стрічка

Іван Корсак: про життя і творчість великого волинянина

03 Вересня 2021, 09:40
Іван Корсак 6761
Іван Корсак

Цього року – 75-річчя виданого волинянина, письменника та журналіста Івана Корсака. У студії програми «Ретро Волинь» спілкувалися про його життя та творчість дослідниця історії Волині Тетяня Яцечко-Блаженко, Микола Кучерепа – професор Волинського національного університету імені Лесі Українки, Леся Ковальчук – літераторка, дослідниця творчості та близька подруга Івана Корсака, заслужена вчителька України, громадська діячка та Леся Корсак – керівна партнерка Музею сучасного українського мистецтва Корсаків у місті Луцьку.

«Без знання і розуміння своєї минувшини – людство тоді немовля, народжене вчора», – слова Івана Корсака.

Днями українці святкували 30-ту річницю Незалежності і саме Іван Корсак приклав багато зусиль для становлення нашої держави. Більше трьох років письменника немає серед нас, але відтоді започаткована його іменна Премія за історичний роман. Її вручення проходить щорічно 15 вересня в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків, у день народження письменника. Автори, які пишуть художні твори про українців, які зробили внесок в історію, мають змогу одержати цю Премію.

Багато людей знають Івана Корсака як письменника і журналіста. Але він був і чудовим поетом.

«Його пісні практично всі я знаю напам’ять. Його слово надзвичайно гарно лягає на музику. Є багато пісень, які уже співають відомі наші митці, співаки, які ми хотіли б, щоб почули люди і зрозуміли, наскільки велике слово, наскільки легко воно йде до душ наших українців, наскільки воно змістовне», – розповіла Леся Корсак.

Іван Корсак шукав та знаходив для своїх творів таких постатей, які вже були майже стерті зі сторінок історії. До прикладу, життя отамана Чайки, отамана Чайковського, якого вже ніхто на Волині не пам’ятав. Модеста Левицького знають трохи більше, але автор через призму і документалістику розкрив його талант. 

Він описав історію трьох братів Тимошенків, кожен із яких був видатною особистістю. Сергій Тимошенко був головою Волинського українського об’єднання і був хорошим архітектором. До наших днів у Луцьку збереглися будинки, які він будував. Старший брат – відомий математик, його іменем названий науково-дослідний інститут математики. Менший брат також був інженером, а внук Сергія Тимошенка був помічником американського Президента.

Книга «Діти Яфета» – про нашого славетного земляка В’ячеслава Липинського. Він був етнічним поляком, але зробив для України дуже багато. Він написав книги «Україна на переломі» та «Листи до братів хліборобів», де розвинув ідею української еліти. Ці книги дуже допомогли більшовикам знищити українську еліту. Твір перекладений на польську та литовську мови. Також у планах переклад на англійську мову.

«Ми в музеї Липинського представляли цю книгу і Іван Корсак мило посміхався і розказував про Модеста дітям, а вони були такі вражені. Ми часто розмовляли на комісії у Волинській обласній раді з питань культури та освіти. З ним було дуже-дуже легко працювати. Комісія з культури працювала так велично і намагалася заглядати в різні куточки культури Волині. Він був і в комісії з надання письменникам фінансування на написання книжок. Підтримував колег, видавав ці кошти», – розповів Микола Кучерепа.

Дослідниця творчості Івана Корсака Леся Ковальчук придумала навіть окрему термінологію для визначення творчості письменника: «Корсакіада» і «Корсакіана». «Корсакіада» – це умовне позначення мандрівок письменника різними зрізами часу, зрізами історії і знаходжень виразних акцентів стосовно вкладу українців у світову цивілізацію. «Корсакіана» – це написане про самого Корсака.

«Зараз проходять Франківські дні, хай простить великий Геній, але «Дух, що розум рве до бою» – це Іван Феодосійович Корсак», – із захопленням зауважила Леся Ковальчук.

Іван Корсак дуже любив українську землю, особливо Полісся, адже народився в Заболотті. Закінчив сільськогосподарську академію в Києві за фахом агроном. А вже пізніше у вищій партшколі він закінчив факультет журналістики. Перші свої книги писав з четвертої до сьомої ранку – це був єдиний вільний час для творчості. 

Так написані перші книги: «Тіні і полиски», «Оксамит нездавнених літ», «Покруч». Пізніше протягом 15 років працював журналістом в газеті «Радянське полісся». Було таке, що номери деяких газет спалювали через роботу Івана Корсака, стріляли в машину, де був журналіст із сім’єю. 

Найпродуктивніший період його творчості – це вже проживання у Луцьку. У цей час вийшло понад 20 романів за 10 років. Кожен твір, як наукова дисертація. Корсак звертався за джерелами в різні іноземні архіви: американські, австралійські, південноафриканські, ізраїльські, норвезькі. Також добивався різних рукописів, які нікому не давали й здобував на це дозволи.

Пізніше Іван Корсак упродовж п'яти років працював у газеті «Народна трибуна». І на останок – приватна газета «Сім’я і Дім», яку він очолив.

Кожен із гостей особисто та близько знали Івана Корсака і кожен поділився своїми спогадами:

«Він не цурався ніякої роботи, був настільки азартний до неї і до пошуків інформації. Він казав, що це полювання, але безкровне. І не важливо, де ти знайшов інформацію: чи в медіаресурсах, чи в інтернеті, чи в бібліотеках, чи від людей, які розповідають. І так само фізично. Він міг працювати, як віл. От він був справжній поліщук, який міг працювати зранку до смерканку. Як розумово, так і фізично», – розповіла Леся Корсак.

Коли Микола Кучерепа був головою Просвіти, вони висунули кандидатуру Івана Корсака на Шевченківську премію. Першого разу не вийшло, а вдруге все мало відбутися. І вже у Києві на з’їзді Просвіти письменнику сказали, що він пройшов перший етап і його просуватимуть далі.  

«Корсак був такий радий, і на жаль, через два тижні прийшла звістка, що його не стало. І не хотілося вірити, тому що в людини було ще багато планів, він мав їхати до Києва. Але така людська доля. Він писав про людські долі, а про свою не встиг. Я думав, що він напише якісь мемуари. І ми побачимо, що його творчість – це такий яскравий спалах на українському історичному романі. Серед сучасних письменників – це була найяскравіша постать», – поділився спогадами Микола Кучерепа.

Леся Ковальчук теж має особисті спогади, пов’язані з Іваном Корсаком. Він щиро вболівав за її долю. Вона була звичайною вчителькою, яка була причетна до справи дисидентів Іващенка й Мороза. Жила в Камінь-Каширську під наглядом совєтів, виключена з комсомолу. А Іван Корсак став тоді головним редактором газети.

«Одного разу мені переказують, що мене хотів би бачити головний редактор. А я – перелякана до краю. Я знаю, що якщо редактор, отже це райком партії знову простягає свої щупальця, як постійно. І я не зуміла знайти в собі мужність зустрітися. А потім, коли Іван Корсак став редагувати «Народну трибуну», оцю фронтову газету рухівську, знакову для Волині, ми таки зустрілись та довго згадували ті Камінь-Каширські реалії».

Також Іван Корсак був справжнім меценатом. За власні кошти передплачував примірники «Просвіти» для шкіл та людей. 

Щодо популяризації творчості Івана Феодосійовича Корсака, то його книги вже вивчають у школах. Виграли грант на зйомку повнометражного фільму за мотивами книги «Перстень Ганни Барвінок». Сценарій, який був поданий на конкурс, посів друге місце з понад двісті заявок. Перші 10 отримують грантову допомогу і залежно від зайнятого місця – різна сума фінансового забезпечення.

Більше про це читайте: За романом Івана Корсака знімуть художній фільм

 

Близько 18 романів записані у форматі аудіокниги. Вже з'явились дві вистави за п’єсами Івана Корсака. Це також певний метод достукатися до потенційного читача. Також в планах – десятитомне видання. Це нова серія книг, в кожній з яких по два, по три романи, які раніше видавалися в різних виданнях. Вже вдалось видати чотири томи. 

Леся Корсак поділилася своїм найбільшим приємним здивуванням з творчості Івана Корсака. А саме про гетьманича Орлика. Коли українці прилітають до Парижа в всесвітньо відомий аеропорт «Орлі», ніхто й не здогадується, що він названий на честь нашого генерала Григора Орлика, сина Пилипа Орлика

Леся Корсак також розповіла про Івана Корсака як про людину, батька, дідуся. Її вражала його вроджена інтелігентність, адже він навіть до дітей звертався на Ви. Ще він писав казки для своїх онуків. Тож, можливо, родина письменника опублікує коли-небудь й збірку казок Івана Корсака. Також він захоплювався грою в шахи та настільний теніс.

«У мене діти не ходили в шаховий гурток, але в них була традиція вечорами з дідом грати в шахи. Дід спочатку піддавався, грали без двох фігур. Потім дійшли до того, що з усіма фігурами. Він такий коренастий, не дуже великий на зріст, але він був настільки швидкий, дуже добре грав в настільний теніс. Там треба реакція та швидкість, але його не могли переграти молоді спортсмени. Любив більярд. Але настільний теніс і шахи – це була його любов», – розповіла Леся Корсак.

Дуже любив свою дружину, присвячував їй пісні та книги. Письменник лишив по собі недописану книгу про українських художників. Саме він був ініціатором створення Музею сучасного українського мистецтва Корсаків. Тому що розумів, що це необхідно для піднесення наших імен в мистецтві. В останній книзі написано 11 глав і є надія, що книга все ж буде завершена.

Щодо музею, наразі такий лише один в Україні – у Луцьку.

Оскільки існує Премія за історичний роман, то вона збирає до себе так званих послідовників письменника. Одним із них є Петро Кралюк. Наш відомий земляк, був проректором в Острозькій академії. Також у видавництві «Ярославів Вал» історичні романи оцінюють фактично через призму, напрацьовану Корсаком.

«Оля Волкова, яка була правою рукою Корсака, розказувала, як вони знаходили будь-яку інформацію, яку треба було перекладати. Мов він не знав – дитина поліської землі, яка бігала по хліб. Але це працює, працює цей його дороговказ. І хочу згадати його збірку та процитувати: "Назву збірки «Із кореня дужого» варто сприймати не тільки як означення хисту самого Корсака і авторського загалу велетнів інтелекту українського, а й своєрідно подане напучування всім нині в Україні сущим. Так, ви – Українці, ви – співвітчизники, ви – сучасники, ви – крона із кореня дужого, дужого по-українськи. І вам до снаги сягати небесних висот, як мовлено поетом: «Де виросли, там мусимо цвісти»". Отже, читаючи усе це, мусимо цвісти по-українськи, – підсумувала Леся Ковальчук.

Іван Феодосійович Корсак – це людина, яку безсумнівно потрібно пам'ятати, вивчати, наслідувати та популяризувати. Він зробив величезний вклад у розвиток культури Волині, а також в українську літературу в цілому. 

Коментар
17/09/2021 П'ятниця
17.09.2021
16.09.2021
15.09.2021