Саундтреки до картин та музичні вистави: як гурт NAZVA творить синергію мистецтв
-
-
>
-
>
-
>
2755
Релізи музичного гурту NAZVA – це часто про фольклор, етно, українських письменників та перформанс. А за словами самих музикантів, ще й про впевненість у своєму доробку. Проте так було не завжди.
На кого мріяли бути схожими учасники бенду, як пишуть та обирають тексти для пісень, про взаємодію з іншими мистецтвами й сферу, з якою поки що зволікають у роботі – NAZVA під час Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера» розповіли журналістці Район.Культура.
Без музики чогось не вистачає
Якщо ви віддали дитину до музичної школи, а потім через роки не знаєте, чи вийде з цього щось путяще – обмежте її в музиці на якийсь час. Так зробили батьки Ярослава Яровенка. Трирічного хлопця вчили тримати смичок і скрипку, а у п'ятнадцятирічному віці дали місяць на роздуми: чи музика – це справді те, чим він хоче заробляти собі на хліб.
«Батьки сказали, щоб я спробував взагалі не робити нічого пов’язаного з музикою. Щоб подумав, поки є шанс перейти в іншу галузь. Я походив, мені стало дуже нудно. Тоді зрозумів, що мені чогось ніби не вистачає. Чую якусь нотку і хочеться грати, послухати... У той момент я усвідомив, що готовий працювати з музикою все життя», – розповідає Ярослав Яровенко.
Зараз він вокаліст і альтист гурту NAZVA. З другим співзасновником гурту – вокалістом, клавішником й ударником Павлом Гоцом Ярослав познайомився ще у складі музичного колективу Joryj Kłoc. Павло каже, що завжди був близьким до музики, і чим би не займався, не втрачав із нею зв’язку.
«У п’ять років я захотів гітару, в 11 мені її подарували. А з 16 років я вже активно заробляв музикою і досі від цього не відмовляюся», – відповідає Павло Гоц.
Зараз за плечима хлопців понад п’ять років гри в рок-гурті Joryj Kłoc. Їхній репертуар складався з давніх українських пісень, покладених на електронні ритми. Від етномотивів дует не відмовився і під час формування у 2019 році гурту NAZVA.
Театр дає відповіді на запитання
Режисерська освіта Павла далася взнаки у творчому напрямку NAZVA. Починалося все з музичних перформативних вистав: «Не болтай! Generation» про Розстріляне Відродження, постановки про оточення кінорежисера Сергія Параджанова та «Eйхa» про львівський андеграунд 90-их.
«Усі вистави були в пошуках музики. Тобто у нас було багато музичних цитат, переборів. Окрім дії фізичної, була й музична», – коментує роботу Павло Гоц.
Постановка «Ейха» подається через призму прочитання «Плачу Єремії», використання музики однойменного гурту, слова Грицька Чубая та його наступників.
«Класно, що в 90-их часто зверталися до релігійних метафор. От ми через релігійні метафори, через Старий Заповіт говорили про львівський андерграунд 90-х», – каже режисер.
«Нам було комфортно імпровізувати й робити щось разом. Ми відчували це під час наших вистав. Та й композиційно вони виходили цікавими» – згадує Ярослав.
Зараз Павло пише нову виставу. Про що вона, виконавці не зізнаються, але сподіваються, що вже наступного року покажуть її глядачам.
«Я пафосно називаю це фольк-оперою. Та це голосно сказано, я стараюся в це не бавитися», – додав Гоц.
Обоє втішені, що музичний театр отримує більший попит від української аудиторії. Зазначають, що з цим значно допомагають соцмережі, реклама й створення вірусних мелодій. Адже глядач, досліджуючи музичний продукт, згодом дізнається про виставу, для якої він був написаний.
«Культура завжди цікава в найстресовіші моменти. Вона активна, коли щось тригерить. Зараз тригерить повномасштабне вторгнення, всі бояться втратити домівки, втратити себе, бояться забути відповідь на запитання «хто я?». І український театр дуже часто дає відповіді на запитання, тому що він працює з великими, розгорнутими творами. Класно, що постановки легше сприймаються, ніж література, бо не треба напружувати й змушувати себе їх читати. На виставі тобі все одразу показують», – каже Павло Гоц.
Мистецтво, до якого не вдається підібрати ноти
Ще один напрям у діяльності NAZVA – створення саундтреків до творів художників. Картини «озвучували» здебільшого тих митців, які входили до тусовки гурту та з якими знайшли синергію. Проте зізнаються: не обов’язково закохуватися у творіння художника, щоб зробити з нього музику. Достатньо зрозуміти, про що ця робота.
