Будинок «Слово»: як понад десять років створювали фільм про «Розстріляне Відродження»

15 Травня 2024, 17:23
У Луцьку відбувся показ фільму «Будинок «Слово»» 1198
У Луцьку відбувся показ фільму «Будинок «Слово»»

Кінокартину «Будинок «Слово» почали ще коли про «Розстріляне Відродження» не було модно говорити. Глядачі чекали на реліз художнього фільму після однойменної документальної кінострічки два роки. Проте творці над втіленням своєї ідеї працювали понад десять років. 

У Луцьку фільм презентували 14 травня. Головним партнером показу фільму на Волині стала «Волинська кінокомісія». На показ прибули режисер Тарас Томенко та акторка Ніна Набока, аби поспілкуватися з глядачами. 

Про те, як створювалася стрічка, від чого хотіли застерегти творці фільму та чому Ніні Набоковій подобається її роль – дізнавалася журналістка Район.Культура

Елітна в’язниця

Харків, 1927 рік. Товариш Сталін віддає наказ про зведення кооперативного будинку для письменників. Першоідея належала Остапу Вишні, а коли в митців не вистачило грошей, їм допоміг секретар комуністичної партії. 

Керівництво наголошує: тільки радянська влада так дбає про свою інтелігенцію, бо ж в інших країнах письменники змушені виживати. А ще будинок «Слово» був першим у списку будівель, де провели телефонну лінію. 

«Колись у таких будинках буде жити вся країна, а зараз такі умови лише для вас», – за тостом під час відкриття будинку каже працівник НКВС Менер

Проте радянській владі не потрібні генії, якщо вони не творять на благо радянського суспільства. Тому для тих, хто не підкоряється системі, «Слово» стане в’язницею.

Ідея створити кіно про українських літераторів виникла ще 10 років тому. Першоосновою до ігрової картини стала документальна стрічка «Будинок «Слово», прем’єра якої відбулася у 2017 році в Харкові. 

«Коли ми починали створювати фільм про «Розстріляне Відродження», про це явище тоді взагалі ніхто не говорив. Це було не модно, не актуально, не трендово, не тік-токово, взагалі ніяк. Це було порожнім місцем. Коли ми казали, що робимо фільм про «Розстріляне Відродження», на нас дивилися, як на ненормальних. Тоді неможливого було когось здивувати ні Тичиною, ні Сосюрою, ні Підмогильним. Але потім цей інтерес почав підійматися. Я вважаю, що ми внесли у це свою лепту, коли створили документальну картину… Потім було декілька проєктів, опери, проєкт МУР та ще багато іншого», – розповів режисер фільму Тарас Томенко. 

Слово
Обговорення фільму

За словами режисера, вони прагнули порівняти почуття тодішніх митців до сьогодення, адже знищення української культури триває й досі. 

«Напевно, зараз українцям потрібно знати й відчувати те, що відчували ці письменники. Їх розстрілювали, нас розстрілюють. От про це мова: ми такі як і вони, ми всі мешканці «Будинку «Слово»». І питання, чи буде наступне таке покоління і що з ним буде – ми не знаємо», – поділився думками Тарас Томенко. 

Як створювали фільм та кого нагадує головний антагоніст Акімов 

Стрічку вирішили зробити чорно-білою. За переконанням авторів, однотонність не відвертала б увагу глядачів і краще б передала тодішню атмосферу. 

«У 2021 році була прем'єра фільму на Варшавському фестивалі. Та ми дороблювали його ще буквально два тижні тому, фарбували картину. Увесь процес створення фільму був довгим, тому що не було коштів. Змушені були стояти, зупинятися, потім щось знаходили, дознімали. Усього для картини було 40 знімальних днів, – це не так багато, але вони були розтягнені в часі», – зазначив режисер. 

Ніна Набокова, Ніна Вовк, Тарас Томенко
Ніна Набокова, Ніна Вовк, Тарас Томенко

Окремо постановник згадав і оператора фільму – Михайла Любарського. Для нього ця робота стала дебютом. 

