«ДіМ» – дорослим і малим: директорка центральної бібліотеки Луцька про свою працю

Минуло два роки з моменту, як Центральна бібліотека для дітей міста Луцька перетворилася на бібліотеку-студію «ДіМ». Тоді заклад пройшов повний ребрендинг, у ньому зробили капітальний ремонт та змінили напрямки роботи. За цей час у книгозбірні провели немало книжкових заходів та реалізували кілька проєктів. 

З нагоди Всеукраїнського дня бібліотек працівники книгозбірні «ДіМ» заснували блогер-студію для дітей. Після офіційного відкриття студії у її ж стінах директорка бібліотеки Ніна Бочарова розповіла Район.Культура, як змінилась їхня робота після оновлення та що планують у закладі на майбутнє.

Два роки після змін

– Пройшов час. Чи збулися ваші очікування щодо позитивних змін у роботі?

– Ми відразу працювали з колективом, щоб змінити не лише територію чи зали, а змінитися повинен сам бібліотекар. Ми відразу намітили власні проєкти, з якими хотіли працювати. Раніше в нас стандартно був читацький зал, абонемент і інтернет-центр. Ми побачили, чим варто наповнити територію бібліотеки. І в нас пішла робота. У нас пішли мистецькі студії, сенсорна кімната – це була фішка нашої бібліотеки.

– Розкажіть про неї детальніше.

– Туди приходять люди, які хочуть індивідуально займатися з дітками. Є також бібліотечний клас – це така маленька наша школа, де діє пізнавальний проєкт «Валіза Мері Поппінс». Саме в цьому бібліотечному класі відбуваються заходи з енциклопедичною тематикою: досліди, космос, тіло людини, хімія, біологія і т.п. Ця кімната стала активною. 

Ми «народили» свої проєкти «Город на підвіконні» в новому клубі «Живинка», де діти посезонно висаджують рослини та несуть їх додому. За кількістю читачів ми теж дуже піднялися.

– Тобто протягом двох років у вас лише позитивні зміни?

– Так, однозначно. Ти вже не підеш старим шляхом. Ми перейшли на маленькі аудиторії. Нас не цікавить великий клас, нас цікавить 5-15 осіб. Тому що коли ти працюєш з людиною, ти з нею можеш порозмовляти, а коли ти запрошуєш 30-40 людей, ти з ними так не контактуєш. Тому це змінило наш напрямок роботи.

– Як змінилась відвідуваність закладу?

– Ми феноменально здивовані, адже влітку був день, коли ми побили рекорд: у нас був 71 відвідувач, який прийшов до бібліотеки протягом дня. Середня відвідуваність раніше була 30 читачів. То сьогодні, звісно, більше. 

Людина може приходити не тільки по книгу, а просто відвідати бібліотеку. Ти не нав’язуєш книжку, вона просто лежить поруч. Ми побачили, що ті люди, які приходили грати в настільні ігри, малювати, дивитися мультики, почали читати.

– Виходить, що ви через інші атракції залучаєте до читання?

– Так. В нас спеціально зроблені низькі стелажі, немає доверху. Книга всюди поруч. Вона може лежати на столі, стільчику чи на дивані, там де ти взяв і пішов.

– Ви по суті створюєте ефект дому?

– Так, тому й носить бібліотека назву «ДіМ», хоча й розшифровується, як дорослим і малим. Ми змінилися, тому що прийшов той читач, на якого ми розраховували. Новий читач нам підказуватиме, як розвиватися.Ми навіть йдемо попереду, ось запустили блогер-студію.

Читайте також: У Луцьку відкрили блогер-студію для дітей

– Хто ж є безпосереднім автором усіх креативних ідей? Ви шукаєте їх за кордоном, в Україні чи самі вигадуєте?

– Скоріше всього при спілкуванні з людьми. Ти чуєш, що вони розповідають і робиш. Також різні заходи відбуваються… Нещодавно я була на презентації книги в Музейному дворику, мені сподобалось, як її креативно організували. Тобто просто запросити письменника, де він просто сидить за столом вже не хочеться. 

– Що ви вигадуєте для цього?

– Коли був фестиваль «Лісова пісня» приїхала Марія Людкевич із чоловіком, художником. Ми зробили це по-новому. Вона розповідала про казку «Золота осінь», а художник із дівчинкою паралельно малювали тематичний малюнок. Звичайна школярка і член спілки художників України. Це було усім цікаво. Ідея має відшукатися.

Читайте також: «Слово як шлях до істини»: у Луцьку відбулася зустріч з волинськими письменниками

– Тобто виходить, що саме ви є «фабрикою ідей»?

– Може й так. Але втілити ідею я сама не можу. В нас цілий колектив залучений. Хтось більш технічний, хтось –  творчий. Має бути технічний працівник, який видає книжки. А є люди творчі. Тому я розподілила так, щоб вони мали доступ до творчості. Щоб не втрачати їхній потенціал. 

Без команди я ще не бачила, щоб хтось досягав успіху. Так, генерувати ідеї треба комусь одному, а тебе вже підтримують, розуміють та виконують. Але не можна жити за принципом «Я хочу», треба казати: «Я хочу, тому що…»

– Ви справжня лідерка, а не керівниця. Чи не так?

– Я хотіла бути керівницею, я ходила вчилася, але в мене не виходить. Я навіть кабінет перенесла до центру бібліотеки, він раніше був віддалений. У мене завжди відчинені двері. Так, напевне, я – лідерка, бо керівниця з мене ніяка. Всі працівники в мене десь побували: на різних тренінгах, професійних ярмарках і школах.

– Я так розумію, у вас є постійні гуртки, а є такі, що можна просто прийти і скористатися. Нещодавно з’явилась пісочна анімація. Розкажіть про цю атракцію детальніше.

– Так, ми купили її влітку. Ми лише згенерували, а потім запросили людину, яка це зробить більш професійно. Покликали художницю, яка розповіла дітям, як працювати. І справді, пісочна анімація – це не той гурток, де постійно треба займатися. Це для ознайомлення, для дрібної моторики, щоб отримати задоволення від атмосфери, світла. 

– Які є ще схожі атракції, що зараз діють в бібліотеці?

 – В нас діяла мистецька студія «Мальованка», але наш художник поїхав за кордон, тому ми шукаємо нового волонтера-художника. Є артмайстерня «Рукавичка», яку веде працівниця бібліотеки. Вони роблять різні вироби: свічники, пано, новорічні віночки і т.п. «Мері Поппінс», про яку я вже говорила. Є ляльковий театр – ширма, ляльки на руку. Але це мають бути певні години і певні дні, коли вільні працівники. Є ще клуб «Розумашки», де є людина, яка грає із дітьми в настільні розвивальні ігри та займається репетиторством. Така своєрідна маленька школа.

Читайте також: У Луцькій територіальній громаді провели акцію «Бібліотека на колесах»

– Щодо настільних ігор. Ви мали найбільшу колекцію в Україні, чи лишаєтеся в лідерах?

– Так, в нас стало ще більше настільних ігор. Я колись побачила таке в Німеччині і вирішила, що в нас має бути таке в бібліотеці. В нас відбувся третій фестиваль настільних ігор. Ми знайшли спонсорів, які дарують ігри. Обираємо такі, які не купиш додому, бо вдома вона швидко стане не цікавою. Ми спробували видавати ігри додому, як книжки і воно пішло.

 Плани на майбутнє 

– Ви відкриті до будь-яких ідей та ініціатив?

– Так. Можна користуватися нашим простором. Чому б і ні. Якщо ти чекаєш 1 і 15 числа, коли тобі дадуть аванс і зарплату, то робота буде така. Якщо ти відчуваєш і любиш ту роботу, яку робиш, то інколи не дивишся на 1 і 15 число.

– Розкажіть чи маєте плани на майбутнє. Можливо, ви вже щось надумали, але поки не можете цього реалізувати?

– Я хочу зробити щось на вулиці. Біля бібліотеки є хороший двір, я хочу зробити літній книжковий маєток. Він такий заокруглений, з дерев’яною основою, така напівсфера із лавочками, книжками. І в будь-яку погоду можна прийти туди. Зробити там wi-fi. 

Також цей проєкт можна реалізувати в парку, там немає жодної інтелектуальної зони. Скоро наш парк стане краєзнавчим музеєм. Якби там в інтелектуальній зоні відбувалося кожного разу щось нове, то пересічному лучанину хотілося б постійно повертатися в парк. 

– Цікаво, але це нелегко реалізувати, мабуть?

– Так, звісно. Можна поставити якісь цікаві лавочки, але я хочу, щоб вона ще щось робила, щоб на ній щось відбувалося. Ми хотіли також будиночки буккросингу розставити по парку. В Києві є такий один, але він занедбаний. Я думаю, якби їх було декілька і там щось відбувалося, то воно існувало б. 

Ще мене турбує питання: чому роблять все тільки для молоді і для дітей. Хотілося б щось для старших – спортивні майданчики, зони для спілкування, активності.

– А щось реальне на цей час?

– Я реалізувала блогер-студію, ще хочу мінітеатр. Є діти, які не театрали, щоб вони могли виговоритися. Такий собі невеличкий монотеатр. Для цього не треба великого вкладу грошей, просто стільчик і територія. Спробували зробити квест-екскурсії з дітьми, показати їм вулиці Луцька, розповісти про їх історію.

Ніна Бочарова на відкритті блогер-студії

– Це вже свого роду освітньо-розважальний процес.

– Так, в мене взагалі в планах бібліотечний туризм. Один із варіантів, щоб працівники їздили і чогось навчалися, а з іншого організовувати щось цікаве для людей.

Після інтерв'ю Ніна Бочарова показала усі студії, кабінети та атракції. Складається враження, що й справді знаходишся не в бібліотеці, а вдома: теплі кольори, ненав'язливий інтер'єр, безкаркасні меблі, жодної парти та велетенської шафи із запиленими книгами.

Читайте також: Всеукраїнський день бібліотек: як святкують в Луцькій громаді

Фото Ніни Бочарової та Ірини Остапчук