Леся могла і російською написати щось достойне лівою ногою, – Ада Роговцева

09 Грудня 2022, 14:02
Ада Роговцева 1876
Ада Роговцева

«Таких постатей, як Леся Українка, ставлять на п’єдестал. На них моляться, як на ікону, а вони же живі люди. І коли ці люди лишають по собі такий слід, який можна погортать, подивиться, погладить… Це заходить у кров, у серце. Тому хочеться, щоб люди, які живуть на землі, де ступала Леся, запам’ятали її як дитя, як прекрасну жінку».

Літературний вечір Ади Роговцевої «Стежками Лесі Українки» у Луцьку, відбувся 8 грудня в Палаці культури. Разом із легендарню мамою приїхала й донька артистки, теж акторка, Катерина Степанкова.

На зустрічі лунало багато поезії Лесі Українки. Ада Роговцева ділилася своїм потаємним: спогадами про акторське життя, дружбу, особисті трагедії та вміння з ними боротися. Своєю чергою Катерина Степанкова зізналася про свій небажаний дебют на театральній сцені та небезпечну постановку п'єси у бунтівному 1977. Журналістка Район.Культура обрала найцікавіше. 

Леся Українка чимало зазнала за своє життя. Туберкульоз, втрата коханого, тяжкі операції…

«Леся виховувалася в прекрасній сім’ї, у неї була чудова мама. І це єдине у чому пощастило Лесі. Більше ні в чому», – поділилася власними думками Ада.

Доглядаючи за Сергієм Мержинським, за місяць перед його смертю, Леся написала найкращі твори. Пізніше, коли Ольга Кобилянська жалілася у своїх листах до Лесі, що її зрадив коханий, та відповіла: «Ваш зрадив, а мій – помер». Але вона це пережила. І коли стає нестерпно, актриса згадує, як витримала усі труднощі Леся, і розуміє, вона теж має все пережити.

Поділилася Ада і спогадами про творче життя. Якось їй та режисеру спало на думку записати всі драматичні твори волинської письменниці. Дві доби вона провела в Мукачево, перериваючись лише тоді, коли захлиналася плачем від усвідомлення того, якою прекрасною є творчість Лесі Українки.

У молоді часи, її друг, акомпоніатор, написав кілька романсів на слова Лесі Українки, з якими їх запрошували до Чорнобиля. У Луцьку Ада презентувала записи романсів зроблені в ті роки. Серед них «Уста говорять» та «Impromtu».

Актриса багато часу працювала в Москві, проте читала Лесю в оригіналі. Їй часто казали: «Ну, Адочка. Ну, что такое? Ты же наша». А вона відповідала: «Яка я ваша? Я своя. Я українська. Я у вас працюю, але не більше».

І над самою Лесею жартували друзі, казавши, що вона російською не зможе написати і чотири рядки. Жінка зачинилася в кімнаті та через деякий час повернулася з віршем «Impromtu» («Коли цвіте нікотіана…»).

«Скажу, щоб ви знали: Леся могла і російською мовою написати щось достойне лівою ногою».

У 1971 році Ада отримала роль Долорес у п’єсі «Камінний господар» Лариси Косач. Саме у цьому образі її побачили глядачі Національного академічного театру драми імені Лесі Українки. Проте, в той самий час їй запропонували знятися у однойменному фільмі, але вже у ролі донни Анни. Її партнером у цій роботі став Богдан Ступка, що саме приїхав зі Львова до Києва і виконував роль Дон Жуана.

«Фільм знімався українською мовою. Тоді мені було не важко говорити нею в побуті. Проте говорити нею на професійному рівні вимагало зусиль. Тому ми боялися один одного. Я – молодого львівського Богдана Ступку, який швидко белькотів на українській, як птаха, а він – мене, знану народну актрису», – розповіла Ада Роговцева.

Вони дуже здружилися під час зйомок фільму «Камінний господар» і Богдан назавжди став близьким товаришем їхньої сім’ї.

У 1984 році Роговцева була членкинею Державної комісії та підписувала дипломи випускникам театрального інституту. У кабінет, де сиділа актриса, зайшов Ступка. Вона вирішила, що його додали до комісії, як авторитетного митця, проте як виявилось, чоловік сам прийшов отримувати диплом.

«Одного дня, я запросила його (Богдана Ступку – авт.) до себе у квартиру. Він розглядав високі стелі, великий антикварний годинник, який я подарувала своєму чоловікові та сказав: «Ой, і в мене таке буде». У нього було ще краще. У нього був навіть кінь. Як же я заздрила йому за коня!», – засміялася Ада.

Ще одним хорошим другом у її житті був український актор Лесь Сердюк. Він працював у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, під керівництвом Богдана Ступки. Той дуже цінував талант Леся, пишався його здобутками. Тож коли актор помер через рак легень, Ступка важко сприйняв його втрату.

«Я багато жила, багато бачила. Але не пам’ятаю, щоб так мужчина плакав над своїм товаришем», – розповіла актриса про смерть Леся Сердюка та розпач Богдана Ступки.

