майже не видно, там, де були написи олівцем, майже нічого не залишилося. Через кілька десятків років це все розсиплеться. 

Ми думали над випуском факсимільного видання, але навіщо ж людям картинки, з яких нічого не прочитаєш. Тому ми до кожного тому додамо десь зо 12 аркушів зі світлинами Олени Пчілки, з фото її першодруків і рукописів, щоб читач побачив її почерк, адже за ним ще можна помітити динаміку руху її письма. 

Для нас несподівано було, що у першодруку збірки «Думки-мережанки» вона поставила наголос на мерЕжанки, що зовсім не схоже на наше наголошення. 

П'єса "Пчілка" та сигнальний примірник першого тому зібрання творів письменниці

– Чи побачили ви якісь цікаві прийоми, до яких вдавалася Олена Пчілка, коли писала свої твори?

– Звичайно, у її доробку є і слабша, і сильніша поезія. Проте, коли читаєш її, уже інакше сприймаєш більшість текстів Лесі Українки. Бо образи та слова перегукуються у творах матері та доньки. У Олени Пчілки є незвичайні вірші, наприклад, про хлопчика з дідусем, який ходить на могилках. Я спочатку навіть поставив під сумнів її авторство, бо вірш написаний від імені ліричного героя-чоловіка. Але Олена Пчілка часто вдавалася до таких літературних прийомів.

– Дослідники кажуть, що Олена Пчілка в багатьох напрямках була сильною. Один із найпотужніших – просування української національної ідеї.

– Так, вона була націоналісткою у кожній букві, ми це бачимо у її публіцистиці, етнографічних працях. Вона могла писати про щось далеке від цієї ідеї, але все одно зачіпала цю тему у творі. Однією з таких тем були також і права жінок. Її дуже хвилювало це питання.

Дослідження Олени Пчілки

«Ми відновлюємо твори Олени Пчілки з її рукописів»

Над зібранням творів Олени Пчілки працює від початку 2024 року п’ятнадцять людей. Більшість із них – працівники ВНУ. До колективу приєдналася і колишня студентка, що нині працює у Львові. Ще однією людиною у цій команді за межами університету стала завідувачка Музею Лесі Українки у Києві Ірина Щукіна.

До роботи стали після випуску та презентації 14-томника творів Лесі Українки. А коли почали працювати над виданням творів Олени Пчілки, світ став на паузу через ковід, потім – повномасштабна війна.

«Шкода було нашого досвіду, а ще шкода, що ніхто досі не взявся за таку роботу. Ми дивимося на архіви – вони ніби написані, упорядковані, але усе одно не в ідеальному порядку. Та, попри попередній досвід, виявилося, що з Оленою Пчілкою працювати набагато складніше. Тексти Лесі Українки таки друкувалися, хоч із коректурами та усіма змінами. Чого не скажеш про Олену Пчілку. Фактично ми відновлюємо її твори з рукописів», – розповів Юрій Громик.

Бесіда

– Що ж ми можемо у повному виданні побачити вперше?

– Перша частина книжки це тексти Олени Пчілки, відтворені за її рукописами. Більшість з них раніше не друкувалися або ж видавалися один раз за життя письменниці – на початку ХХ століття. Друга частина складається з коментарів та приміток про історію кожного твору і пояснення тих прізвищ, подій та слів, які можуть бути незрозумілі сучасному читачеві.

– Як ці матеріали потрапили до вас?

– Ми почали накопичувати їх ще у 2006 році, коли створили у стінах університету Музей Лесі Українки. Тобто зайнялися зібранням цифрових копій творів Лесі Українки, але вже тоді був задум працювати з текстами всіх Косачів, зокрема й Олени Пчілки. 

Спочатку колеги планували готувати до друку спогади Олени Пчілки про сучасників і спогади сучасників – про неї, а потім від такого мініпроєкту перейшли до більш амбітного і масштабного. Звичайно, нас надихнув досвід із повним виданням творів Лесі Українки, бо коли було зроблено ту роботу, то вже хотілося продовжувати працювати на такому ж рівні.

На початку цього року ми ще тільки формували корпус цифрових копій. А ось кілька тижнів тому колега знайшла, наприклад, на сайті Академії наук у Софії (Болгарія) згадки про листи Олени Пчілки, які там зберігаються. І так купуємо в різних інституцій в різних країнах такі копії, працюємо з ними.

Юрій Громик розповідає про роботу над зібранням творів

– За час роботи, об’єднані постаттю Олени Пчілки, вже ж не раз, мабуть, обмінюєтеся з колегами думками про неї і її творчість в цілому? Про що говорите?

– Переважно ми обмінюємося… сумнівами. Коло спілкування Олени Пчілки було широке, і коли в листах, наприклад, з’являється якесь прізвище, то не всім з нас вдається віднайти інформацію про те, кому ж воно належало. Часто заради одного лише слова ми змушені підіймати багато людей.

До прикладу, Олена Пчілка є авторкою фундаментальної праці про колядки. Але не завжди українці передавали слова колядок одне одному в первісному вигляді. А ще справа також у наївному українському перекладі, бо не усі слова люди могли витлумачити. І ось Олена Пчілка подає колядку у двох варіантах – українською та польською. 

Там є слово «dudowielneglosne». Я знаю польську, але це слово мені нічого не говорить. Написали до польського журналіста і перекладача, і він знайшов в інтернеті збірник, виданий у 1838 році в Ченстохові. Виявляється це «wiele glosne» – дуже голосно. Тобто, самі поляки спотворили це слово – чи виконавець, чи записувач, чи редактор. І от який шлях треба пройти, аби знайти істину.

Акторка переглядає сценарій

Прем’єра вистави-дослідження «Пчілка» театру «Гармидер» відбудеться 6 жовтня. Цього ж року ми побачимо 12-томник праць і творів Олени Пчілки, впорядкований науковцями Волинського національного університету імені Лесі Українки. 

Фото Ігоря ДИНІ