«На війні людські маски зникають», – фоторепортер Андрій Дубчак у Луцьку

Фоторепортер Андрій Дубчак приїхав до Луцька прямо зі Сходу України на запрошення редакції Район.ін.юа та CID Media Group. Серії «Лінія фронту» та «Діти на лінії фронту» експонувалися у Музеї Корсаків. Відкриття проєкту відбулося в рамках шостого West Media Forum, який тривав 26-27 листопада, але на презентації Андрій Дубчак був відсутній, адже перебував на лінії фронту. 

Зустріч з Андрієм Дубчаком на закритті виставки виявилась дуже приватною, без офіційних промов та пафосу. Там, де він працює такого давно немає. Хоч фото з 2018 року, вони лишаються актуальними дотепер. Багато військових лишаються служити на фронті, декого вже немає в живих, але війна продовжується.

Кореcпондент привіз «свіжі» фото з зони збройного конфлікту та поділився, що зустріне Новий рік на мирній території і знову повернеться в гарячу точку. Репортер розповів про себе, свою роботу, команду та провів детальну екскурсію своїм фотопроєктом. Журналістка Район.Культура була присутня на заході.

«Я раніше був айтішником, насправді...»

Андрій Дубчак знімає реалії війни для іноземних медіа та для власного проєкту «Donbas Frontliner». Раніше він працював у сфері IT, але коли почався «Майдан» він став першим стрімером подій. За його словами, це вийшло випадково. Банально через те, що для цього не вистачало людей. Фоторепортер розповів, що був свідком усіх кривавих подій того часу, окрім вбивства Михайла Жизневського. 

«Я абсолютно випадково став стрімером Майдану. Я не фотографував, не робив нічого такого – просто стрімив. Коли закінчилась Революція – я взяв до рук камеру», – розповів Андрій Дубчак.

Коли відбулась анексія Криму та почалась війна, Андрій досить тривалий час не їздив знімкувати. Він навчався та проходив спеціальні курси. На фронт потрапив у кінці 2015 року. Під час перших поїздок у фоторепортера виникла ідея створити команду людей, які зможуть разом із ним знімати реалії фронту. 

Весь цей збіг обставин змінив його життя і він продовжує показувати правду українських трагедій й дотепер на Сході України.

«Завжди брак часу, кави та денного світла...»

За словами фоторепортера, аби якісно робити фоторепортажі у зоні зіткнення він потребував коштів, яких не було. Тому у 2019 році він почав шукати фінансування. Фонд «Відродження» запропонував взяти участь у Спільнокошті, щоб подвоїти зібрану суму.

«Ми швидко зібрали потрібні 150 тисяч, загалом вийшло 180 тисяч. Фонд подвоїв домовлену суму. Мій проєкт – це репортери на лінії фронту з обладнанням, машиною, які працюють в інтерактивному режимі: мають вихід в мережу. Ми показуємо ситуацію в реальному часі», – поділився Андрій Дубчак.

 «Donbas Frontliner» роблять контент українською та англійською мовами. За словами Андрія Дубчака, 60 відсотків – це іноземна аудиторія. Іноземці більше сприймають події через фотографії. 

«Мої фотографії та моєї команди були на сторінках «New York Times», «The Guardian», німецьких та французьких провідних видань...», – розповів Андрій Дубчак.

Репортер розповів: коли зрозумів, що йому вдасться зібрати необхідні гроші – він почав шукати однодумців. Команда «Donbas Frontliner»: Олена Максименко – репотерка, фотографка, письменниця, парамедичка, Єва Фомичева – репортерка, фотографка, СМ-менеджер, волонтерки – Ангеліна та Анастасія – молоді журналістки, які допомагатимуть з веденням соцмереж та 9 перекладачів. Також є багато інших людей, які допомогли проєкту порадою, внеском, перекладом, поширенням. 

«Зараз час робити глибокі репортажі, заходити до хлопців, розмовляти з ними, заходити на головні позиції, жити там, шукати. Для того, щоб розказати історію, треба знати людину», – поділився Андрій Дубчак.

Фоторепортер поділився першими враженнями від контрастів України: на лінії фронту, де немає сонячного світла та лунають вибухи та на Хрещатику, де гуляє молодь, радіє та танцює.

«Дивне відчуття нереальності цієї реальності, після тієї реальності», – сказав Андрій Дубчак.

Читайте також: «Суворо, стримано, по-спартанськи»: у Музеї Корсаків відкрили фотовиставку про війну на Сході

«На війні людські маски зникають»

Андрій Дубчак провів екскурсію виставковим залом. Кожне фото – це чиясь доля та життя. Вражає як фоторепортер пам'ятає людей, яких він колись фотографував. Він знає їхні характери, звички, зовнішність, з усмішкою розповідає про війну. 

«Гумор розряджає ситуацію, але він може бути доже чорним, але від того не менш корисним. Він дозволяє нам відволікатися від стресів», – поділився Андрій Дубчак.

Завдяки фотоісторіям репортера усі присутні «познайомилися» із героями, відчули запах пороху та звуки куль, що свистять поруч. Дізналися про Настю Пуговку та її друга, бабу Зою, про фронтових котів, 509 батальйон та інше.

«На могилі Едуарда теж моя фотографія...»

На роботах фоторепортерів залишається мить. Це добре відчувається, коли автор розповідає про долю людей після спалаху фотокамери. На світлинах – усі живі, а нині, на жаль, не усі. Репортер знає про більшість героїв, що з ними відбулося далі. Хтось поранений, контужений та повернувся додому, та є такі, яких вже немає. 

Андрій Дубчак розповів про історію з військовим Едуардом, який просив його гарно пофотографувати на згадку. І репортер пригадав, що саме його фото пізніше взяли й на могилу солдата.

Дивіться також відео із закриття виставки, яка відбувалася у форматі екскурсії: