«Знімати фільм про родичів – небезпечно»: як створювали дебютну ігрову стрічку Ірини Цілик «Я і Фелікс»

Фільм «Я і Фелікс» – повнометражний ігровий кінодебют української режисерки Ірини Цілик, створений на основі роману «Хто ти?» Артема Чеха. Кінокартина базується на реальній життєвій історії письменника. Стрічка розповідає про юного хлопця, який живе в українському місті 90-х років, описує його стосунки з близькими, перше кохання та дружбу з бойфрендом бабусі, який має проблеми з алкоголем та постравматичний синдром після участі в Афганській війні. 

У межах промоційного туру 17 квітня Ірина Цілик презентувала стрічку луцьким глядачам у кінотеатрі «Промінь». Співорганізатором показу стало мистецьке об’єднання «Фронтера», стратегічним партнером якого є платформа «Алгоритм дій».

Про те, як створювалася стрічка, через що переймалася режисерка та чому небезпечно знімати фільм про своїх родичів – дізнавалася журналістка Район.Культура. 

Показ фільму

Світова прем’єра «Я і Фелікс» відбулася на 38-му Варшавському міжнародному кінофестивалі, а перший український показ – в межах Київського тижня критики у 2022 році. 

Фільм створений за мотивами роману «Хто ти такий» Артема Чеха (справжнє ім'я – Артем Чередник). А точніше, з його чернетки, адже дружина автора – Ірина Цілик – побачила кінематографічність книги ще на етапі рукопису. Подружжя звикло ділитися один з одним своїми роботами, тому Ірина знала про всі етапи написання книги. Тоді ж кінопродюсер Володимир Дяценко запропонував їй створити спільний фільм. Режисерка не мала готового сценарію для проєкту, але взявши до рук чернетку чоловіка, одразу побачила, як виглядатиме твір на екрані. 

«Особисто я Фелікса ніколи не зустрічала, але знала майже всіх прототипів персонажів. Я бувала у квартирі, в якій виріс Артем… Я це настільки добре уявляла, що зразу бачила – з цієї книжки може вийти кіно. Тут і яскраві герої, і антураж, і загалом спроба рефлексувати про цей нелегкий період нашого життя», – сказала Ірина Цілик. 

Цілик з глядачами

Читайте також: Історично-пригодницький роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху» вийде у травні

Деякі глядачі нарікають на те, що в Україні з’являється багато фільмів про 90-ті, однак режисерка на це відповіла, що усі кінокартини є абсолютно різними відбитками реальності. 

«Насправді це невеселі часи і я намагалася не романтизувати 90-ті. Не відчуваю до них ностальгії. Вони були дуже жорстокими дорогами в нашому житті. Однак це був період переходу з однієї реальності в іншу, коли ми всі попрощалися з радянським минулим, але ще не були готові жити як сучасна Україна. Це був період суцільних питань: хто ми, куди ми йдемо?» – пояснила режисерка. 

Про що фільм

«Я і Фелікс» – це історія дорослішання Тимофія у буремні для країни роки. Хлопець зростає з мамою та бабусею Лідою. Та одного дня бабуся приводить додому нового члена родини – колишнього контррозвідника та учасника Афганської війни Фелікса. Чоловік, зазнавши випробувань на фронті, тепер страждає через ПТСР і часто зазирає до чарки. Батько Тимофія постійно на заробітках, тож чоловіче виховання й вишкіл він проходить у новоспеченого діда. 

Стрічка репрезентує «лихі часи» через призму підліткового сприйняття, а також показує труднощі, з якими стикалася молодь: перша закоханість, бажання не відставати від моди, непорозуміння з батьками та справжня дружба. 

Пошук реквізитів та місць, де зупинився час

Дія книги розгортається у Черкасах, але через обмежений бюджет зйомки провели у Києві. Кілька сцен відзняли у Житомирі. 

«Їхати з експедицією до рідного міста Чеха було дорого, тому ми викручувалися і шукали в Києві такі місця, в яких час зупинився. Місця, де, здається, що ти переносишся машиною часу. І хоч Київ дуже змінився за ці 20-30 років, та якщо добре пошукати, то їх віднайдеш», – розповіла Ірина. 

Зала

За подібним сценарієм шукали головну локацію фільму – квартиру сім’ї Тимофія. Команді вдалося натрапити на помешкання, що зберегло типовий інтер’єр 90-их. 

«Ми лише десь переклеїли шпалери та додали свої деталі. А сама квартира й речі належать одній не молодій пані… Найбільша проблема була з пластиковими вікнами. Вони тепер всюди. У нас було мало грошей, щоб замалювати їх в постпродакшині, тому я почувала себе дуже обмеженою в рішеннях. Я дуже хотіла знімати двори, натурні сцени, але була змушена викручуватися», — зізналася мисткиня.  

Також для фільму необхідними були кадри з річкою. Тому команда шукала «фактурні місця зі старими іржавими фарбами». Над художнім оформленням та реквізитами працювали Марія Островська та Анна Сулікова. 

«Це люди, які знають, як дістати щось з-під землі. Це була кропітка робота, але ми мали багато азарту. Було важко подетально згадати своє дитинство. Проте ми з колегами одного віку, тож спільні спогади дуже допомагали», – відгукнулася про своїх співпрацівників мисткиня.

«Це небезпечно – знімати фільм про своїх родичів»

За визначенням Артема Чеха, роман більшою мірою автобіографічний. У ньому автор переосмислює 1990-ті, своє дитинство та стосунки з рідними людьми. 

Кінокартина «Я і Фелікс» стала родинним продуктом, адже до фільмування долучився і син письменників – Андрій Чередник. Та сценаристка зізнається, що це трапилося випадково. Для конкурсу від Державного агентства України з питань кіно (Держкіно) потрібно було представити перший тизер, але акторів для фільму ще не знайшли. Тому Ірина вмовила свого сина, а роль Фелікса запропонувала своєму приятелю та письменнику Юрію Іздрику. 

«Коли я говорила з кастинг-директоркою, кого я хочу бачити в ролі Фелікса, то казала: «Ну, такого… як Іздрик». Тоді я запросила його на зйомку, а він відповів: «Як довго я чекав, щоб ти мене десь зняла». Я і не підозрювала про його акторські амбіції. Він провів з моїм сином три дні на знімальному майданчику. Увесь час я спостерігала за тим, як вони взаємодіють», – поділилася історією сценаристка.

Режисерка

Тож для багатьох ця стрічка стала дебютом: для Ірини це було перше художнє кіно, для Юрія, Андрія та Владислава Балюка (який зіграв Тимофія-підлітка) – перша роль у фільмі. Та попри дебютний досвід кінематографічної гри, Іздрик отримав Золоту Дзиґу у номінації «Найкраща чоловіча роль другого плану». Хоч спершу режисерка хвилювалася, як виглядатимуть на екрані її актори. 

«Звісно, це ризиковано – поєднувати професійних акторів з непрофесійними. Це має бути свідомим рішенням. Та я взагалі не пошкодувала про це», – додала вона. 

За словами Ірини Цілик, фільм є менш похмурою версією книги. До прикладу, матері Чеха було дуже боляче читати роман. 

«Фільм добріший, зокрема і до мами… Можливо, через те, що я і сама мама хлопчика, яка робить помилки, тому хотіла бути добрішою до жінок. Роль матері дуже непроста. Коли мама Чеха подивилась фільм, то сказала: «Як ти так про мене все знаєш?» Вона захоплювалася, як актриса – Анастасія Карпенко – передала її найінтимніші почуття. Дуже небезпечно знімати фільм про твоїх родичів. Це тонкий лід. Але, на щастя, горшків ми не побили», – з усмішкою згадувала письменниця.  

Для фільму використали й світлини з архіву її чоловіка. З фоторамок зі знімками Тимофія, насправді визирає Артем Чех. 

 Що кажуть глядачі

«Фільм вдався. Це таке емоційне наповнення. Психологічно глибоке і художньо переконливе кіно», – поділилася своїми враженнями від перегляду поетеса Ніна Горик, яка відвідала показ.  