«Не потрібно повністю віддавати всі свої почуття цьому твору. Треба заграти те, що ти до нього відчуваєш», – каже Яровенко.
Адже мистецтво, переконують артисти, не має цілі імпонувати чи не імпонувати. Головне – викликати емоцію і щояскравішу, то краще. З-поміж художників найчастіша співпраця склалася з Михайлом Скопом (#NEIVANMADE). Одна з робіт – композиції для виставки «Коли ми були тінями». Як пояснили артисти, вони самі ніби перебували в затінку й виконували не пісенну композицію, а лишали звуки, як люди – тінь.
Чиї картини NAZVA хочуть озвучити в майбутньому? Називають ім’я митців, що відійшли у вічність: Ван Гог, Сальвадор Далі, Да Вінчі.
Мелодії виконавців можна почути й у кінороботах (документальному фільмі «Феномен Івасюка», мультфільмі «На краю світів»). Співаки не бояться шукати нові майданчики й можливості пов’язати музику з іншими видами мистецтва. Єдине, з чим поки не готові працювати – з мистецтвом приготування їжі.
«Я не знаю, як написати музику для кухні, хіба що просто грати, поки хтось готує. Як зробити так, щоб піснею чи музикою описати борщ? Або навпаки, як стравою описати музику? Оце для мене найскладніше питання. Це те, чим би я хотів зайнятися. Я думаю про це кожен день», – жартома чи ні заявляє Павло.
Читайте також: Гурт NAZVA записали саундтрек до мультика «На Краю Світів»
Критика від слухачів, кумири та за що NAZVА ніколи не буде соромно
Артисти вважають: не страшно, якщо слухач не зовсім розуміє нового релізу.
«Одного разу про пісню «Родимка» написали: таке враження, що вона написана буквально за дві хвилини. Бо дуже проста структура і, типу, дуже наївна. А вірш, на основі якого ми зробили пісню, таким і є. Наша ціль якраз була в тому, щоб зробити супернаївну гармонію й пісню. Людина почула те, що і планувалося: що це простий, якоюсь мірою, примітивний твір. А вона наше досягнення подала в негативному значенні, тому що не вірить, що можна писати просто, бо десь має бути підступ», – розповіли учасники гурту.
Оцінка аудиторії залежить від її сприйняття. Павло та Ярослав відзначають, що їхні треки подобаються і старшим, і молодшим. А самі вони впевнені у тому, що випускають хороший продукт.
«Кожну пісню, яка в нас вийшла, ми будемо співати, навіть, якщо нам буде по 80… Ми знаємо, що нам не буде за них соромно. А є митці, які дивно виглядатимуть, співаючи свої перші пісні, бо ті, скажімо, примітивні тексти не личать старшим», – каже Павло.
Раніше музиканти рівнялися на власних кумирів. Але тепер умисне наслідування колишніх ідолів у минулому. Якщо раніше брали сумніви, чи вдасться відтворити звучання, чи сформулювати текст, то зараз вагань значно менше. Єдине, до чого придивляється дует, то це до постановки шоу.
«Ми вже знаємо, що нам для цього треба. Просто назбирати більшу аудиторію і правильно розпланувати ресурс… Хоча є моменти, коли я думаю: «Блін, вони таку класну мелодію придумали. Чому не я її перший придумав?». Ось так я, мислю. А щоб рівнятися на когось і дійти до такого ж рівня, як він? Ні. Ми знаємо, що поступово працюємо, і з кожним роком наближаємося до найбільшого рівня, якого ми тільки самі забажаємо», – промовляє Павло.
Виступи кумирів, які Гоц досі переглядає, ― це Андрій Данилко, Андрій Кузьменко (Кузьма Скрябін) й учасник рок-гурту Tenacious D Джек Блек. Для Ярослава світочами музики були скрипалі-класики. У дитинстві він мріяв наблизитися до їх рівня технічного виконання.
«По емоційному рівню, я хотів бути як Джошуа Белл. Але зараз цього немає. Я вже якось відпустив цю ідею – бути схожим на когось і мати риси певних артистів. Хочеться мати щось своє за стільки років», – відповідає Ярослав.
Текст має бути поетичним
У доробку гурту є переспіви (пісні Володимира Івасюка), треки на твори українських класиків («Весна» Павла Тичини, «Тіні забутих предків» на поезію «Виклик» Івана Драча, «Донбас» на основі поезії Миколи Холодного) та сучасників («Тихо-Тихо» Володимира Бєглова, «Осінь» Ростислава Кузика, «Родимка» на вірш Олі Бєдовської).
