Сильні, як земля: як знімали проєкт про життя українців у тилу під час війни
-
-
>
-
>
-
>
2582
Рівняни стали героями документального проєкту «Сильні, як земля» про українців у тилу, які попри війну творять життя країни.
Загалом до проєкту увійшли історії людей з чотирьох областей: двох, які частково були окуповані російською армією, – Київської та Чернігівської, а також двох тилових – Львівської та Рівненської.
Авторка ідеї та продюсерка проєкту Анна Слюсаренко раніше працювала над створенням популярних телешоу. Втім, повномасштабне вторгнення дало зрозуміти, що насамперед важливі не форма, а сенси. Тож у співпраці з громадською організацією «АНТС» автори розпочали роботу над проєктом про українців, які продемонстрували стійкість та продовжували працювати заради своєї країни.
Про силу землі, щоденники окупації, закордонну аудиторію, а також про концерти Рівненської обласної філармонії при свічках в укритті та артпростір у сховищі Рівненської обласної лікарні – з Анною Слюсаренко та з причетними до проєкту рівнянами говорила журналістка Район.Культура.
Читайте також: Український фільм «Будинок зі скалок» номінували на «Оскар»
Вплив зміни світогляду на ідею проєкту
«У мене постійно було відчуття того, що ми підлаштовуємося під якусь певну кон’юктуру. Є олігархи, які спонсорують всі телеканали, і навіть якщо шоу розважальні й нібито повчальні, як-от «Хата на тата», глибоких сенсів в суспільстві набагато більше, ніж транслює телебачення», – розповіла Анна Слюсаренко про те, як з’явилося бажання створити документальний проєкт.
За її словами, телебачення у старому вигляді вже померло, а от вміння медійників залишилися. Тож цей проєкт – це спроба професійно створювати візуальні роботи з ціннісною ідеєю, яку фінансово підтримав фонд «Відродження».
Автори вирішили зібрати певний колективний образ тилу: показати історії внутрішньо переміщених осіб, людей, які релокували свій бізнес, змушені були відбудовувати свій дім чи інфраструктуру міста або ж просто продовжували працювати, незважаючи на всі виклики війни.
«Є багато розмов про те, що може бути централізація влади, що кошти від партнерів можуть заходити через певні інституції, медіа можуть бути узурповані. Тому нам важливо підтримувати громади, показувати, що вони спроможні отримувати гроші й вирішувати свої питання самостійно. Це проєкт про те, що громадянське суспільство – живий організм і воно може жити навіть тоді, коли йде війна», – зазначила продюсерка.
Читайте також: На замовлення німецького каналу ZDF знімають документалку про рік повномасштабної війни в Україні
У центрі всього стоїть життєва історія
Як розповіла Анна, героїв для проєкту шукали через свої мережі контактів. Війна вплинула на всі куточки країни, тож команда хотіла б зняти окремий продукт про кожен з регіонів. Та через те, що це перша спроба створити подібний продукт, вирішили зосередитися на чотирьох областях.
«Нас зачепила бабуся з Чернігівщини, яка втратила ногу. Вона відчувала свою відповідальність – піти подоїти корів, бо вони кричали. І тут прилетіло. Волонтери її відвезли на лікування в Австрію, а бабуся повернулася і садить далі на Чернігівщині свій часничок. Це жінка, яка бачила життя, їй 74 роки й вона могла лишитися там, але не хоче. Вона бачить тут свою спроможність щось робити», – описала одну з історій продюсерка.
У Баришівській територіальній громаді автори проєкту познайомилися з 21-річною дівчиною, яка створила Молодіжний хаб. Він пропрацював три місяці, а потім в нього прилетіла російська ракета. За словами Анни Слюсаренко, вона б могла сидіти й плакати чи виїхати кудись за кордон, але дівчина знайшла в собі сили: організувала молодь, вони разом розібрали завали, написали новий грант, отримали кошти, створили новий хаб і зараз знову проводять молодіжні заходи.
На Львівщині команда знімала сюжети про волонтерів, які допомагають нашим пораненим військовим проходити реабілітацію. А також про найстарішу в Європі солеварню, яка в критичний момент змогла вдвічі збільшити виготовлення солі, коли росіяни обстріляли підприємство у Соледарі.
«Ми хотіли показати й цю історію: якщо один регіон страждає, то інший може підтримати. Якщо обстрілюють Донеччину, то львівська стара солеварня, на якій сіль видобувають стародавнім методом, а мішки тягне кінь, може включитися і працювати більше. Можливо, це моя романтизована версія й економісти чи урбаністи скажуть, що не все так безхмарно, як я це бачу. Але це мистецтво і наше бачення того, як українці зараз проходять цю війну», – зауважила Анна.
У чому сила землі
Як розповіла продюсерка, на Київщині вони проводили зйомки у селі Перемога. Жителька селища, яка перебувала там в окупації, записувала в щоденник пережиті події та емоції. Саме завдяки її записам з’явилася назва для проєкту.