«Це дуже талановитий оператор, майбутнє операторського мистецтва», – зауважив він. 

Як розповів Томенко, намагалися зібрати хороший акторський склад. Доєднувалися актори не лише київських театрів, а і херсонських. Та найбільше очікувань було від головного антагоніста фільму, збірного образу донощиків – Акімова, що працював на НКВС. Та хоч персонаж вигаданий, та це ім’я мав справжній енкаведист – допитувач Семенка. Акімова на екрані втілив Дмитро Олійник. Постановник розповів, що Дмитра вибрали грати негативну роль через зовнішність. 

«Актора для ролі Акімова ми знайшли абсолютно випадково. Діма прийшов пробуватися на Анатолія Петрицького. Це невеличка роль художника, котрий у фільмі дає ключі новому жителю будинку. Я бачу, що переді мною стоїть молодий Путін. Я кажу: «Дім, ти не пробуєшся, в тебе головна роль», – розповів Томенко. 

Слово
Акімов. Кадр з трейлеру

Зло обов’язково має бути покаране, тому й Акімов отримав по заслузі. Щоправда, його здолав не сильний супротивник, не керівна верхівка і, навіть не помста з боку письменників. Кару над ним звершила проста кухарка Варя, яку зіграла Ніна Набокова.  

«Я просилася на фронт, мене не взяли. Думаю, ну тоді в кіно хоч одного гада отруїла. Вже легше», – з посмішкою згадувала Ніна Набокова. 

Ніна бачить свою героїню втіленням народу – свободолюбним і спраглим до справедливості. 

«Моя героїня – жінка з села. Вона навіть не знає, що таке письменник і що це за професія. Та є різниця в її мудрості, мудрості нашого народу. Вона розбирає, що таке зло, що таке добро. Варя не витримала. Вона його отруїла, думаючи аби тільки втекти. Свідомо йшла на це. Оця сила, це свободолюбство, все це притаманне нашому народу. Ось це я, тьотя Варя», – відгукнулася про свою персонажку Ніна Набокова. 

Слово
Глядачі

Письменника дуже вразливої натури та чуттєвості Павла Тичину зобразив Костянтин Темляк. Цей поет на початку свого шляху писав дуже мелодійні вірші, але був одним із тих, кого здолала радянська машина й змусила служити партії й вихваляти її діяльність у своїй примітивній поезії. 

«Костя відчув ці сонячні кларнети, відчув, що це творіння дуже тонкої організації… Хотілося більше про кожного письменника показати, але ж є таймінг. Я дуже шкодую, що Підмогильного не було так багато у фільмі, але для нього потрібно створити окрему роботу», – сказав Тарас Томенко. 

Стрічка стала однією із переможців конкурсного відбору Держкіно. Понад 30 мільйонів гривень, що є половиною бюджету фільму, надала держава.

«Ми не подаруємо їм цього...»

Попри першочерговий задум про чорно-біле кіно, в одному епізоді творці додають ще одну фарбу – червону. У кадрі постають письменники, жителі будинку «Слово», що прямують через річку до «загірної комуни». Як пояснили творці, це завуальований шлях до урочища Сандармох, де зустріли смерть 1 111 громадян. 

«Ми свідомо не показали сандармоську розправу. Показувати кадри як нас знищують – це дуже великий подарунок. Ми не хотіли давати цей козир ворогам. Нас тоді стратили, але ми є переможцями. Тому і з'явився епізод із річкою – він більш поетичний. Та й глядач цих сцен не витримає. Це фільм про те, як ми хочемо перемогти. Ми не можемо допустити ще раз такої помилки, бо вона буде фатальною», – пояснив задум режисер. 

Слово
Зустріч з творцями фільму

З перших хвилин фільму глядач знайомиться з персонажем Акімовим – письменником-початківцем, який з надіями та сподіваннями приходить до «Слова». Та навіть у середовищі митців, людей, здавалося б, дуже чуттєвих, він почувається некомфортно, бо його називають графоманом. 

«Він є головним антигероєм. Але драматургія побудована таким чином, що добру частину фільму – хвилин 20 – глядач йому симпатизує. Він думає: «непоганий хлопець» і ведеться на це. Це про нашу українську легковірність, як легко нас обдурити, як легко ми віримо людям, пройдисвітам. Потім він перетворюється на монстра», – розповів Томенко. 

Сам Акімов є частиною Хвильового, адже так назвав персонажа свого роману письменник. Згодом він спалив твір перед самогубством, про що написав у листі до падчерки: «Свій нескінчений роман, між іншим, вчора я спалив не тому, що не хотів, щоб він був надрукований, а тому, що треба було себе переконати. Знищив, значить уже все. Знайшов у собі силу волі, зробити те, що сьогодні роблю. Прощавай, мій золотий Любисток…».

«Треба розуміти, що Хвильовий пройшов війну. Його двічі вели під розстріл. Він повернувся з посттравматичним синдромом. Микола зрозумів, для чого була створена ця лабораторія письменників. Чому він спалив роман? Що могло бути в цьому романі? Ми не знаємо. Але ми собі так надумали, що там міг бути цей герой Акімов. Він каже Хвильовому: мене неможливо вбити, я образ, якого ти створив. Це про те, що ми маємо відповідати за те, що ми створюємо», – пояснив Тарас. 

Слово
Хвильовий. Кадр з трейлеру

Історичний факт про недовершену роботу автора умістили в назві кінокартини. 

«Ми зумисне зробили цю плутанину, щоб виникало питання: нескíнчений чи нескінчéнний роман. Якщо говорити про долю України, як про роман, то сподіваюся, що ми вистоїмо і будемо пам'ятати про ці події. Ніколи не забудемо, не пробачимо, коли вороги приповзуть миритися сюди зі своїми концертами та театрами. Це буде, люди, це вже було. Вони прилазили з концертами, поки нас морили голодом», – додав режисер. 

Перед смертю Хвильовий заспівав романс «Беси» на слова Пушкіна. Режисер вважає, митець обрав цю пісню через те, що розумів, які «беси» оточують його та прийшли в Україну. 

«Цей постріл відбувся після того, як він побачив Голодомор. Поезія Пушкіна була частиною перформансів. Бо це не просто самогубство, це був перфоманс. На похорон Хвильового вийшов весь Харків, це був політичний протест… Він передбачив і цей день, і те, що зараз відбувається. Він побачив наш час і не витримав цього. Це був спосіб докричатися до людства, до України», – кажуть творці. 

Слово
Глядачі фотографуються з творцями фільму

На заході була присутня і продюсерка промоції фільму Надія Вовк. Стрічку Томенка вона побачила вперше минулого року, і після перегляду не змогла стояти осторонь й доєдналася до команди. 

«Я була просто в шоці, тому що це все відбувалось біля нас, але ми з цього нічого не знали. Можна рефлексувати, можна себе карати за щось, а можна просто почати діяти. Пам'ятаю, як в Батурині дістали кістки, замордованих ще 300 років тому людей, і зробили таку експозицію «Батурин-Буча», провели між ними аналогію. Тоді я зрозуміла, що ми, українці, дуже швидко вибачаємо. Ми починаємо далі жити, далі працювати... Мені здається, мета вже досягнута, тому що увага вже привернута і молодь з цікавістю дивиться, читає, розмірковує, говорить про «Розстріляне Відродження». На мій погляд, коли ми пам'ятаємо наше минуле, ми зрозуміємо сьогодення і зможемо впливати на майбутнє», – додала Надія Вовк. 

Після спецпоказу, глядачі мали змогу особисто подякувати творцям за стрічку, поділитися власними враженнями та зробити пам'ятні світлини. 

Коментар
24/05/2024 П'ятниця
24.05.2024
23.05.2024