Пісня «Дракон» – наразі єдиний реліз, створений на основі прозового твору «Тигролови» Івана Багряного. Над тестами авторських пісень зазвичай працює Павло Гоц.
«Я нещадно скорочую і завжди ріжу тексти. Коли я працював над треком «Дракон», я викидав фрази посеред змістовних речень, бо мені здавалося, що так слова легше лягатимуть на музику. Я думав, що так людям буде легше запам'ятати… Досі жалкую, що забрав деякі слова, які зараз не є в ужитку в українській мові. Все-таки Багряний сто років тому писав геть інакше», – розповідає Павло.
Вирішили, що складного «Дракона» варто зробити більш доступним, щоб його захотіли послухати більше людей. Мети досягнуто. Зараз це один з найбільших концертних хітів бенду.
«Мені усе одно, що є рима, що немає. Якщо текст сам по собі музичний і гарно написаний, з нього можна зробити музику. Поезія «Осінь» Ростислава Кузина не римована. Взагалі, цей чоловік, м'яко кажучи, зневажає риму… Просто має бути поетичний текст, як «Маленький принц» Екзюпері. Там відсутнє поетичне слово, але у ньому є алегорії та метафори. А вже від того, як ми його запишемо, твір стає музичним і його можна заспівати», – каже Павло.
Також кажуть: у майбутньому, можливо, випустять трек на бурлескно-травестійну поему Івана Котляревського «Енеїда».
Життя під час і після Нацвідбору
NAZVA подався на Нацвідбір з піснею Slavic English. Номер потрапив до фіналу, але за результатами голосування посів останнє місце. Згодом учасники в соцмережах поділилися з підписниками деталями свого виступу. Виконання композиції супроводжувався відеорядом, на якому з'являлися постаті й образи українських винахідників та інтелектуалів, що прославили своє ім’я за кордоном.
«Сиділи, думали, та й придумали. Хто міг би бути найкращим представником «славік інгліш»? А відповідь – українці, які прославили нашу країну на весь світ… #NEIVANMADE намалював наш задум, а Дарія Балко, яка нам робила кліп «Родимка», взяла це і занімувала», – розповіли виконавці.
Артисти зазначають, що після Нацвідбору аудиторія NAZVA не змінилася, адже на кожну музику є свій питомий слухач. Тому конкурс дав можливість, аби їх почула більша кількість їхньої ж аудиторії.
«По факту у нас нічого не змінилося, але це був цікавий досвід. Ми побачили, що працюємо з професіоналами, які розуміють свою справу», – додає Ярослав.
Нацвідбір команда сприймала як гру-змагання «Доведи, що ти найкращий за три хвилини».
«Чесно – це неможливо. Здебільшого, на українському Євробаченні перемагають ті артисти, яких дуже добре знають до того. Єдиний раз коли нібито хтось новий виграв – це група «Go_A». Але, будьмо відверті, тоді був уже великий попит на щось виключно проукраїнське, бо в минулі роки були скандали. Того року на Нацвідборі всі були ноунеймами. Тому дивно подавати це за приклад: дивіться, а ви бачите, якісь ноунейми кінець кінцем виграли», – пояснює Павло.
Невипущений трек, Японія і книги
Як запрошені гості літературного фестивалю, музиканти діляться і книжковими вподобаннями. Ярославу Яровенку подобається класична українська література. Серед авторів виділяє Івана Котляревського та Богдана-Ігоря Антонича. А ще його захоплюють лайт-новели – ранобе або ж легкі японські романи з ілюстраціями. Ця культура зачепила альта, тому разом зі співвиконавцем він написав композицію на східні мотиви.
«Пісня вийшла з коляди, але ми залишили цю ідею. Можливо, колись до неї повернемося… Дуже велика частина того фольклору лежить на мандрівках, монахів і релігійних подвижників, які ідуть і шукають свій шлях. Це прекрасно», – каже Яровенко.
«Там прикольний текст про хлопчика-мандрівника і журавля. Твір трохи перегукується з тими піснями, які є в азійських народів. Це образи подорожуючих маленьких хлопчиків, які виростають, яких зустрічають як героїв… А ще ж коляда. Кожен колядник – це по факту апостол, який несе усім світлу думку. Це співзвучне з українськими колядками», – додає Гоц.
Сам Павло надає перевагу українській літературі. Зі світових творів його приваблює хіба що класика.
«Насправді, мене менш цікавить художня, але дуже часто читаю якусь наукову літературу, дослідження, есеї і всяке таке. А ще я великий шанувальник поезії, особливо дурацької та смішної, як у Миколи Холодного, Артема Полежаки чи Назара Гончара», – каже він.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
