стрічка

«Жодна діджитал-картина не пахнутиме, як полотно», – мисткиня з Любомля

17 Жовтня 2021, 13:35
Наталія Блонська 2402
Наталія Блонська

Наталія Блонська – мисткиня, все життя якої пронизане творчістю: чи то музичного, чи літературного, чи художнього мистецтва, а її роботи неодноразово виставлялися в Україні та поза її межами. Вона завжди усміхнена та готова прийти на допомогу, натхненна, легка і витончена – уродженка села Куснища, яка зараз проживає та творить в Любомлі.

Свою квартиру називає не просто домівкою, а «своєю шкірою», своїм окремим приватним світом, захисною оболонкою, місцем, яке її виховало, адже саме тут колись жили її батьки, які і прищеплювали їй любов до мистецтва.

«Тато з Вінничини, мама з Волині, а зійшлись вони у Львівському університеті на філології. Потім переїхали до Куснищ, а через декілька років і до Любомля. Тато завжди розповідав мені про мистецтво, але найчастіше родзинки, щось нетипове і важливе, бо мав багато книг такого спрямування і багато чого знав, тому нерідко я дивувала викладачів своїми знаннями. Але найголовніше – він вмів пояснити це легко і доступно. Він розповідав про художні течії і напрямки, пояснював їх в розрізі історії, адже всі вони виникли не самі по собі, а були історично зумовленими, і одна течія завжди доповнювала чи переростала в іншу», – ділиться Наталія. 

Художниця розповідає, що в школі ніхто навіть не знав, що вона малює, адже в той час (радянської влади), основним правилом було – не виділятися, бути як всі. Тому лише прийшовши додому, вона могла відчути свободу. Серед величезної бібліотеки батьків, в якій завжди знаходилося щось цікаве.

«Я виросла в бібліотеці, в тата були альбоми, у яких він збирав та клеїв відкритки, де зображені різні картини з художніми течіями: ось тут 19 століття, там реалізм, західноєвропейське мистецтво. А я з дитинства це бачила і всотувала знання, немов губка. Також мої батьки дуже гарно співали в два голоси, а я все намагалася їм підспівувати», – згадує мисткиня.

Після школи Наталія Блонська вступила до Львівського училища прикладного мистецтва ім. Івана Труша на спеціальність «оформлення» (сучасна спеціальність дизайн), а згодом продовжила навчання і поглибила свої знання в цій галузі у Львівській академії друкарства.

«Були моменти в університеті коли я думала, що малюю гірше, що я не художник і тоді Тарас Драган – викладач з рисунку, коли я закінчувала четвертий курс училища, порадив, щоб я ходила до нього малювати, вдосконалювати рисунок, але не для того, щоб вступити в академію, чи не через те, що в мене недостатня база знань, а для того, аби стати впевненішою, повірити в себе. Як на мене дуже важливо, щоб в навчальному закладі були викладачі, які надихнуть, допоможуть, підкажуть шлях, поглянуть на роботу своїм оком», – каже художниця.

Потім вона викладала у художній школі села Млинів Рівненської області, згодом у школі Любомля, де живе і творить дотепер. Про період викладання вона згадує з посмішкою: 

«Пам’ятаю, прийду до школи на урок до дітей початкових класів і даю тему «космос». А потім розповідаю таку-собі казочку, ніби я якраз на весняних канікулах була в космосі, літала в експедицію як художник, розповідаю про простори, які бачила, а потім кажу: «А тепер заплющуйте очі і уявляйте, що ж є там, за хмарами. 

Можливо, планета, яка створена повністю зі скла, чи планета з дивовижними велетенськими ромашками… Яких тварин ви там бачите? А можливо, там все зелене чи синє». Бо ж вкрай важливо перед тим, як щось малювати – прожити це, уявити. Також виходили з учнями і за межі класу, малювали на природі, в парку поблизу. Чи просто перед самим процесом йшли надвір та рахували, скільки ж кольорів та відтінків бачимо на небі».

Нині художниця продовжує навчати дітей, але тепер не в школі, а вдома. А її вихованці вже влаштовують і свої виставки і самі стають педагогами. Так, одна із її учениць, Оксана Богута, ділиться: 

«Там, де Наталія Леонідівна - краса в усьому: світлі, яке падає на підвіконня, кераміці, в здавалося таких буденних речах, навіть відблиски на поверхні якось інакше виглядають, а живинка є і у висушених квітах. Картини художниці – продумані і глибокі з вишуканими і майстерно підібраними кольорами. Виглядає й справді як застигла музика. Напевно через те, що автор  і художник, і музикант в одній особі, а найголовніше – індивідуальність»

Проте про свої досягнення Наталія Блонська скромно мовчить, хоча даремно, бо її полотна є і в Франції, Чехії, Ізраїлі, Америці. А натхнення черпає з навколишньої краси. 

Ще з малих років, бувши школяркою, завжди затримувалася, як йшла додому навесні, зачарована красою струмочків і зелених пагорбів,  пізніше почала захоплюватися пейзажами і відтворювати їх на полотні, красою навколишнього, а найбільше – квітами. Тому більшість її картин прикрашають саме вони – соняшники, ромашки, бузок, маки.

Про диджиталізацію мистецтва Наталія Блонська говорить позитивно, проте вважає, що ми всі завжди будемо тягнутися до початків. Бо основа всьому – академічний рисунок, вміння правильно побудувати лінії, спроєктувати, підібрати кольори. І якщо навчаючись академічному рисунку, можна легко перейти на електронний його варіант, то навпаки – швидше за все буде важко. Та й до того ж жодна діджитал-картина не буде пахнути так, як полотно на якому олійні фарби.

                                                                                                      Ірина САВОШ

Коментар
30/11/2021 Вівторок
30.11.2021
29.11.2021