«Не постамент, а подруга»: луцькі театрали переосмислили образ Лесі Українки

В Луцьку відбулася прем'єра документально-поетичного перформансу «Я – ЛЕСЯ» про переосмислення постаті Лесі Українки сучасною молоддю. Над проєктом працював театр «Гармидер», акторки театральної майстерні «ДогориДриґом» Христина Томашевич, Вікторія Теслюк, Єлизавета Голоскокова, Анна Лахай, Аніта Шараєвська, Вікторія Марчук та Мистецьке об'єднання «Стендаль». 

На події у неділю, 21 листопада, побувала журналістка Район.Культура. 

Цей перформанс унікальний тим, що юні акторки не грали роль «когось», а показували на сцені «себе», багато рефлексували та намагалися відчути молоду Лесю. Дівчата також були співтворчинями сценарію, бо крім віршів та листів Лесі, які допомогала підібрати доцентка кафедри української літератури ВНУ імені Лесі Українки Олена Маланій. У перформансі лунали їхні думки на різні теми, враження від творів та навіть роздуми про мовну політику Макдональдса й України загалом.

«Саме вони (акторки) показали, що ця тема є надзвичайно актуальною для будь-якого покоління, і що Леся – не постамент, а подруга, з якою можна поміркувати, яка може надихати і мотивувати до дій, з якою можна поговорити на різні юнацькі теми», – зазначила режисерка і сценаристка перформансу Руслана Порицька. 

Протягом години на сцені вирувало справжнє море юнацьких емоцій, адже перформанс видався динамічним чергуванням товариської бесіди  дівчат та перевтіленнями у Лесю. Глядач не встигає й оговтатися – одразу після дружніх шаржів приходять сумні вірші або ж навпаки. 

Море, море! Без краю просторе,

Руху повне і разом спокою!

Забуваю і щастя, і горе —

Все наземне, — з'єднатись з тобою

Я жадаю на час, на годину,

Щоб не бачить нічого на світі,

Тільки бачить осяйну долину

І губитись в прозорій блакиті!..

Так, під час декламування віршу з циклу «Подорож до моря», акторка перериває емоційні читання фразою «Нога затерпла, досить!», після чого дівчата миттєво оговталися від занурення у поезію і одразу змінили свій стан, стерши журливі емоції. Такі різкі зміни тримали увагу глядача від початку до кінця дійства, адже кожен порух і кожне слово породжувало зміну на сцені. 

Та вихори перемін на сцені супроводжувалися не лише словами та пластикою акторок, а й чудовим музичним супроводом, який за допомогою звуків занурював у різні контексти: як зовнішні, так і внутрішні. 

Цікавою була сцена, коли дівчата після чаювання взяли свої стільці та імітували за їхньою допомогою шум вагонів під звуки потяга. Також у перформансі велика увага приділена художнім деталям, як от рукавичка на лівій руці, скриня з листами, спідниці, які трансформувалися в одну суцільну морську хвилю.

«Мене перезвали на Лесю. Миша колись нарисував на стіні чорта та ще на дверях написав козячі ріжки і якесь лице». Лист Лесі Українки до Драгоманових, 1876 р. 

«О, я теж схожа на Лесю з братом, бо якось малювала на стіні чоловіка в капелюсі!», – відгукується одна з акторок про лист Лесі.

Дівчата увесь час проводили паралелі між собою та письменницею. Так, юначки визначили, що вони, як і Леся, люблять співати, люблять рідну мову, люблять сміятися і просто люблять... Коли ж акторка прочитала лист з Одеси, у якому Леся розповідала про морозиво, одна з них мовила: «Нє, Леся класна! ми б подружилися». 

Дівчатам таки вдалося знайти точки дотику між їхнім сьогоденням та життям мисткині, відчути її радощі та смуток, дізнатися про те, що Леся теж шаленіла від морозива, закохувалась, творила, намагалася не впадати у депресію, як і вони.

«Мені дуже сподобався перформанс, гарна і чуттєва історія про молоду Лесю Українку. Прикметно, що це напівдокументальна і напівігрова вистава-переосмислення, таке цікаве поєднання думок юначок 21 століття щодо життя Лесі Українки наприкінці 19 і початку 20 століття», — ділиться враженнями Лілія Лавринович, деканка факультету філології та журналістики.

Акторки вважають, що бути Лесею – це обов'язково описувати всі свої враження. Леся Українка багато фантазувала, і навіть писала сценарії та брала участь у виставах на плеяді. А все почалося з того, що її матір, Олена Пчілка, давала завдання дітям вигадати історії на основі лише одного слова.

Так і акторки зіграли з глядачами гру, зімпровізувавши історію на основі слова «зірка», яке виголосили глядачі. Ба більше, акторки дуже багато буквально грали на сцені, адже саме процес гри дозволяє відійти від звичної реальності та пізнати прекрасне. 

Також багато творчих рішень щодо перформансу і народилося в процесі гри під час репетицій. 

«Підготовка до вистави проходить дуже весело, ми багато жартуємо. Взагалі гри «Чу-ва-чі» у нас не мало бути на виставі, але ми під час підготовки вирішили зіграти це», — Марчук Вікторія, акторка.

Дівчата довели, що Леся Українка – не страждальниця, яка стала відомою через свою хворобу, як стверджувала одна з учительок юначок, а надзвичайно жива, цікава, талановита особистість. 

У роки своєї юності вона багато подорожувала, тож акторки на початку вистави запросили глядачів до метафоричної подорожі потягом «Ковель-Одеса». 

Наразі вже відбулась робота над записом відеоверсії перформансу за підтримки Українського інституту книги, як зазначила Елла Яцута, продюсерка перформансу. Тож сподіваємося, що перформанс покотиться хвилею по Україні.

Технічна частина події забезпечена завдяки підтримці Європейського Союзу в рамках програми House of Europe.

Фото Людмили Герасимюк