Стрічку «Я і Фелікс» уже представили закордоном. Світова прем’єра відбулася на Варшавському кінофестивалі. Режисерка їхала з ним у тур відомими університетами США: у Гарвардський, Колумбійський, Єльський. Вона була переконана, що навряд чи європейцям ця історія видасться близькою. Утім, помилялася. 

Запитання зі зали

Фільм отримав приз The CGS Award (Social-cultural Cineclubs for Young People) — Percorsi Creativi 2023 на 53-му італійському кінофестивалі Giffoni. Це європейський кінофестиваль для дітей та підлітків. Бали присуджують за глядацькі голосування, участь в яких беруть біля 600 італійських підлітків. 

«Це було несподівано. Де ми, а де сучасні італійські підлітки?» — відреагувала Ірина Цілик на нагороду. 

Тепло його сприйняли стрічку й американці. 

«Було смішно, коли запитували про такі дрібнички: «А чому банки з помідорами перегорнуті? Чому там стоять грибочки?». І я розповідаю їм рецепт і думаю: «О, Боже, я вчу американців пострадянської кулінарії, якої не хочу більше мати в житті!». А один американець розповів, що слухав пісні музикантів з плакатів нашого героя Тимофія і сказав: «Я б ніколи не подумав, що українці в 90-ті слухали ту ж саму музику», – розповіла сценаристка.

Читайте також: «Довбуш» – не документ, а історія-легенда, або Як Олесь Санін зняв найдорожчий український фільм

Те, що не увійшло в кадр 

Режисерка не ставила собі мети зі скрупульозною точністю відтворити усі деталі книги. Як розповіла мисткиня, вона відчувала свободу під час змін у сценарії й додавала до нього власні спогади з дитинства. Серед таких сцен і танець Фелікса під пісні британського рок-гурту Pink Floyd. Прообразом мізансцени став спогад про батька Ірини. 

Сценаристка планувала доповнити фільм закадровим голосом. Диктором мав стати її чоловік, який би додав до фільму більше думок і вражень з боку героя. 

«Я навіть встигла записати Чеха в студії, я довго його мучила. Для нього це був доволі нестерпний процес, хоч він дуже добре звучав. Але потім в монтажі я зрозуміла: коли забагато розповідаємо, то надто спрощуємо і крадемо в глядача можливість перейняти це на себе, додумати щось своє. Тому я вибачилася перед ним і забрала його з фільму», – пояснила вона. 

Ірина Цілик з командою "Фронтера" та "Алгоритму дій"

Змінили й фінал. Доки працювали над сценарієм, то Ірина з Артемом дізналися нові відомості про Фелікса, які увійшли до фільму.

«Його рідний батько раптом розповів про дзвінок від Фелікса. Він намагався знайти Ліду, а коли дізнався, що вона померла, сказав: «Це все. Кінець» і повісив трубку. Більше ми не могли про нього нічого знайти, хоч і зверталися до знайомих та до спілки ветеранів війн Афганістану», – розповіла Ірина. 

Очікування й плани на наступний проєкт 

Попередній фільм «Земля блакитна наче апельсин» став першою повнометражною документальною стрічкою у доробку Цілик. «Я і Фелікс» посів цю позицію в ігровій фільмографії. Зараз Ірина планує знову освоювати новий формат – анімацію. Над ним працюватимуть у партнерстві з Люксембургом і Францією. 

«Люди люблять жартувати, що мені подобається бути дебютанткою. Зараз я розробляю проєкт повнометражного анімаційного документального фільму. Я бачила кілька таких фільмів, і це справило на мене таке враження, що я теж хочу намалювати реальні речі, які вже не можу зазняти, які вже відбулися», – пояснила Ірина. 

Оплески

На запитання: який жанр кінематографа любить найбільше, режисерка не змогла відповісти.  

«Це як порівнювати двох дітей. Мені і там, і там комфортно. На жаль, наразі українське художнє кіно паралізоване. Під час повномасштабного вторгнення це може і не дуже доречно, а з іншого боку… Це художній спосіб говорити собі про себе й усьому світові. Тому мені дуже прикро, що за рік-два не буде українських прем’єр», – додала вона. 

Фото Ігоря ДИНІ