У Ади та Леся теж склалися дуже теплі та довірливі відносини. Такі довірливі, що вона обрала його своїм хрещеним батьком, хоч чоловік був молодшим від неї.

Катерина Степанкова  розповіла про створення вистави «Сподіватись» за сценарієм Юрія Щербака. П’єса поєднувала в собі біографічні мотиви Лесі Українки та уривки з її власної творчості. 

Це був 77-й рік. Ада та Юрій хотіли поставити п’єсу на сцені столичного театру. Вони розуміли, що представити виставу українською мовою їм не дозволять. Це були часи, коли вірші українських поетів вилучалися, а картини художників – змивали водою. Натомість картини російських артистів, які не подобалися владі, просто відкладали на полиці.

Тож Щербак та Роговцева зробили хитрий хід. Вони виступили з п’єсою в російській драмі, але українською мовою. За задумом Щербака, Лесю грали три актриси, які виконували втілення героїв письменниці (Мавка, Співоча душа, Поет в «Давній казці»), біографічну Лесю, що страждає від туберкульозу, і маленьку дев’ятирічну авторку поезії «Ні долі, ні волі у мене нема». 

Героїнь грала Ада, а роль дев’ятирічної поетеси дісталася п’ятирічній Катерині. Вистава йшла під акомпанемент живого фортепіано, а всі пісні озвучила Ніна Матвієнко.

«Так мене по блату пустили на сцену в п’ять років. Я пручалася, як могла. Але невдало. За сценарієм я читала «Ні долі, ні волі у мене нема», а мама підходила ззаду і клала долоню мені на плече. І вже коли мені виповнилося 12 років, я підросла, і моя мама сказала: «Міняйте актрису вона мене перекриває», – розповіла про свій дебют Катерина Степанкова.

Катерина прочитала для лучан монолог Тірци з поеми «На руїнах» і авторський вірш свого покійного брата – Костянтина Степанкова. Разом з матір’ю декламували «Як дитиною, бувало…».

З 2014 року Ада виступає з концертами перед воїнами на передовій. Упродовж цього часу вона, разом зі своєю командою робила відеозаписи своїх поїздок, які перетворилися у документальний фільм «Вітер зі сходу». 

Режисеркою кінокартини стала Катерина Степанкова. До зйомок фільму приєднався й Ахтем Сеітаблаєв.

Шлях волонтерства починала ще її мама. Під час Другої світової війни, коли в німецький окупаційний табір потрапили українські солдати, їх тримали в жахливих умовах. В агонії полонені їли ще теплі нутрощі померлих своїх товаришів. Люди, що жили поряд з концтабором витягали тих нещасних, дурячи німців, що той приходився їм братом, кумом, сином. Найближчою хатою до табору полонених була хата Ади. Тому туди і заносили порятованих, намагаючись повернути їм життя.

«Ні-ні-ні, не засипай цю рану зараз… Ні, марганцовку ще не лий. Потрібно ще черви вигребти з рани», – серед цих слів пройшло її дитинство.

Сьогоденна війна принесла горе багатьом людям. Ада поділилася своїм рецептом боротьби зі сумом, який їй підказала донька, коли помер чоловік акторки – Костянтин Степанков: «Напиши історію вашого кохання». Так з’явилася книга «Мій Костя», а згодом і «Свідоцтво про життя» після втрати сина.

«Мій син часто жартував: «Є свідоцтво про народження. Є свідоцтво про смерть. А де ж свідоцтво про життя?». Коли стається щось неприємне і важке, сідайте і пишіть. Тоді полегшає», – каже Ада Роговцева.

Жінка планувала пов’язати своє життя зі журналістикою, але її подруга «підбила» подавати документи на акторське. Коли юна Ада сказала своїй бабусі про обраний фах, та сіла і відповіла: «Ну, что делать дочечка? Ничо! То така професія, що ти нікого не вкрадеш, чесною людиною будеш».

«Мій правнук називає мене праАда. І запитав мене: «А чи приємно довго жить?» Неприємно. Бо перестаєш щось чути, бачити, відчувати. До роботи не дуже хвацький, не вистачає сили, ліки потрібні… І це ще у кращому випадку. А якщо ти ще чуєш: «Замовкни! Що ти причепилася!», – це біда. Але якщо тобі дали життя, а ти не філософ, то потрібно старатися жити по-філософськи. А головне вірити в перемогу і любити один одного», – наприкінці промовила 85-річна Ада.

Наприкінці літературного вечора відвідувачі обступили актрису для того, щоб зробити фото на пам'ять та подарувати квіти. Адже Ада Роговцева – це, без перебільшень, жінка-епоха.

Подію була організовали ГО «Фундація мистецького розвитку Наталії Грабовецької» та Благодійний фонд Ади Роговцевої. Місцевими партнерами виступили Луцька міська рада та Громадянський рух «Свідомі».

Коментар
Код блоку:
04/02/2023 П'ятниця
03.02.2023