«Ми довго думали, як назвати проєкт, бо розуміли: ідея в тому, що не ми на когось напали, а вони прийшли до нас, на нашу землю. Все крутилося навколо землі, а потім ми ще раз прочитали щоденник бабусі з села Перемога. Його фінал звучить так: «Було складно, але ми тримаємося, бо ми українці. Ми вистоїмо, бо ми сильні, як земля». Це сказали не ми. Це сказала ця жінка, яка пережила окупацію, втратила онука, але все одно продовжує вірити в нашу перемогу», – поділилася спогадом Анна Слюсаренко.
Авторка щоденника відмовилася зачитувати його в проєкті, адже вкотре переживати ці емоції надто боляче, втім, погодилася на те, щоб він звучав голосом іншої людини. Нею стала відома українська співачка Марина Круть. Її пісня «Воля» стала також головним саундтреком проєкту.
«Якось влітку я познайомилася з творчістю Марини Круть і мені здалося, що вона така чуттєва: плаче у піснях зі своєю бандурою і з усією Україною. Тому я подумала, що було б класно, якби цей щоденник читала Марина. Їй сподобалася ідея, тому що вона дуже глибока людина. Пісню «Воля» можна розібрати на цитати. «Замість звуків міських сирен. Заспівай мені гарних пісень. Ми прокинемось всі в один день. Від весняних і добрих вістей», – це ж просто гімн сьогодення. Це все настільки лірично, емпатично», – відзначила продюсерка.
Читайте також: «Буду жити! Геть думи сумні»: бандуристка KRUTЬ записала відео на вірш Лесі Українки
«Вони заганяють нас під землю, а ми створюємо там комфортний простір»
До Рівного знімальна група проєкту приїхала 15 листопада 2022 року. У той день під час масованої ракетної атаки на Україну росіяни влучили в об’єкт критичної інфраструктури. У багатьох частинах міста зникло електропостачання. Тоді команді вдалося наживо зафіксувати момент, як під час повітряної тривоги рівняни облаштовують «підземне життя». Першою локацією стало сховище Рівненської обласної лікарні, в якому створили комфортний простір для пацієнтів, а також навіть проводять лекції для студентів.
«Коли ми дізналися, що в Рівному є укриття в лікарні, яке є ще й артпростором, куди ти можеш прийти пограти в теніс чи погойдатися на гойдалках, ми вирішили продемонструвати це як філософію. росія хоче нас вбити, але навіть, спускаючись в укриття, ми там не вмираємо, не пригнічуємося, а облаштовуємо комфортний простір. Ми думаємо про інших, ми думаємо про наших дітей. Це демонстрація того, що незважаючи на війну, ми спроможні домовлятися з донорами, владою, об’єднуватися і щось створювати», – розповіла Анна Слюсаренко.
Одним з героїв документального проєкту «Сильні, як земля» став рівненський художник Костянтин Качановський, виставку якого експонували в сховищі.
«Знімальна група завітала до сховища-галереї, де я в той момент робив невеличку ілюстрацію на вході (оскільки сам вхід ще має старий радянський вигляд, хотілося його «розрядити»). Ми записали інтерв‘ю про творчість під час війни, я розповів про поїздки на деокуповані території, і про вплив на людей які пережили окупацію, через візуальні образи», – пригадав художник.
Читайте також: В укритті Рівненської обласної лікарні відкрили артгалерею
За його словами, проєкт зацікавив, адже це можливість розказати свою історію. Формат документального проєкту художник полюбив кілька років тому й вважає, що це найефективніший спосіб висвітлити події. Оскільки новини не здатні відтворити атмосферу і надати можливість перейнятися нею так, як хороша «документалка».
«Качановський казав: «Я навіть не думав, що комусь серед війни будуть потрібні мої малюночки, я розмальовую стіни. Але коли почав їздити на деокуповані території, то люди побачили в цьому сенси й надихаються цим усім». Тому ми хотіли продемонструвати, що візуальне мистецтво – це дуже важливо», – зазначила Анна Слюсаренко.
Читайте також: Рівненський культурний десант, або Як мурали Костянтина Качановського підіймають український дух від Харкова до Херсона
«Ви не відберете у нас музику»
Ще однією локацією стала Рівненська обласна філармонія. У той день у приміщенні установи мав відбутися концерт заслуженої артистки України Марії Фарини. Та через обстріл до останнього не було зрозуміло, чи відбудеться захід.
«Там була купа людей, які купили квитки й сиділи з ліхтарями в темряві. Концерт таки відбувся. Ведучі тоді сказали, що ракети летять, але люди приходять слухати українські романси, адже це лікує. Це символ того, як ми реагуємо на тривоги, на атаки. Ми віримо, що кожна ця атака повернеться назад – в білорусь і росію. Що вона стане останньою. Культурний фронт має свою місію: нам треба дбати про своє ментальне здоров’я, а він дає нам заряд, який нас тримає», – зауважила продюсерка проєкту.
Як зазначила директорка філармонії Елеонора Стеценко, команда закладу розповіла про те, як вони відреагували на початок російської агресії, що робив у цей час колектив, які виклики постали перед ними та як вони їх вирішували.
«Ми розповіли, що філармонія не припиняла свою діяльність. Ми відразу почали готувати патріотичні й мистецькі проєкти та вирішили, що попри все українська весна починається з Шевченка. Нам було приємно поділитися тим, що на початку війни ми обладнали укриття в підвальному приміщенні органного залу. Це справжнє сховище, в яке спускалися й спускаються мешканці навколишніх будинків або ті, кого повітряна тривога застала в центрі міста. Ми привели до ладу цю частину будівлі, зробили там ремонт, і облаштували «Мистецький цоколь», який став артпростором. У ньому відбувалися презентації виставок, перші концерти для глядачів. Ми розказали про те, що війна підштовхнула нас до того, що ми відкрили другий концертний майданчик, в якому і до сьогодні працюємо», – зазначила Елеонора Стеценко.
Читайте також: Ах, яка солодка на смак кава: у Рівненській філармонії презентували «Кавову кантату» Баха в джазовому аранжуванні
Як повідомила директорка, найголовніше – щоб глядачі зрозуміли, який внесок вони можуть зробити в українську перемогу. Можливо, не всі йдуть в ЗСУ й не всі стають волонтерами, але в цій ситуації дуже важливо якісно і добре просто робити свою роботу. Адже робота музикантів, як і лікарів, потрібна. А люди очікують якось реабілітувати свої моральні сили. Культура обов’язково потрібна не тільки, щоб просувати її зараз для європейського світу, а і щоб працювати на внутрішньому ринку для українців та підтримувати їх моральний дух.
Важливою віхою історій про Рівне стало те, як місто взаємодіє з внутрішньо переміщеними особами. Адже і Рівненська обласна лікарня, і філармонія прийняли людей з різних регіонів України, забезпечили усю необхідну підтримку та дали можливість фахівцям продовжувати свою діяльність.
Підтримка іноземних партнерів
«Війна страшна, але вона дає нам і нові можливості. Це про відродження. Складно постійно говорити про те, що все погано. У нас щодня Бровари, Дніпро, трагедії… Це страшно. Хочеться давати якесь світло», – зауважила продюсерка проєкту.
На думку розробників, цю тезу важливо просувати й за кордоном. Тому, окрім показів на українському телебаченні та поширення проєкту в Youtube, заплановані презентації в різних країнах світу.
«Зараз ведемо перемовини з Монреалем, з Канади нам написали, що були б раді показати його до річниці повномасштабного вторгнення. Також ми говоримо зараз з Нью-Йорком, з українськими представниками. Я думаю, що в Брюсселі у нас теж будуть покази. Це все для того, щоб говорити світу, що в Україні йде війна, але нам потім треба відновлюватися. Україна сама не впорається – нам потрібна підтримка іноземних партнерів. А от для них важливо показати, що ми можемо не «распіліть бабосікі», а справді спрямувати на відбудову, бо ми маємо конкретні приклади цього. Давайте нам гранти, бо наші громади можуть відбудовуватися самі», – пояснила Анна Слюсаренко.
Проєкт буде продубльовано англійською. Титрована версія вийде польською, французькою, іспанською, словацькою. За словами Анни, паралельно йдуть перемовини з продюсером Netflix.
«Працювали над тизером поряд з хом’ячками й рибками»
Творці проєкту розповіли, що почали роботу над ним у листопаді, а основними труднощами стали відключення електроенергії, внаслідок російських обстрілів.
«Є певний виклик у тому, коли світло є дві години на добу, та й те лише вночі, а у нас всі процеси залежать від електрики: монтаж, графіка, саунд-дизайн, музика. Усе працює від світла. Але краще приймати цей виклик, аніж сидіти осторонь і боятися їх. Цим ми демонструємо нашу резильєнтність, вміння бути гнучкими», – розповіла продюсерка.
Читайте також: Документальний фільм «20 днів у Маріуполі» здобув нагороду на американському кінофестивалі
У грудні 2022 року, коли знімальній групі потрібно було презентувати тизер, працювати над ним доводилося в екстрених умовах.
«Ми зібралися разом з режисерками, піднялися на 19 поверх до однієї з них додому, щоб монтувати тизер. Світло зникло, акумулятор протягнув лише годину. Довелося запаковувати великий потужний комп’ютер, спускати його пішки з 19 поверху. Згодом ми поїхали до знайомої в ветеринарну клініку, в якій був генератор. Монтували, сидячи поряд з хом’ячками й рибками», – поділилася історією Анна Слюсаренко.
Попри усі складнощі, випустити проєкт планують вже 10 лютого. Спершу організують закритий допрем’єрний показ для учасників команди, громадської організації та донорів, а потім покажуть його для української аудиторії. До 20 лютого є план створити англомовну версію, щоб до річниці повномасштабного російського вторгнення в Україну продемонструвати усьому світу – українці сильні, як земля.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
