Війна у світлинах: митці з Луцька представили свої фото в Німеччині

20 Липня 2022, 18:05
Фото з виставки «Safe Place» / Авторка – Валерія Юхта 2427
Фото з виставки «Safe Place» / Авторка – Валерія Юхта

У Німеччині українські фотографи презентували виставку світлин Safe Place, яка об’єднала роботи митців, зроблені від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Захід проходив у галереї міста Саарбрюкен у рамках проєкту «Фотощоденник війни», який провела громадська організація «Центр візуальної освіти». Експозиція була відкрита для відвідувачів з 22 червня по 9 липня й відбулася за підтримки Вищої школи образотворчих мистецтв Саар.

Фотографія — один із найдосконаліших способів фіксації людських емоцій, вражень, почуттів, історії людства загалом. Від 24 лютого фотомистецтво в Україні через повномасштабне вторгнення росії стало одним із надважливих трансляторів подій, які щоденно відбуваються у країні, а також засобом висловлення болю, спровокованого жорстокою дійсністю.

«Похоронна служба, бомбосховища, будинки чужих людей за кордоном, ванна кімната, зруйнована школа — реалії, в яких живуть і які показують учасники проєкту «Фотощоденник війни», — кажуть організатори про тематику виставки.

Серед фотографів, які взяли участь у виставці, були й митці з Луцька Володимир Максимчук, Валерія Юхта, Юлія Тарадюк, Людмила Герасимюк та Марія Голян. Уродженкою Луцька є й головна кураторка й засновниця Центру — Ірина Єрошко, яка розпочала навчальний проєкт на волонтерських засадах з командою менторів та фотографів з усієї України за декілька тижнів після початку повномасштабної війни.

Журналісти видання Район.Культура поспілкувалися з митцями, щоб дізнатися більше про виставку і про презентовані на експозиції роботи. 

Володимир Максимчук розповів, що він разом з іншими фотографами фіксував на камеру усе, що їх оточувало від початку війни. Для нього такими реаліями воєнного часу стали панахиди за загиблими Героями. 

Фото Володимира Максимчука
Фото Володимира Максимчука

Фото Володимира Максимчука
Фото Володимира Максимчука

Володимир працює в Управлінні інформаційної роботи Луцької міської ради фотографом і останнім часом постійно знімав, як наших захисників проводили в останню путь.

«Ці фото склали основу для серії, яку я так і назвав — «Панахида». Вона — про біль, який ми відчуваємо зараз. Про втрату та смерть. Про душу та вічність. Про Бога та все метафізичне, що нас оточує», – розповів Володимир.

Фото Володимира Максимчука
Фото Володимира Максимчука

Фото Володимира Максимчука
Фото Володимира Максимчука

Фото Володимира Максимчука
Фото Володимира Максимчука

«Для мене важливо, щоб вона стала дійсно панахидою за загиблими, своєрідним служінням та вшануванням наших Героїв», – каже митець. 

Фотограф поділився сподіваннями видати свої світлини у формі фотокниги. Каже, роботу над проєктом «Панахида» вже завершив і надалі просто формуватиме серію, щоб увесь відзнятий матеріал отримав якусь форму.

Фото Володимира Максимчука
Фото Володимира Максимчука

Фото Володимира Максимчука
Фото Володимира Максимчука

Читайте такожВійна в Україні очима кінооператора з Луцька – Сергія Михальчука

Володимир розповів, що під час роботи над фотощоденником їм на волонтерських засадах допомагали ментори — фотографи з усієї України та з-за кордону: були зустрічі й з викладачем Вищого графічного коледжу у Відні Робертом Девісом, а також почесним професором Міжнародного Центру Фотографії з Нью-Йорка Фредом Рітчіном

Фото Володимира Максимчука
Фото Володимира Максимчука

Фото Володимира Максимчука
Фото Володимира Максимчука

Фото Володимира Максимчука
Фото Володимира Максимчука

Також із журналістами Район.Культура поділилися, що виставка в Саарбрюккені була не першою. Спочатку фотографи збирали відзнятий матеріал, а потім порційно представляли його на експозиціях.

Першою стала виставка робіт у Палаці Хоткевича, що у Львові, яка має назву «Бути зараз». Пізніше світлини висіли у львівській галереї «Дзиґа». 

Читайте також: Розмова з Влодком Кауфманом в Музеї Корсаківартдиректором мистецького простору «Дзиґа»

Найбільшою експозицією стала виставка в галереї, що в німецькому місті Саарбрюкен, яка об'єднала більшість робіт українських фотомитців від початку війни. 

Фотографка Валерія Юхта розповіла, що «Фотощоденник» — безкоштовна ініціатива для всіх охочих — «для участі треба була лише хоч якась робоча камера». Увесь процес підготовки виставки був злагодженим і в цілковитій співпраці всіх учасників.

«З кінця березня по кінець червня в нас щотижня відбувалися зустрічі в зумі: ми приносили відзняте за тиждень, отримували фідбек від менторів і один від одного, шукали сил і мотивації робити щось. Виставка в Німеччині не планувалась як кінцевий результат (і не є ним), але це досить велике досягнення і серйозна робота Іри Єрошко і всіх інших менторів і учасників курсу», — каже Валерія.

Фотографка поділилася, що учасники пересилали головній кураторці речі, пов'язані з їхніми серіями: там був і дитячий м'ячик, і щітка, і білий скотч, і засушені рослини.

Фото Валерії Юхти
Фото Валерії Юхти

За словами Валерії, у всіх були різні серії й за тематикою, і за жанрами. Дехто, каже, вже знімав і робив проєкти раніше, а для декого це були перші спроби якоїсь проєктної діяльності. 

«У мене роботи трохи специфічні — на них багато тексту, і він, можливо, навіть важливіший, ніж власне фотографії, бо саме він задає загальний тон кожного колажу», — поділилася Валерія.

Фото Валерії Юхти
Фото Валерії Юхти

Фото Валерії Юхти
Фото Валерії Юхти

Мисткиня каже, що любить надавати речам нових значень, виставляти їх у новому світлі, привертати до них увагу, особливо, якщо це щось досить буденне та звичайне. Наприклад, її перший проєкт був про закинуті будинки Луцька. 

«Я дуже «текстова» людина, мене весь час оточують слова — на роботі я перекладаю або редагую, у вільний час я частенько читаю, і в думках слова в мене досить яскраво прив'язані до образів», — зазначила фотографка.

Фото Валерії Юхти
Фото Валерії Юхти

Фото Валерії Юхти
Фото Валерії Юхти

Фото Валерії Юхти
Фото Валерії Юхти

Валерія поділилася, що на серію з проєкту «Фотощоденник війни» вплинули й сильні переживання через війну в Україні, які вона хотіла передати через свої роботи. 

«Я (як і більшість українців, мабуть) почувала і почуваю досить сильні тривогу і втому, і частково через фотографію я намагалась ці переживання якось висловити: іноді щиро, іноді з іронією», — зауважує Валерія Юхта.

Фото Валерії Юхти
Фото Валерії Юхти

Фото Валерії Юхти
Фото Валерії Юхти

Фото Валерії Юхти
Фото Валерії Юхти

Фотографка Юлія Тарадюк розповіла, що її серія світлин — це фотощоденник-спостереження за тим, як війна впливає на дитинство її 8-річного брата Назара. 

«Його покоління вже не знає Україну без війни, адже вони народилися у 2014 році, під час окупації Криму та російського вторгнення на Донбас», — каже Юлія.

Фото Юлії Тарадюк
Фото Юлії Тарадюк

Фото Юлії Тарадюк
Фото Юлії Тарадюк

«Із кожним роком війна все ближче просочувалася у свідомість Назара, аж доки він не почув вибухи в рідному місті. Таке зіткнення з новою реальністю дуже вплинуло на його свідомість», — поділилася фотографка. 

Вона зазначає, тепер «Назар цілодобово співає українські пісні, які почув у тік-тоці, будує власний Київ у Майнкрафті та постійно моніторить телеграм-канал з оповіщеннями тривог». 

Фото Юлії Тарадюк
Фото Юлії Тарадюк

Фото Юлії Тарадюк
Фото Юлії Тарадюк

«Дитинство під час війни не позбавлене ігор. Навпаки — тепер їх ще більше. Але гру у квача чи хованки замінили ігри у війну, де ти приречений перейняти роль російського солдата, бо менший брат грає лише за одну сторону. За сторону світла і свободи. Він — український солдат», — такими словами Юлія підписала свою серію.

Фото Юлії Тарадюк
Фото Юлії Тарадюк

Фотомисткиня Людмила Герасимюк навчалася у Центрі візуальної освіти і вже працювала з Іриною Єрошко, засновницею організації. Саме тому фотографка захотіла піти на курс «Фотощоденник війни», а також через те, що дуже любить фотографувати. 

«Фотографія – це як спосіб переживати всі емоції, з якими зараз стикаюся. І власне роботи, представлені на виставці, якраз і є про це. Швидше не так про емоції, як сама фотографія була способом подолати складні переживання, тривогу в моєму випадку», — каже Людмила.

Фото Людмили Герасимюк
Фото Людмили Герасимюк

Читайте також: Місце смерті і життя: боєць «Азова» оприлюднив фото, що шматують душу

Фотографка розповіла, що її роботи, які презентувала на виставці Safe Place, про те, як вона переживала тривогу в перші тижні після повномасштабного вторгнення росії в Україну. Вона ходила в укриття, бомбосховища або, якщо заставала тривога вночі, то була у ванні, де спала, закидала туди ковдру і там перебувала. 

Фото Людмили Герасимюк
Фото Людмили Герасимюк

Людмила поділилася, що під час сирен було багато внутрішньої тривоги, думок про те, що в будь-який момент може щось прилетіти, дошкуляла невідомість того, що буде. 

Щоб якось відірватися від роздумів про майбутнє, вона спробувала зосередитися на «тут і зараз». Каже, фотографія стала для неї способом зафіксувати увагу на поточному моменті, на собі, на тому, що відбувається навколо неї.

«Я сиділа у ванній кімнаті, розглядала речі, які мене оточували. Терапевтичні практики як заземлення, mindfulness зосереджуються на тому, щоб знизити градус тривоги. Для цього потрібно орієнтуватися на реальність, опиратися на неї. Я якраз з допомогою фотографії так і пробувала це робити. Часом вдавалося, бо я, коли фотографую, то зосереджуюся на речах, а не так на думках, і часом мене це рятувало. Про це моя серія», — зазначає Людмила Герасимюк про свої роботи.

Фото Людмили Герасимюк
Фото Людмили Герасимюк

Фото Людмили Герасимюк
Фото Людмили Герасимюк

Фотографка Марія Голян розповіла, що після зустрічей у зумі, де вона та інші учасники обговорювали з менторами свої роботи, вона склала серію світлин, яку представила на виставках як в Німеччині, так і в Україні. Знімала, каже, своє життя, що кардинально змінилося після 24 лютого.

«Їжаки, заклеєні вікна, мішки з піском, холодні підвали та сирени стали вже буденністю для кожного. Це більше не картинки з якогось триллеру, це стало нашою повсякденністю. Багато речей змінило в нашій свідомості самоцінність. Зокрема це українська символіка, яка після початку війни стала особливо важлива для кожного українця. Вона пробудила старі культурні коди, які, здавалося, могли втратитися назавжди. Ці фото про мої відчуття впродовж 90 днів війни», — поділилася Марія.

Фото Марії Голян
Фото Марії Голян

Фото Марії Голян
Фото Марії Голян

Мисткиня додає, ці світлини також про те, як від страху і безвиході в перші дні вона почала відчувати патріотизм і шалену гордість за свій народ. Весна подарувала їй надію і натхнення, які захотіла зобразити на своїх фото. 

«Після повномасштабного вторгнення росії я постійно відчувала страх і паніку. Я не знала, що ми будемо робити, куди муситимемо їхати та й взагалі — що буде наступної хвилини. Я нічого не знала, але мусила щось робити. Фотографія стала єдиним, що змогло хоч на деякий час відволікти мене і заспокоїти мої думки», — розповідала Марія Голян.

Фото Марії Голян
Фото Марії Голян

Фото Марії Голян
Фото Марії Голян

Читайте також: Десять днів війни фотографа Макса Левіна

Довідково: громадська організація «Центр Візуальної Освіти» має на меті поширювати візуальну освіту в Україні та сприяти включенню її у міжнародний діалог.

Ірина Єрошко – засновниця ГО «Центр Візуальної Освіти», навчалась у Вищому графічному федеральному дослідницькому інституті на факультеті «фотографія і аудіовізуальні медіа», стипендіатка програми International Class з фотожурналістики і документалістики Ганноверського університету прикладних наук і мистецтв.

Коментар
Код блоку:
26/09/2022 Понеділок
26.09.2022
25.09.2022
18:03
24.09.2022
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром